Зразок роботи
ВСТУП
Актуальність теми. Процеси глобалізації, властиві сучасному періоду світового правового простору, спричиняють численні трансформації в усіх правових системах світу загалом і в їхніх частинах зокрема. Розглядаючи правову систему як сукупність зв’язків між суб’єктами права, що об’єктивуються через їхню діяльність, слід наголосити, що їхня стійкість і стабільність забезпечуються завдяки діяльності системоутворюючих суб’єктів. Окрім того, потрібно акцентувати увагу, що й сам суб’єкт права як елемент правової системи має бути юридично діяльнісним, тобто уповноваженим для здійснення такої діяльності.
Правова (юридична) діяльність обов’язково має практичну складову. Юридична практика як загальнотеоретична категорія неодноразово була предметом дослідження різних учених у теорії права. Це, насамперед, обумовлено її особливим значенням як структурного елементу суспільної практики, а також роллю, яку вона відіграє у процесі розвитку і функціонування правової системи держави. Юридична практика сприяє досягненню інтересів суспільства, здійснює вплив на його членів та виконує притаманні їй функції, спричиняючи різні зміни у суспільному житті. Тому об’єктивне розуміння сутності цього явища правової дійсності має велике значення як для доктрини права, так і для суб’єктів правових відносин.
Питання правової (юридичної) діяльності належали до сфери наукових інтересів учених: С. Алексеева, С. Гусарєва, В. Карташова,
В. Протасова, М. Теплюк, Б. Шалієва та ін. Ці правники запропонували низку концептуальних поглядів щодо сутності й видів правової діяльності, які стали методологічною основою виконаного дослідження. Різних аспектів дослідження практичної складової правової діяльності торкалися у своїх наукових працях такі вітчизняні і зарубіжні вчені: І. Бенедик, О. Зайчук, В. Лаврусь, Б. Малишев, В. Нагребельний, Н. Оніщенко, М. Оніщук, Є. Палагіна, В. Реутов, О. Д. Тихомиров та інші.
Мета курсової роботи: дослідити природу та структуру правової діяльності, а також виявити і охарактеризувати особливості основних її видів, що є критерієм типологізації та ідентифікації сучасних правових систем світу.
Об’єкт дослідження: суспільні відносини, які виникають між суб’єктами правової діяльності у правовій системі, а також природа самої правової діяльності у сучасному суспільстві.
Предмет дослідження полягає у правових закономірностях та тенденція здійснення діяльності у правовій сфері на сучасному етапі розвитку нашої держави, які визначають сутність і структуру правової діяльності які проявляються у ході правореалізації на її різних рівнях або в тому чи іншому виді правової діяльності.
Методи дослідження: аналітичний; порівняльно-правовий метод, метод аналізу статей і монографій,
Завдання курсової роботи:
розглянути теоретичні аспекти виникнення правової діяльності;
визначити поняття та головні характеристики, притаманні правовій діяльності;
дослідити класифікацію видів правової діяльності;
дослідити структуру правової діяльності;
визначити практичні аспекти правової діяльності.
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРАВОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
1.1. Природа правової діяльності
У словниках термін «діяльність» трактується як застосування своєї праці до чого-небудь, робота, заняття, активність, діяння; функціонування, діяння органів живого організму, існування, життя, виявлення сили, енергії чого-небудь [23, с. 774]; функціонування, діяння організацій, установ, машин тощо.
Синонімами до слова «діяльність» є праця, існування, функціонування тощо. В іноземних мовах на позначення цього поняття використовують такі терміни: англ. – activity; нім. – activitat; фр. – activite; ісп. – actividad.
У філософії діяльність розглядається як специфічна людська форма активного ставлення до навколишнього світу, змістом якого є цілеспрямована заміна та перетворення останнього. У структурі діяльності одні науковці виокремлюють мету, засоби, результат і сам процес діяльності (дії суб’єкта) [22, с. 633], а інші – мету, суб’єкт, об’єкт, засіб, результат [40, с. 112].
