ПОМИЛКА ТА ЇЇ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВЕ ЗНАЧЕННЯ (ID:747279)

Всі люди коли-небудь в своєму житті хоч раз помилялися, повністю виключити помилки зі своєї поведінки навряд чи можливо. Інша справа, що наші помилки треба аналізувати, попереджати та систематизувати, наскільки це можливо. У кожному вчиненому злочині вина особи носить індивідуальний характер, дозволяючи дослідити особливості психічного ставлення особи до вчинюваного суспільно небезпечного діяння та його наслідків. У зв’язку з цим важливе значення отримує дослідження питання про помилку в кримінальному праві, коли особа невірно сприймає юридичні чи фактичні обставини вчененого нею діяння. Взагалі, інститут кримінально-правової помилки має давню історію, яка починається ще з часів Стародавньої Греції та Риму. При цьому слід зауважити, що теорія помилки розроблялася головним чином стосовно цивільного права, а саме до положень щодо угод та договорів. Помилка розумілася як розбіжність між волею та її вираженням. Так, давньогрецький філософ Аристотель вперше систематизував помилки (частіше називаючи їх «логічними пороками софісти-чних міркувань») присвятивши даній проблемі трактат «Про софістичні спростування». Підставою логічних пороків чи помилок Аристотель вважав не-правильне застосування словесних висловів чи порушення правил логічних операцій. Таким чином, вже в античні часи пов'язували помилки чи пороки з психічною діяльністю особи, яка відбувається у його свідомості [1, c. 39]. Як правова категорія помилка вперше стала об'єктом дослідження у Стародавньому Римі. Загалом римляни не розробили загальну теорію помилки, а розглядали кожен випадок окремо. Так, римське право встановлювало, що «під помилкою розуміється розбіжність між волею та її виразом (лат. error in nomine) чи між маніфестованою волею та підлягаючим інтересом, викликане непоінформованістю суб'єкта про обставини справи». З наведеного визначення можемо зробити висновок, що в основі помилки лежить незнання особи про обставини справи на основі омани. Error — помилка, омана, невірне уявлення про юридично істотні обставини, протиріччя між уявлюваним і реальністю, розбіжність волі та її виявлення: особа вчинила не те, що хотіла, або не висловила того, що хотіла. Помилка стосується безпосередньо волевиявлення діючої особи; вона ставиться до фактичних обставин — facti чи юридичних —juris. Як можемо помітити саме у римському праві вперше знайшов своє відображення загальноприйнятий в науці кримінального права поділ помилок на фактичні та юридичні, залежно від того, які обставини (юридичні чи факти-чні) невірно представлені у свідомості суб’єкта [2, c. 242].