Зразок роботи
У сучасних умовах розвитку суспільства злочинність в Україні має стійку тенденцію до кількісного зростання та якісних змін. Набуває все більшого поширення організована та професійна злочинність. У загальній структурі злочинності лідируючу позицію займають стійкі злочинні формування. Зростає питома вага тяжких злочинів, скоєних організованими злочинними угрупованнями. Погіршується тяжкість злочинів, які скоюються проти особи. Набули поширення, особливо в Україні, такі форми злочинних проявів, більш відомих на Заході, як замовне вбивство, захоплення заручників, терористичні акти. Спостерігається тенденція зростання побутових вбивств, скоєних нерідко з особливою жорстокістю.
Вивчення «причин та умов» злочинності, на наш погляд, не цілком виправдане, оскільки досить складно визначити кордон між причинами та умовами. На практиці це призводить до непорозумінь та грубих статистичних помилок. Пояснення злочинності за допомогою різних абстрактних моделей типу «диференціального зв'язку», «теорії напруги», «субкультури» тощо, звичайно, корисно, але це швидше пошукові, ніж завершені дослідження, які можна розглядати на рівні гіпотез, але не завершених , перевірених практикою наукових теорій У кримінології найбільш важливим є питання, наскільки великий відгук соціальної системи у вигляді ймовірності певної кількості злочинів на дію певних факторів. Причому ці зміни можуть відбуватися як у бік зростання, і у бік зниження.
Звісно ж, вивчення реального буття сучасної злочинності може бути досить повно забезпечене у межах існуючих кримінально-правових і кримінологічних понять, оскільки де вони повною мірою відбивають істотні риси, закономірності, зв'язку та його взаємодія тієї дійсності, що є об'єктом вивчення наук кримінального права та кримінології. А ця дійсність - лише підсистема ширшої реальності зв'язку та взаємодії з якою складніше виявити у межах цих понять.
Центральним, вихідним поняттям кримінального права визнається злочин. Пояснюється це тим, що всі інші кримінально-правові поняття так чи інакше пов'язані з ним, витікають нею. Безсумнівно, наприклад, що поняття злочин є "гніздовим" для понять “мотив, ціль, особистість злочинця, кримінальні правовідносини”. Про це свідчить наявність генетичного зв'язку між злочином та зазначеними поняттями: мотив, мета → злочин; злочин→ кримінальні правовідносини, особистість злочинця. Здавалося б, за таких обставин аналіз злочину є ключем, що дозволяє глибше проникнути у сутність перерахованих явищ, виявити ще недостатньо пізнані зв'язки їх елементів, їхню взаємодію. Але річ у тому, що саме поняття злочину, що дається у радянському кримінальному праві, зазвичай відбивало не цілісне явище, лише частина його, тобто. найбільш суттєві елементи, риси вчинку людини, що завдає шкоди суспільним відносинам, які охороняються кримінальним законом.
Вихідним поняттям кримінології є злочинність як сукупність скоєних злочинів. Тому смислове навантаження цього поняття страждає на ті самі недоліки, як і поняття злочину. Звідси аналіз злочинності як сукупності скоєних злочинів, тобто. явища, більш статичного, ніж динамічного, не дозволяє достатньою мірою виявити її передумови, а тим самим і причини, а також взаємозв'язки особистості злочинця з явищами, що її породжують, і т.д.
Злочинність - дуже складне явище, яке неможливо пояснити за допомогою однієї теорії чи теоретичної основи. Існує дуже багато видів злочинів, скоєних проти людяності, деякі з яких включають крадіжку, вбивство, грабіж, шахрайство, сексуальні посягання, ненавмисне вбивство та інші злочини, які називаються кримінальними. При поясненні причин кожного з цих злочинів використовуються різні теорії визначення того, що спонукає правопорушників до скоєння цих діянь.
Деякі з теорій, які використовуються для пояснення злочинної поведінки, включають соціологічні теорії, які мають справу з покращенням соціального світу та середовища для злочинців для покращення зусиль з реабілітації, класичні теорії, які зосереджені на покаранні та стримуванні злочинної поведінки, теорії соціальних конфліктів, які пояснюють конфлікт. яка існує між багатими і бідними людьми, коли бідних змушують чинити незаконні злочинні дії, і теорія навішування ярликів, коли з певних соціальних груп навішуються ярлики злочинців.