Соціологи трактують діяльність як цілеспрямований вплив суб’єкта на об’єкт і вважають, що поза відносинами суб’єкта й об’єкта діяльність є неможливою; вона завжди пов’язана з активністю суб’єкта [33, с. 201].
Структурною одиницею діяльності є дія, тобто здійснення чого-небудь, діяння, сукупність вчинків. Слово ж «діяти» означає «здійснювати що-небудь певним способом, виявляти якусь діяльність, робити, чинити тощо» [23, с. 774].
Зміст діяльності зумовлюється специфікою об’єктів, на які вона спрямована (природних чи соціальних). Будь-яке суспільство існує як цілісне явище завдяки діяльності суб’єктів суспільного життя. Це дає підстави трактувати соціальну діяльність як сукупність дій суб’єктів у різноманітних сферах суспільного життя. Спрямованість на об’єкти як частину соціального простору й окреслену мету – отримання соціально значущих результатів, є критерієм виокремлення різних видів соціальної діяльності: політичної, економічної, правової тощо. Тож правова діяльність є різновидом соціальної діяльності, що спрямована на отримання соціально (юридично) значущих результатів у правовій сфері.
У науковій юридичній спільноті досить часто виникають дискусії щодо поняття «правова діяльність» і її ототожнення з юридичною діяльністю. Ще донедавна вчені-правники послуговувалися тільки терміном «юридична діяльність», а введення в науковий обіг поняття «правова діяльність» викликало дискусії щодо його змісту, сутності й місця в понятійно-категоріальному апараті. Дехто пропонує використовувати поняття «правова діяльність» у широкому розумінні, а «юридична діяльність» – у вузькому. Так, Ф. Фаткуллін зазначав, що правова діяльність складається з усіх дій суб’єктів права в різних сферах життя, здійснюється на їх підставі й відповідно до них [39, с. 85]. На думку Б. Шалієва, поняття «правова діяльність» є ширшим, ніж поняття «юридична діяльність», і має охоплювати не тільки дії суб’єктів, що здійснюють державну (публічну) владу, а й усіх юридичних і фізичних осіб [41, с. 19-20].
Науковець В. Карташов наполягав на використанні терміну «юридична діяльність», розуміючи її лише як опосередковану правом професійну, трудову, державно-владну діяльність щодо прийняття юридичних рішень компетентними органами, яка спрямована на виконання суспільних функцій і завдань (створення законів, здійснення правосуддя, конкретизацію права тощо) для задоволення загально-соціальних, групових та індивідуальних потреб та інтересів [42, с. 12].
Проаналізувавши наукові підходи до розуміння конкретного поняття юридичної діяльності, С. Гусарєв констатує, що в сучасній юридичній та дослідницькій літературі, присвяченій питанням безпосередньої професійної діяльності юристів, досі не сформувалося чіткого уявлення щодо поняття правової (юридичної) діяльності, її структури, змісту, функціонального призначення [8, с. 80]. Учений пропонує розрізняти поняття «правова діяльність» і «юридична діяльність». Правову діяльність він розглядає відповідно як один із видів соціальної діяльності, що безпосередньо здійснюється суб’єктами права з обов’язковим використанням правових засобів і для отримання відповідного правового результату, внаслідок чого в процесі безпосереднього функціонування суспільних відносин відбувається створення права, його розвиток і очевидна матеріалізація [8, с. 80]. Юридичну діяльність науковець трактує безпосередньо як різновид правової діяльності, яка планомірно здійснюється відповідно у сфері права юристами на професійній основі з метою отримання правового результату, задоволення потреб та інтересів соціальних суб’єктів відповідно до вимог права [8, с. 85].
Автор М. Теплюк, порівнюючи запропоновані С. Гусарєвим визначення, зауважує, що, на його думку, поняття «юридична діяльність» не цілком явно випливає з поняття «правова діяльність» і є достатньо ширшим за обсягом. Якщо наслідком певної правової діяльності є створення, безпосередній розвиток і матеріалізація права, то така діяльність є фактично обмежена сферою утворення самого права (якщо тільки термін «матеріалізація права» не означає реалізацію права); натомість юридична діяльність не лише охоплює сферу утворення права, а й торкається сфери реалізації права, тобто не є різновидом першої. Тому учений робить висновок, що визначення «правова» і «юридична» щодо діяльності, пов’язаної з правом, більшість авторів уживає як синоніми, а тому не виникає потреби розрізняти зазначені поняття [37].
