Зразок роботи
ВСТУП
В період XVII - XVIII ст. українські землі опинилися у складі Московської держави і Речі Посполитої. В цей же час сформувалась козацька державна автономія і відбулося заселення Слобожанщини - своєрідної буферної зони між автономною Гетьманщиною та Москвою, відбулася революція під проводом Б. Хмельницького. Водночас посилився вплив на культуру церковних інтелектуалів, зокрема Київської митрополії, здійснила перші кроки Унійна Церква, Києво-Могилянський колегіум здобув університетський статус. У Російській імперії був відчутний український вплив у різних сферах, проте після невдалого виступу Івана Мазепи проти Петра І з’явилася перша українська політична еміграція.
Втілюючи плани політичного об’єднання українських земель, І. Мазепа намагався поширити свій вплив на Правобережну Україну. Через розвідників, агентів, полонених, шляхом збору інформації від приїжджих осіб вів постійне спостереження за міжнародною ситуацією, підтримував контакти з Туреччиною, Кримським ханством, Волощиною, Молдовським князівством, Польщею, Литвою. Гетьманування І. Мазепи позитивно позначилося на економічному розвиткові Української козацької держави: збільшувалася кількість населення, освоювалися запустілі та раніше не оброблювані землі, зростали вже існуючі та засновувалися нові населені пункти, розвивалися ремесла, промисли й торгівля. Політика гетьмана сприяла еволюції українського суспільства в напрямку подальшого поділу на стани, особиста залежність селян поступово перетворювалася на кріпосницьку. Опорою влади була козацька старшина. Мазепа докладав зусиль для збереження за містами магдебурзького права, особисто піклувався ливарництвом, паперовою промисловістю, займався питаннями поліпшення боєздатності козацького війська.
Проте Петро І намагався дестабілізувати державний устрій гетьманської України, вбиваючи клин між гетьманом та старшиною, гетьманом та Запорожжям, старшиною і козацтвом, поспільством і козацтвом і т.д. За таких обставин гетьман І. Мазепа не міг вести прямої, чесної і зрозумілої всьому суспільству політики, а змушений був вдаватися до політики таємної, обережної, хитрої, що стало основною причиною його поразки в боротьбі за свободу рідної землі.
Наступний, хто продовжив боротися за незалежність України був Пилип Орлик – гетьман України в еміграції (1710-1742), найближчий радник І. Мазепи, який у 1708-1709 рр. разом з ним намагався створити за участю східноєвропейських держав та Швеції антимосковську коаліцію, яка б стала гарантом політичної незалежності України. Після поразки під Полтавою разом з І. Мазепою змушений був емігрувати, а в квітні 1710 р., у зв’язку з смертю останнього, П. Орлика на козацькій раді обрали гетьманом. Під час обрання між ним, старшиною та козаками було укладено угоду – «Пакти і Конституція прав і вольностей Запорозького війська». Цей документ пізніше дістав назву «Конституція Пилипа Орлика 1710 р.» – унікальна пам’ятка української суспільно-політичної думки початку XVIII ст., фактично перша українська конституція, яка не має аналогів в світовій історії того періоду, оскільки конституція США була прийнята у 1787, а Франції та Польщі у 1791 рр. Вона випереджала свій час, адже вперше в світі було вироблено реальну модель вільної незалежної держави, заснованої на природному праві народу на свободу й самовизначення, модель, що базувалася на незнаних досі демократичних засадах суспільного життя.
Метою моєї роботи є аналіз державного устрою Гетьманщини XVIII ст., огляд Конституції П. Орлика, що була прийнята у 1710 році, також розбір положень даної Конституції, як вона вплинула на державну владу XVIII ст. та яке мала історичне значення.
1. ДЕРЖАВНИЙ РОЗВИТОК ГЕТЬМАНЩИНИ НА ПОЧАТКУ XVIII СТ.
Західноукраїнські землі в XVII—XVIII ст., як і колись, залишались у складі різних держав і мали різний юридичний статус. Середина XVII ст. для України, в тому числі західноукраїнських земель, була знаменною.
Формування основних принципів національної державної ідеї відбулося, можливо, під впливом тієї патріотичної атмосфери, у якій опинився гетьман у Києві, де його зустрічали дзвонами всіх церков, гарматними пострілами та урочистим богослужінням. Древній Київ з ентузіазмом вітав Б. Хмельницького як «Богом даного збавителя від лядської неволі».
Усі ці обставини змінили настрої та плани гетьмана. Досі він не піднімався вище інтересів козацької старшини, тепер же усвідомив свої обов'язки щодо всього народу. Він сам називає себе самодержавцем руським з Божої ласки, заявивши польським комісарам: «Визволю з лядської неволі народ руський весь... Не залишиться тут нога жодного князя і шляхетки на Україні, а схоче котрий з нами хліб їсти, хай буде послушний Війську Запорізькому». Тому й переговори, які почалися з польською делегацією на чолі з А. Киселем, не дали позитивних для нього наслідків. Хмельницький висував підвищені вимоги і погрожував війною.
Основну роль у надзвичайно інтенсивному процесі руйнування польських і становлення українських державних інституцій відігравало козацтво, активно підтримане селянами та міщанами. Існуюча вже довгий час на Запорізькій Січі козацька республіка була зародком козацької держави Б. Хмельницького й дістала назву Військо Запорізьке. У ті часи жоден народ ще не мав такого міцного військового устрою, як Запорізька Січ.
Це період грандіозної боротьби українського народу за соціально-політичне і національне визволення під керівництвом Б. Хмельницького. Перемоги Хмельницького значно активізували національновизвольний рух на західноукраїнських землях. Після битви під Пилявцями Хмельницький вступив у Східну Галичину, тисячі добровольців поповнили його військо. Городяни і селяни активно допомагали козацьким загонам під керівництвом Головацького, Капусти, Кривоноса, Путияна, Товпиги виганяти і знищувати шляхту та її посібників, католицьке духовенство, захоплювати міста, села та замки.
Магістр