Біологічні теорії злочинності засновані на припущенні, що люди вчиняють злочини через певну генетичну схильність або неврологічні недоліки, які сприяють злочинній поведінці. Ще одне припущення біологічних теорій полягає в тому, що фізичні атрибути та характеристики, які складають людину, призводять до злочинної поведінки. Загальна теоретична основа, на якій засновані ці теорії, заснована на тому факті, що певний генетичний матеріал передається від батьків до дітей, що зрештою збільшує ризик скоєння ними злочинів.
Такі рамки розглядалися як класичні теорії злочинності, які в основному зосереджувалися на спадковій схильності та біологічному складі людини. Кримінологи, такі як Лафатер і Ломброзо, зосередилися на спадковому складі осіб, які успадкували злочинну поведінку від своїх батьків, шляхом аналізу форми їхнього черепа, будови черепа та рис особи, які, як вважалося, впливали на поведінку людей.
Проте сучасні дослідники криміналістики розпочали новий підхід до визначення того, як біологічний склад людини сприяє злочинній поведінці. Ці сучасні криміналісти повністю відкинули класичні теорії злочинності, стверджуючи, що ці теорії не враховують соціальні чинники чи характеристики, які спонукають людей до злочинної поведінки. Зосередивши увагу на фізичній будові людини, класичні теоретики не змогли запропонувати зв'язок, який би визначав, чи сприяють спадкові характеристики злочинності. Це змусило сучасних криміналістів змістити свою увагу використання генетичних уразливостей, нейротрансмітерів, фізіологічних відмінностей, відмінностей особистості і темпераменту.
Раціоналізація кримінологічного знання, його еклектичність та предметна зорієнтованість на контроль, відновлення, звернення та реабілітацію злочинців та їх жертв дозволяє зробити дещо невтішний висновок про недостатню доцільність створення універсальної єдиної теорії причин злочинності. Практика кримінально-правового контролю за злочинністю свідчить у тому, що це кримінологічні теорії правильні. Частково. І саме тому ми в сучасній кримінально-правовій догмі використовуємо кращі та перевірені часом і раціональністю відносної ефективності положення класичної школи (в галузі законодавчої техніки), юридичної антропології (в області опису заходів безпеки, співвідношення природного та соціального в особистості винного та диференціації покарання та інших) кримінально-правових заходів на основі цієї моделі), соціологічної школи (соціальна обумовленість заходів соціального контролю за злочинами) при домінанті філософської оцінки забезпечення захищеності та безпеки лише на рівні особистості, держави, суспільства загалом.
Сучасні біологічні теорії, які зараз використовуються для пояснення злочинної поведінки, включають аналіз соціальних факторів, водночас зосереджуючись на біологічних факторах, що призводять до злочинності у людей. Наприклад, використання нейропсихологічних аномалій при визначенні того, чи люди мають злочинну поведінку, вимірює рівень електроенцефалограм (ЕЕГ) у людей, який може зробити їх соціальними або антисоціальними.
Низький рівень порушень ЕЕГ вказує на те, що людина страждає від неврологічного дефіциту, який, у свою чергу, призводить до поганого контролю імпульсів та порушення суджень, що може збільшити ризик скоєння людиною злочинної поведінки. Типи біологічних теорій, що використовуються для пояснення злочинності серед людей, включають теорії біосоціального збудження, теорії вегетативної нервової системи, теорії атавізму та теорії відповідності.
Теорія когнітивного розвитку фокусується на внутрішніх процесах когнітивної поведінки, щоб визначити етичний та моральний рівні, якими володіє людина, коли справа доходить до міркувань чи розрізнення правильної та неправильної поведінки. Основний акцент теорій когнітивного розвитку робився на детерміновані чинники, які шукали причини злочинної діяльності у сімейному оточенні людини. Таким чином, моральне мислення відповідно до когнітивного розвитку визначалося рівнем очікувань, покладених на людину членами її сім'ї та іншими людьми з суспільства, які вплинули на їхнє життя. Кольберг зазначив, що ці люди цінували правову та соціальну систему, але вони діяли як свої власні провідники змін, коли справа доходила до покращення чинного закону.
