Зразок роботи
Вступ
Загалом, на сьогоднішній день в Україні забезпечення прав і свобод людини і громадянина являється одним із головних завдань реформування публічної адміністрації, що набуває досить особливого значення в контексті європейської інтеграції України. Однією із складових вказаного процесу реформування є удосконалення правоохоронної функції держави, яка до того ж реалізується органами Національної поліції України (НП України).
Правоохоронні органи України перебувають у процесі реформування, і завдяки численним міжнародним зобов’язанням, які наша держава взяла на себе на шляху формування демократичного європейського суспільства, відбулися значні зміни. За своєю природою демократія означає, що народ безпосередньо керує країною через представницькі інститути. Проте український менталітет і міжнародні стандарти не дозволяють обмежувати суспільну участь в управлінні державними справами виборними державними інституціями. Удосконалити державно-управлінську діяльність неможливо без всебічного та належного аналізу факторів, що на неї впливають. Контроль є одним із інструментальних чинників побудови демократичної країни, а громадський контроль також дієвим засобом стримування свавілля чиновників різних управлінських структур.
Відомо, що головною метою функціонування НП України, визначеної Законом України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 р., є служіння суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Фундаментальними засадами (принципами) діяльності поліції з-поміж інших визначено відкритість та прозорість, і також взаємодію з населенням на засадах партнерства, що, у свою чергу, закладає основи для повернення довіри до цього правоохоронного органу та його законної діяльності направленої, в першу чергу, на обслуговування громадян в правоохоронній сфері.
Об’єктивні та суб’єктивні причини зловживання владою та переслідування інтересів на шкоду суспільству є характерними рисами будь-якої країни. Ця негативна тенденція призводить до зміни сутності та соціального призначення держави. Для подолання цього явища необхідні заходи щодо обмеження влади, тобто контролю, що зумовлює необхідність формування та розвитку громадського контролю за діяльністю органів державної влади, особливо державної поліції.
Відповідно, сучасний світ визначається виникненням нових форм, напрямів і способів здійснення громадського контролю за діяльністю органів державної влади, в тому числі і виконавчої. Такий контроль повсякчас вступає в протиріччя із законодавством, змінюються методи впливу на підконтрольні органи, чисельність контролюючих органів тощо. Це зовсім не означає, що здійснення громадського контролю повинно відбуватися стихійно, без будь-якого правового регулювання.
Виконуючи контроль, громада вступає у відносини з органами влади, де чітко регламентований порядок діяльності чинним законодавством. Рівень демократизації суспільства та його політична культура безпосередньо впливають на розвиненість механізмів контролю діяльності поліції, а також на контрольованість такої діяльності. Контроль за діяльністю поліції у всіх демократичних державах є невід'ємною рисою громадського життя. Мова йде саме про зовнішній контроль, який сприймається чи не головною умовою, яка гарантує дотримання під час поліцейської професійної діяльності конституційних засад, прав і свобод громадян, законність здійснення такої діяльності.
Метою мого курсового проєкту є аналіз сутності та змісту громадського контролю відповідно за діяльністю поліції, визначення нормативно-правових актів, які закріплюють здійснення громадського контролю за діяльністю поліції, та визначення форм та розкриття змісту взаємодії громадськості та поліції.
Розділ I. Сутність громадського контролю за діяльністю поліції
Соціальна обумовленість громадського контролю за діяльністю поліції полягає в тому, що через реалізацію форм громадського контролю громадськість має змогу бути поінформованою про діяльність поліції, про стан правопорядку в регіоні, впливати на діяльність поліції з метою більш ефективної її діяльності, що в цілому робить діяльність поліції відкритою та наближує її до задоволення потреб суспільства. Для того щоб з’ясувати соціальну сутність громадського контролю за діяльністю поліції необхідно з’ясувати сутність самого поняття «громадський контроль» та визначити його співвідношення із суміжними правовими категоріями.
Контроль, як і більшість юридичних категорій, сформувався у період сприятливих політичних умов. Так, радянські вчені В. Попова, М. Студенікіна та інші трактували контроль як спостереження за відповідністю діяльності підконтрольного об’єкта приписам отриманим від суб’єкта.
Контроль спрямовує процес управління за встановленими ідеальними моделями, корегуючи поведінку підконтрольного об’єкта, зазначаючи, що контроль є важливою умовою ефективного регулювання суспільних відносин. На перехідному пострадянському етапі контроль визначали як об’єктивну реальність розвитку соціальної системи, певною мірою характерну для будь-якого суспільного ладу, контроль як сукупність різних за формою дій, що здійснюються суб’єктами контролю за поведінкою людей чи власною поведінкою, відносинами, що виникають у суспільстві, або для встановлення будь-яких наукових та інших пізнавальних цілей при дослідженні об’єктів матеріального світу.
За допомогою контролю виявляються відхилення, їх причини, визначаються шляхи досягнення цілей та виправлення допущених помилок чи порушень у роботі контрольованого об’єкту. Згодом науковці контроль починають розглядати як засіб отримання інформації, що свідчить про його змістовний розвиток. Зокрема, пропоную розуміти під контролем засіб отримання інформації про життя суспільства в цілому, політичні, економічні та соціальні процеси, які відбуваються у державі, про діяльність його органів влади і управління. Так, головним елементом контролю вчений вважає можливість отримання інформації про підконтрольний об’єкт. Такий підхід є важливим для юридичної науки та практики з урахуванням розвитку інформаційного суспільства. Нині комплексний підхід до визначення досліджуваного явища що контроль як правова форма діяльності держави є суттєвим елементом у системі гарантій дієвості правових норм, стійкості та оптимальності державноправового режиму, а також правової захищеності й забезпеченості діяльності громадських структур і організацій.