У загальнотеоретичній літературі висловлюються міркування й щодо природи юридичної діяльності, зокрема зазначається, що вона опосередковується правом; відображається в діях та операціях; спрямована на задоволення публічних і приватних потреб та інтересів зацікавлених
суб’єктів; є організуючим засобом; має інтелектуально-вольовий і ціннісно-орієнтований характер.
Отже, на думку вчених, юридична діяльність – це система юридично значущих, законодавчо регламентованих дій та операцій, що спрямована на задоволення публічних і приватних інтересів [29, с. 394].
На думку В. Сирих, юридична діяльність є видом соціальної діяльності й характеризується всіма її ознаками. Учений розглядає юридичну діяльність як правомірну діяльність громадян та інших суб’єктів права, спрямовану на збереження чи вдосконалення юридичного механізму правового регулювання, зокрема його компонентів: механізмів правотворчості, правової реалізації державного примусу [25, с. 193, 197].
З викладеного вище видно, що досить часто в наукових джерелах ототожнюють поняття «правова діяльність» і «юридична діяльність», а це зумовлює необхідність ґрунтовного дослідження природи цих складних явищ.
Аналіз сутності правової діяльності дає змогу звернути увагу на такі властиві їй ознаки:
вона є видом соціальної діяльності;
відбувається у правовій сфері суспільного життя;
здійснюється суб’єктами права;
складається з юридично значущих діянь;
її результатом є правові засоби, зокрема й норми права;
спрямована на досягнення юридичних наслідків – упорядкування суспільних відносин.
Отже, правова діяльність – це юридично значущі діяння суб’єктів права, спрямовані на досягнення юридичних наслідків – упорядкування суспільних відносин.
У межах правової діяльності відбувається діяльність суб’єктів, спеціально уповноважених на створення правових актів (правотворчих, правозастосовних і правоінтерпретаційних), а також діяльність суб’єктів безпосередньої реалізації права, у процесі якої здійснюються суб’єктивні права та юридичні обов’язки учасників суспільних відносин.
Отже, можна констатувати, що поняття «правова діяльність» є ширшим, аніж термін «юридична діяльність».
Задля забезпечення повноти дослідження вибраної проблематики виокремимо ознаки юридичної діяльності:
вона є правовою діяльністю;
здійснюється спеціально уповноваженим на цю діяльність суб’єктом;
здійснюється в установленому чинними джерелами права процедурно-процесуальному порядку;
її результатом є правові акти;
спрямована на досягнення юридичних наслідків – забезпечення належних умов для впорядкування суспільних відносин.
З огляду на ці ознаки, юридичну діяльність доцільно розглядати як діяння спеціально уповноважених суб’єктів, що спрямоване на створення правових актів, які забезпечують належні умови впорядкування суспільних відносин.
Варто наголосити, що поняття «юридична діяльність» було актуальним для попередньої (радянської) правової системи, якій був властивий жорстко централізований спосіб управління та значна заформалізованість.
На сучасному етапі суспільного й державного розвитку поняття «юридична діяльність» є менш затребуваним і має лише спеціальне призначення – підкреслити наявність спеціальних повноважень суб’єктів і формалізований порядок створення деяких видів правових актів (правотворчих, правозастосовних і правоінтерпретаційних).
Зважаючи на це, а також беручи до уваги тривалі процеси децентралізації та розформалізації, вважаємо, що для пізнання й конструювання сучасних правових систем світу і їх типів правильніше буде послуговуватися поняттям «правова діяльність». Доцільність такої позиції підтверджується ще й тим, що в сучасних правових системах світу особлива увага приділяється правам і свободам людини, тому саме поняття «правова діяльність» дає змогу охопити всі види правових актів, зокрема ті, що не мають формалізованого характеру – акти безпосередньої реалізації права.
Магістр