Особливості розгляду судом справ про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи (ID:745519)

1.1. Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи в історичній ретроспективі. Незважаючи на проголошену рівність перед законом та судом передбачено винятки із загального правила, які стосуються деяких обмежень в реалізації своїх прав та свобод громадянами, які мають чітко визначений перелік підстав й умов такого законного обмеження. Однією з підстав часткового зменшення обсягу прав та свобод, які можуть бути реалізовані особою, є саме обмеження у цивільній дієздатності та визнання особи недієздатною. Щодо становлення згаданих вище інститутів, то варто зазначити, що приватне римське право, яке слугує підґрунтям для сучасних правових досліджень, не відокремлювало категорію дієздатності, яка поглиналась категорією правоздатності. Разом з тим, вже у Законах ХII таблиць передбачалось обмеження правоздатності, якщо людина впала у божевілля. В таких випадках влада над нею і над її майном встановлювалась її агнатами або її інши-ми родичами. Також марнотратнику заборонялось управління належним йому майном [1, c. 16]. Законодавчий акт князя Володимира «Закон Судний — людям» зазначав, що «ті, хто заповідають своє майно повинні бути в здоровому глузді і твердій пам'яті», що також дає посилання саме на збереження майна особи від дій, що були вчинені нею під впливом хворобливого стану психіки. Відповідно до положень Стоглавого собору 1551 р., всі справи, що стосуються осіб, які перебували в церковних відомствах, в тому числі юродивих — «схиблених від народження», розглядалися Церковним судом. Ці люди були позбавлені права розпоряджатися своїм майном, тому в цивільному обороті від їх імені діяв представник — єпископ, який здійснював таку діяльність через своїх священо-служителів. У 1669 р. О. Романов прийняв «Новоуказні статті», що започаткувало залучення лікарів для обстеження психічно хворих, а також створення умов для захисту майнових інтересів хворих. Тобто багатовікова регуляція обмеження дієздатності особи була спрямована насамперед на захист майнових прав осіб з психічними розладами, що дістало свого подальшого розвитку в період правління Федора Олексійовича в 1677 р., коли був прийнятий перший закон про майнові права осіб з психічними розладами. Закон передбачав, що глухі, німі та сліпі можуть розпоряджатися своїм майном, а п’яниці та слабоумні не можуть вести справи та керувати своїм майном [2, c. 106].