Зразок роботи
ВСТУП
В умовах зростання несприятливих тенденцій в структурі злочинності, поширення організованих і групових її форм, не втрачають актуальності питання щодо вдосконалення діяльності прокуратури України, яка становить єдину систему органів, які в порядку, передбаченому законодавством України, здійснюють встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства притаманними тільки їм методами, і засобами.
Прокуратура займає важливе місце у системі державних органів по зміцненню законності, захисту права громадян та інтересів суспільства й держави від злочинних посягань. Розбудова нової моделі кримінального судочинства, заснованого на нормах Конституції України, з метою створення надійного механізму забезпечення невідворотності покарання осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, вимагає подальшого підвищення ефективності прокурорської діяльності в усіх галузях кримінального судочинства і зокрема, участі прокурора у судовому засіданні, де він реалізує функцію обвинувачення.
Виконуючи функцію обвинувачення в суді, прокурор повинен діяти таким чином, щоб кожен вирок суду був законним, обґрунтованим і мотивованим, а кожна особа, яка вчинила кримінальне правопорушення була притягнута до кримінальної відповідальності. Публічне обвинувачення в суді - це найгостріше реагування прокурора на злочинне, порушення закону.
Підтримання обвинувачення в суді є традиційною функцією прокуратури на усіх етапах становлення і розвитку цього інституту. Актуальність даної теми привертала увагу багатьох відомих науковців і стала предметом дослідження у роботах Ю.М. Грошевого, Л.М. Давиденка, В.В. Долежана, М.В. Кости, М.I. Мичка, В.П. Рябцева, Ю.С. Шемшученка, П.В. Шумського та інших.
Не дивлячись на значні доробки вчених-правознавців, на сьогоднішній день залишається чимало проблем, щодо визначення сутності і змісту функції публічного обвинувачення, оскільки це складний і відповідальний вид прокурорської діяльності. 3 урахуванням конституційних змін, змін кримінально-процесуального законодавства, питання щодо обвинувальної діяльності прокурора вимагають подальшого ґрунтового дослідження.
Виклад основного матеріалу
У правовій доктрині домінує думка, що сутність державного інституту, його роль і місце у правовому механізмі держави, соціальне призначення розкривається через його функції.
Розглядаючи функціональне призначення прокуратури, необхідно зазначити, що функції прокуратури - це основні напрямки цілеспрямованої діяльності, спрямовані на досягнення цілей і виконання завдань у межах визначено компетенції.
Функції прокуратури визначаються Законом України «Про прокуратуру», процесуальними законами та Конституцією України. Прийняття Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року та зміни, які були внесені в Конституцію України щодо правосуддя від 2 червня 2016 року суттєво обмежили функції прокурора. Зокрема законодавець скасував такі функції: нагляд за додержанням і застосуванням законів; нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина; нагляд за додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами; нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також під час застосування інших заходів примусового характеру, повʼязаних з обмеженням особистої свободи громадян, а також функцію досудового розслідування [1, с. 53].
Згідно зі статтею 131-1 Конституції України прокуратура здійснює: підтримання публічного обвинувачення в суді; організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішенням відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку: представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, визначених законом [2].
Відповідними конституційними змінами термін «державне обвинувачення» законодавцем було змінено на публічне обвинувачення.
У правовій літературі неодноразово висловлювалися точки зору від-носно некоректності терміну «державне обвинувачення» і необхідності в його заміні на «публічне обвинувачення». Як зазначав П.В. Шумський, виходячи з принципу презумпції невинуватості, правосуддя в Україні здійснюється тільки судом. Звідси виходить принципове положення про те, що ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину, а також бути підданий кримінальному покаранню інакше, як за вироком. суду і у відповідності з законом, причому вирок є єдиним актом, що виноситься судом від імені держави. Тільки в ньому знаходить свій вираз ставлення держави до особи, що вчинила злочин. До постановлення вироку (точніше набрання ним законної сили) обвинувачений, підсудний державою ще не обвинувачується і обвинувачуватись не може. Розгляд матеріалів кримінального провадження у суді проводиться тільки відносно обвинувачених і по тому обвинуваченню, по якому вони віддані до суду. А це обвинувачення формулюється слідчим (органом дізнання) від його імені і тому носить публічний, а ніяк не державний характер. А тому і в судовому розгляді є публічне, а не державне обвинувачення (3, с. 124].
Необхідно зазначити, що серед наукової спільноти не досягнуто єдності поглядів щодо моменту виникнення функції обвинувачення у кримінальному провадженні та субʼєктів, які її здійснюють. Деякі вчені зазначають, що елементи функції обвинувачення виникають і здійснюються з моменту складання протоколу про затримання особи як підозрюваного. Даний протокол свідчить про висунення щодо певної особи елементів обвинувачення. В даному випадку підозра є складовою частиною, одним з елементів обвинувачення.
Як зазначає Д.В. Борзих, законодавство України передбачає, що з моменту виникнення функції обвинувачення вона цілком зосереджена у слідчого. На нього покладається обовʼязок обʼективно дослідити всі обставини справи зʼясувати обставини, які помʼякшують і обтяжують відповідальність обвинуваченого [4, с. 39].
Магістр