Зразок роботи
Актуальність теми. Конституція України в статті 3 проголошує найвищою соціальною цінністю в Україні людину, її життя та здоров’я, честь і гідність, недоторканність та безпеку, в той час як зміст і спрямованість діяльності держави визначають права та свободи людини, їх гарантії. Саме ці положення закріплюють на конституційному рівні прагнення українського народу розвивати і зміцнювати Україну як демократичну, соціальну, правову державу, одним із основних принципів діяльності якої є забезпечення прав і свобод людини і громадянина.
Важливим чинником у сфері захисту прав і свобод людини стала ратифікація у 1997 році Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі – Конвенція). Адже саме з метою забезпечення дотримання договірними сторонами зобов’язань за Конвенцією було створено одну з найефективніших інституцій на міжнародному рівні у відповідній сфері – Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ, Європейський Суд, Суд).
Так, Україна на своїй території визнала дію норм Конвенції та юрисдикцію Європейського Суду у всіх питаннях, які пов’язані із застосуванням та тлумаченням Конвенції.
Необхідно зазначити, що важливим кроком для утвердження європейських стандартів та цінностей у сфері захисту прав та свобод людини, в тому числі при здійсненні правосуддя українськими судами, стало прийняття Верховною Радою України 23 лютого 2006 року Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі – Закон). Стаття 17 цього Закону визначає обов’язок суддів під час здійснення правосуддя застосовувати положення Конвенції та практику Європейського Суду як джерело права.
Отже, можна стверджувати, що практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства, а тому вважається джерелом права в Україні та виступає формою тлумачення і роз’яснення основних прав людини і громадянина, які закріплені й гарантовані Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.
Важливо, що на сьогодні рішення і рекомендації Європейського суду з прав людини здійснюють важливий вплив на розвиток, реформування національних правозахисних систем, а також сприяють практичному застосуванню європейських цінностей й стандартів у сфері судочинства та під час прийняття рішень національними судами. Таким чином, Європейський Суд належить до основних міжнародних правозахисних систем, які ефективно функціонують у сфері захисту прав людини.
Крім того, саме визнання на законодавчому рівні обов’язкової юрисдикції Європейського Суду у всіх питаннях, які пов’язані із застосуванням та тлумаченням Конвенції, виступає головним чинником, який спрямований на вивчення практики Європейського суду з прав людини та використання його правових позицій під час здійснення правосуддя в Україні.
Актуальність теми дипломної роботи підсилюється й тією обставиною, що Україна опинилася у трійці країн, на які найчастіше скаржаться у Європейському суді з прав людини. Відповідні дані підтверджуються звітом ЄСПЛ за 2019 рік. Так, із майже 60 тисяч судових справ, що перебували на розгляді Європейського Суду, 8850 стосувалися України (14,8 %). Тому необхідність вирішення проблемних питань, що виникають у процесі впровадження в українське судочинство та практику європейських стандартів, у тому числі усунення причин порушення Україною норм Конвенції, має важливе значення.
Масові порушення прав людини і численні звернення до Європейського суду з прав людини проти України пов’язані, перш за все, з тим, що протягом останніх років імплементація норм Конвенції та застосування практики Європейського Суду у сфері судочинства запроваджувалися досить повільно. Поряд із цим вимога використання практики ЄСПЛ під час здійснення правосуддя національними судами ускладнена специфічною природою відповідних рішень як нетрадиційних для національної правової системи джерел права.
Також невирішеною залишається низка питань, пов’язаних із практичними аспектами застосування рішень Європейського суду з прав людини під час здійснення судочинства, зокрема: обов’язковість застосування при вирішенні судових спорів рішень ЄСПЛ, ухвалених проти інших держав; прецедентний характер таких рішень; відсутність достатньої кількості офіційних перекладів відповідних рішень, а також розбіжність у термінології при здійсненні таких перекладів тощо. Саме ці обставини обґрунтовують актуальність дослідження окремих аспектів застосування практики Європейського суду з прав людини під час здійснення правосуддя в Україні.
Магістр