Зразок роботи
РOЗДIЛ 1. Прaвa i cвoбoди людини i грoмaдянинa в їx icтoричнoму рoзвитку
1.1. Рoзвитoк iдеї прaв людини
Ідея прав людини є фундаментальною для розвитку європейської та світової цивілізації. Її вплив не лише на право, але й на мораль, релігію, основи громадянського суспільства та політичний розвиток важко переоцінити. Ідея "природних" і "священних" прав і свобод людини в тій чи іншій культурній формі пронизує всю історію Європи від найдавніших часів до сьогодення. Різні версії обґрунтування прав людини можна знайти у софістів, Сократа, Аристотеля та римського права, які пізніше були переосмислені Августином, Томою Аквінським та мислителями епохи Відродження. Зрештою, теорія вроджених прав людини набула своєї класичної форми в епоху Модерну та Просвітництва.
Спираючись на просвітницьку теорію природних прав, США відстояли свою незалежність, а Великобританія і Франція прийняли демократичні конституції. Теорія природних прав стала обґрунтуванням для судових процесів над німецькими злочинцями в Потсдамі. Вони керувалися чинним німецьким законодавством і не відмовлялися виконувати злочинні накази Рейху.
Обґрунтування прав людини вимагає пошуку відповідей на багато питань, таких як: що таке права людини, чому люди мають права, чи є універсальні права для всіх, чи існують права людини незалежно від кодифікації або політичної доцільності, і чому люди повинні мати права?
Тлумачення прав людини як природних є фундаментальним для національних декларацій та сучасних міжнародних документів і продовжує залишатися основою для легітимних критеріїв і заходів ухвалення рішень, а також для оцінки та розв'язання проблем геноциду та війни.
Починаючи з ХХ ст. в межах філософії права предметне вивчення проблеми прав і свобод людини призвело до формування філософії прав людини як своєрідного напряму теорії та філософії права.
Класичними стали праці таких науковців, як: Р. Алексі, А. Бенуа, Ш. Ґосепата, О. Гьофе, Н. Горн, Р. Дворкіна, С. Жижека, Ґ. Ломанна, Дж. Фінніса, Г. Харта та інших. Серед вітчизняних науковців проблематику філософії̈ прав людини розглядали М. Братасюк, С. Добрянський, І. Загоруй, А. Пухов- ська, Н. Сатохіна, В. Селіванов, В. Трубников, Г.Христокін та інші.
Дослідники зосередилися на сутності права, умовах його обґрунтування, аналізі історичних та сучасних передумов становлення прав людини, усвідомленні значення досліджень прав людини для української науки та необхідності інкорпорації основоположних прав у національне законодавство.
Класична теорія прав людини завжди ґрунтувалася на баченні людської особистості, сформованому в парадигмі західної культури і втіленому в основних документах з прав людини. У сучасному контексті реалізація пошуку універсальної теорії прав людини призводить, принаймні певною мірою, до розробки "образу людини", сумісного з усіма світовими культурами
У домодерні часи уявлення про права і свободи залежали від особливостей класового суспільства. Вільними вважалися представники соціальних класів, які вільно підкорялися політичним і правовим законам, визнаним владою, визнавали верховний закон Бога і не належали до безправних груп, таких як раби чи кріпаки. Права і свободи людей були даровані Богом і правителями держави. Найвища свобода морального вибору була дарована Богом, тоді як державні та політичні права і свободи надавалися правителями, які діяли згідно з політичними законами, що успадковувалися династично або благословлялися Церквою.
Мислителі епохи Просвітництва виступали проти привілейованого класового розуміння прав і стверджували, що права людини є "вродженими" та "невід'ємними". Це означає, що всі люди, незалежно від часу, країни, статі чи поглядів, мають невід'ємні права просто тому, що вони люди, а не тому, що хтось їм їх дав. У цьому сенсі права людини становлять суть правового порядку суспільства і тому є універсальними, притаманними всім особам, які є представниками різних націй, соціальних класів, рас і гендерів.
Магістр