Оцінка обґрунтування судами України неможливості застосувати позбавлення волі на певний строк під час призначення довічного позбавлення волі (ID:892819)

Вступ При призначені покарання проявляється ефективність функціонування всієї системи кримінальної юстиції, дотримання фундаментальних прав людини. При тому, строге врахування загальних засад призначення покарання є фундаментом правозастосовної діяльності судді, адже така є багатоаспектною та поєднує в собі врахування імперативних законодавчих вимог та суб’єктивну оцінку обставин суспільно небезпечного діяння, особи, яка його вчинила. За результатами такої діяльності здійснюється визначення конкретного виду та розміру покарання, у якому кримінальна відповідальність безпосередньо знаходить форму своєї реалізації. Коли йдеться про судовий розгляд кримінальних проваджень про обвинувачення у вчиненні особливо тяжких злочинів, очевидним є те, що лише обґрунтований та виважений підхід до визначення конкретного виду та розміру покарання у такому випадку, а також інших правових наслідків, які наставатимуть для особи у зв’язку із вчиненням нею злочину, може забезпечити досягнення балансу між усіма цілями покарання під час його призначення. Обрання та реалізація відповідного підходу залежить від існування науково-обґрунтованих загальних теоретичних і нормативних положень, які б могли використовуватись як спільний знаменник та застосовуватися до осіб, що вчинили різні види суспільно небезпечних діянь, залежно від їх спрямованості та ступеня тяжкості. Втім, недостатня обґрунтованість правозастосовних рішень стосовно визначення виду та строку або розміру покарання може мати істотні негативні для правової системи наслідки, оскільки саме у призначеному конкретній особі покаранні виявляється каральна політика держави, яка поєднує в собі реалізацію різних цілей державного реагування на випадки порушення найбільш суворих правових заборон, адже метою покарання згідно із законом України про кримінальну відповідальність є не лише кара, а й виправлення особи, запобігання вчиненню нею та іншими особами нових злочинів. А тому лише обґрунтований та виважений підхід до визначення конкретного виду та розміру покарання, інших правових наслідків, які наставатимуть для особи у зв’язку з вчиненням нею злочину, може забезпечити досягнення балансу між різними цілями покарання під час його призначення. Розділ І. Підходи до обґрунтування необхідності призначення довічного позбавлення волі. Довічне позбавлення волі є найвищою мірою покарання в нашій державі, своєрідною альтернативою смертній карі, що призначається лише у виняткових випадках за вчинення особливо тяжких умисних злочинів. Цей вид покарання застосовується завжди як основний, може призначатись як самостійно, так і в поєднанні з додатковими покараннями. Із Рішення Конституційного Суду України від 26 січня 2011 року № 1-рп/2011 вбачається, що заміна Верховною Радою України смертної кари на довічне позбавлення волі була обумовлена потребою дотримання принципів домірності тяжкості злочину і покарання за його вчинення, справедливості в кримінальному праві (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини). [1] Довічне позбавлення волі є найбільш суворим видом основних покарань, передбачених чинним КК України. Суворість довічного позбавлення волі визначається істотністю і тривалістю позбавлень та обмежень прав і свобод особи, засудженої до цього виду покарання. На те, що довічне позбавлення волі є юридично найбільш суворим видом покарання, вказує його місце у встановленій ст. 51 КК України [2] системі покарань, де, як відомо, окремі види покарань розташовані від найменш суворого до найбільш суворого. Завершує цю систему, тобто визнається найбільш суворим видом покарання, саме довічне позбавлення волі.