Зразок роботи
Вступ
Підвищення якості розслідування злочинів прямо пов’язано з підвищенням ефективності провадження окремих слідчих дій, серед яких пред’явлення для впізнання займає особливе місце, що зумовлює актуальність обраної теми. Результат пред’явлення для впізнання з одного боку має ключове значення в системи зібраних у справі доказів, а з іншого – свідчить про високу ціну можливої помилки, з чого витікає, що якісне проведення дано слідчої дії багато в чому зумовлює успіх всього розслідування.
Не дивлячись на достатньо високий ступінь методичної розробленості пред’явлення для впізнання в криміналістиці, у практиці розслідування зустрічаються численні помилки, сутність яких в основному полягає як у порушенні приписів норм Кримінального процесуального кодексу України (надалі – КПК), так і тактичних вимог при проведенні впізнання. Особливо часто виникають помилки при пред’явленні для впізнання в результаті впливу складних психологічних процесів, які відбуваються у свідомості особи, яка впізнає об’єкт.
Тому об’єктом дослідження у даній роботі виступають правовідносини, що виникають в процесі підготовки та проведення пред’явлення для впізнання. Предмет – розкриття процедури пред’явлення для впізнання, а також підготовка та аналіз процесуальних документів з даного питання.
Нормативну та наукову основу роботи складають, відповідно, вітчизняне кримінально-процесуальне законодавство та праці українських та закордонних вчених-криміналістів, як Р.С. Бєлкін, О.М. Васильєв, В.М. Петренко, В.Ю. Шепітько, В.О. Коновалова.
Робота складається з п’яти розділів та практичного завдання, до складу якого входить протокол пред’явлення для впізнання, план підготовчих дій пред’явлення для впізнання та аналіз наданого протоколу пред’явлення для впізнання.
1. Поняття, види та мета пред'явлення для впізнання
В криміналістичній літературі існує багато визначень пред'явлення для впізнання. Так, Г.І. Кочаров вважав, що пред'явлення для впізнання є слідча дія, мета котрої встановити, чи є об’єкт, що пред'являється, тим самим, котрий особа, що впізнає, спостерігала раніше у зв'язку з фактами, котрі мають відношення до розслідуваної події. В своєму визначенні Г.І. Кочаров вказує тільки мету, одночасно підкреслюючи значимість його результатів в розслідуванні [2, c. 660].
На думку Н.Н. Гапановича, пред'явлення для впізнання – це особлива форма процесуального ототожнення, що полягає в пред'явленні особі не менше трьох подібних (однорідних) об'єктів з метою становлення тотожності об'єкта, що має відношення до розслідуваної в судочинстві події. Автор включає у визначення крім кількісних умов пред'явлення для пізнання (не менше трьох об'єктів) ще і якісні показники (подібність, однорідність), вказуючи на їх важливе процесуальне значення [5, c.114].
А.Я. Гінзбург вказує, що пред’явлення для впізнання – це самостійна процесуальна дія, сутність котрої полягає в ототожненні, або встановленні групової приналежності об'єкта, що раніше спостерігався. Варто погодитися з думкою, що називати впізнання процесуальною дією не зовсім правильно, оскільки це досить широке поняття крім того, дане визначення є дуже лаконічним для повного відображення його сутності [7, c.12].
Як пише Є.Ю. Самолаєва: пред'явлення для впізнання – це судово-слідча дія, що полягає в ототожненні або встановленні групової приналежності потерпілим, свідком, підозрюваним, обвинуваченим чи підсудним об'єкта, що раніше сприймався цією особою, за його розумовим відображенням на основі зорових, нюхових, слухових чи інших відчуттів і будь-якого їх поєднання. Проте пред'явлення для впізнання полягає перш за все в пред'явленні певного об'єкта; ототожнення або встановлення групової приналежності з об'єктом, що раніше спостерігався, є метою даної судово-слідчої дії [16, c.23].
Пред'явлення для впізнання – самостійна слідча дія (передбачена положеннями ст. 228-231 КПК України), під час якої відбувається криміналістична ідентифікація об’єктів за ідеальним відображенням (слідами пам’яті) та яка полягає в пред’явленні свідкові чи іншій особі об’єктів, котрі вони спостерігали раніше, з метою встановлення їх тотожності або групової належності.