Перевага біологічних теорій у тому, що вони пропонують наукову оцінку злочинності, засновану на природному світі матерії, й те водночас виключають роль свободи волі як причини злочинного поведінки. Біологічні теорії враховують соціальний чинник злочинності, а також проводять різницю між нормальними людьми та соціальними девіантами. Біологічний метод також аналізує взаємодію, яка існує між генами та клітинами людини та їх фізіологічними та психологічними процесами, і те, як ці взаємодії призводять до злочинної поведінки. Основним недоліком біологічних теорій є те, що вони не пропонують альтернативного припущення, оскільки вони в основному засновані на передумові, що вся девіантна або злочинна поведінка викликана взаємодією, яка існує між нашими генами та навколишнім середовищем.
Переваги використання психологічних теорій для пояснення злочинності полягають у тому, що психологічні теорії пояснюють виникнення злочинної поведінки шляхом вивчення особистості та когнітивних характеристик людини. Ще одна перевага психологічних теорій полягає в тому, що вони оцінюють психічні та когнітивні процеси, що відбуваються, коли людина вчиняє злочин, а також недоліки особистості, які змушують людей поводитися девіантно в суспільстві. Недоліком психологічних теорій є те, що вони не пропонують альтернативного припущення про те, що викликає злочинність у людей, оскільки вони в основному наказують той факт, що злочинність викликається тим, як людина була вихована
Дослідження взаємодії злочинців, жертв злочинів та суспільства на матеріальному, інформаційному та духовному (енергетичному) рівнях як у процесі мікрокримінологічних (індивід), так і при дослідженнях масової форми реалізації людської деструктивності проявляється саме у каузальності, випадковості подій. Недарма, сучасні дослідження в галузі теорії ймовірностей звертають особливу увагу на системні помилки, що виникають при масовій реалізації тенденцій закону великих чисел у макрокримінології. Виявляється, що складові похибки випадковості насправді є виразом динамічного процесу формування нової і, на жаль, непізнаної нами закономірності.
Проблема причин злочинності має дискусійний характер. У навчальній літературі викладаються чотири різні підходи до розуміння причин злочинності: кондиціоналістський чи умовний; традиційний; традиційно-діалектичний; інтеракціонний.
При кондиціоналістському підході під причиною злочинності розуміється необхідна та достатня сукупність обставин (чинників), у яких мало місце слідство. Термін «фактор злочинності» використовується як поняття загальне по відношенню до понять причини та умови злочинності.
Кондиціоналістський підхід розвивався на ранніх етапах становлення кримінології у двох варіантах: однофакторному та багатофакторному.
При однофакторному підході виділявся лише один фактор як причину злочинної поведінки. Згідно з багатофакторним підходом, злочинність обумовлена не одним, а сукупністю фізичних, кліматичних, антропологічних, психологічних, економічних та соціальних факторів.
Залежно від цього, яким саме чинникам віддавав перевагу автор, його підхід називали антропологічним, психологічним, соціологічним чи іншим.
При традиційному підході під причиною злочинності розуміється зовнішній силовий вплив (фізичний, психічний). Однак у рамках традиційного підходу не можна отримати відповіді на запитання: звідки береться зовнішня силова дія?
При традиційно-діалектичному підході причиною злочинності визнаються суб'єктивні моменти – суспільна психологія, особистісні характеристики, суспільна свідомість. Безпосередньою чи найближчою причиною злочинності вважається суспільна свідомість. Матеріальні умови визначають суспільну свідомість, а вона вже – злочинність.
При інтеракційному підході під причиною злочинної поведінки та злочинності розуміється взаємодія середовища та людини (людей).
При інтеракційному підході питання причинах злочинності має складну форму і включає такі питання:
Чому виникли вкрай несприятливі ситуації, у яких статистично частіше скоюються злочини? Чому у цих ситуаціях певна категорія людей обирає саме злочинні варіанти поведінки? Як сформувалася така категорія людей? Чому людям, які обирають злочинні варіанти поведінки, вдається реалізувати своє рішення?
При пошуку відповідей на таке складне питання вибудовується «причинний комплекс», тобто сукупність однорідних явищ, що породжують злочинність або сприяють збереженню чи зростанню злочинності.
До зовнішніх факторних комплексів злочинності відносять економічний, політичний, правовий, організаційний, психологічний, медичний та технічний. Наприклад, економічний факторний комплекс злочинності включає економічну кризу; рівень життя нижче рівня забезпечення фізіологічної виживання; поляризація населення за рівнем доходів; інфляція; безробіття; більш високий рівень доходності злочинної економічної діяльності порівняно з рівнем доходності легальної діяльності; економічна незабезпеченість пріоритету профілактики злочину перед застосуванням заходів кримінальної відповідальності тощо.