Розуміння сутності пред'явлення для впізнання необхідно, перш за все, для правильного проведення даної слідчої дії та оцінки достовірності та доказового значення отриманих результатів.
Стосовно прийнятних у криміналістиці категорій впізнання – один із способів ототожнення, яке може провадитися за матеріально-фіксованим відображенням (сліди, моделі) та за чуттєво-конкретними уявленнями (образами), що збереглися в пам’яті людини. Впізнання за сутністю відноситься до ототожнення другого типу, оскільки в основі його лежить запам’ятовування ознак побаченого або відомого раніше об’єкта, який спостерігався людиною у зв’язку з вчиненням злочину чи був відомий йому раніше (наприклад, річ, належна людині). У процесі пред’явлення об’єкта особа зіставляє ознаки, відображені в її свідомості з ознаками об’єкта, що пред’являється, та у випадку спів падіння впізнає об’єкт – відбувається суб’єктивне ототожнення.
Так, з психологічної точки зору акт впізнання являє собою мисленну ідентифікацію двох об’єктів – того, який реально надається суб’єкту та ідеального, який зберігся в пам’яті. Тому пред'явлення для впізнання як процес встановлення чи заперечення тотожності або групової належності характеризується двома процесами – фіксуючим і впізнавальним: до першого належать засвоєння відмітних ознак і формування образу певного об’єкта, до другого – використання цих ознак у вирішенні питання щодо тотожності чи групової належності, свідчення про яку є висновком, що ґрунтується на уявному аналізі, синтезі та порівнянні ознак.
У літературі з психології доволі чітко визначені дві форми сприйняття об’єктів, що істотно впливають на процес подальшого впізнання: сукцесивна і симультанна. Перша з них, власне, є аналітичною (сукцесивною), тобто передбачає сприйняття, при якому виділяються (аналізуються) окремі прикмети зовнішності й ознаки предметів, наприклад, колір очей або волосся, форма носа, особливі прикмети тощо. Друга форма за своєю сутністю і психологічними характеристиками є синтетичною (симультанною), що передбачає сприйняття об’єкта у цілому, «у загальному вигляді», без виділення окремих ознак. Поряд із двома формами сприйняття у психології розрізняють третю форму, що має змішаний характер. Вона поєднує у собі елементи синтетичного й аналітичного сприйняття. Ця форма сприйняття у процесі повідомлення інформації може діагностуватися за такими даними, як вибіркове повідомлення окремих ознак разом із синтетичним (прихованим, внутрішньо згорнутим, який не піддається виділенню й аналізу) сприйняттям інших ознак [10, пар.4].
Відповідно до криміналістичних критеріїв організація пред'явлення для впізнання повинна забезпечувати правильність і обґрунтованість висновків за умови точного додержання процесуального порядку пред'явлення для впізнання для вирішення наступних основних завдань :
- з'ясовується, що являє собою об'єкт, який є в розпорядженні слідчого, якщо ця обставина встановити іншим способом важко або неможливо;
- перевіряється, чи дійсно об'єкт є тим самим, котрий цікавить слідчого й має відношення до розслідуваного злочину.
У деяких випадках слідчий за допомогою пред'явлення для впізнання перевіряє показання, отримані на допиті. Необхідність у цьому виникає, коли допитаний повідомив, що бачив об'єкт, знає його, однак його показання або викликають сумнів. Пред'явлення для впізнання має специфічну особливість, що відрізняє його від інших слідчих дій. Воно не є повторюваним, тобто, повторне впізнання у разі невдалої першої спроби, за загальним правилом, не проводиться ні в ході попереднього розслідування, ні в судовому засіданні.
Пред'являти знову об'єкт людині, якій він уже пред'являвся, не має сенсу. Але з цього загального правила є виключення. Повторення даної слідчої дії допускається:
• коли об'єкт у першому випадку навмисне не пізнаний допитаним і останній зробив про тім заяву, виразивши готовність брати участь в упізнанні повторно. На практиці в такому випадку слідчі іноді виносять спеціальну постанову, де викладають причини, що спонукали повторити пред'явлення для впізнання. Це допомагає суду правильно оцінити результати проведених дій:
• коли вперше об'єкт орієнтувався по фото-, кіно- або відеозображенню. Наступ
Магістр