Зразок роботи
Відповідно до ст. 9 Конституції України, в якій зазначено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, юридичними наслідками ратифікації Європейської конвенції є обов’язок держави забезпечити здійснення закріплених у ній прав і свобод, визнання за особою права на звернення до Європейського суду по правовий захист; прецедентний характер рішень Європейського суду з прав людини [1].
Отже, Європейська конвенція є частиною національного законодавства України. Розглядаючи скаргу щодо держави, яка здійснила ратифікацію Європейської конвенції, Європейський суд з прав людини спирається на існуючі прецеденти. Таким чином, рішення ЄСПЛ повинні бути орієнтирами у сфері забезпечення прав людини для національних органів публічної влади та їхніх посадовців. Саме в цьому і є запорука дотримання положень Європейської конвенції.
У статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод фактично в одному короткому реченні закріплено досить широкий зміст одного з найголовніших прав людини, що стосується фізичної недоторканості особи, та встановлює абсолютну заборону катування [2]. Проте досить цікавим є питання: чому ж у цій статті не надано вичерпного переліку тих випадків, які б становили її порушення та підпадали під кваліфікацію катування чи інших видів жорстокого поводження з людиною? Натомість закріпленим є оціночне, коротке, але одночасно й широке за змістом положення, що визначає заборону катування. Саме тому надзвичайно важливим є тлумачення та розуміння понять, що застосовані у статті 3 Конвенції. Особливо це актуальним на даний момент є для України, на території якої виявлено численні випадки жорстокого поводження з людьми в умовах воєнного стану.
Практика Європейського суду з прав людини виокремила 3 види покарання чи погодження, які заборонені ст.3 Конвенції:
1. катування;
2. нелюдське поводження чи покарання;
3. таке поводження чи покарання, що принижує гідність.
Так як у даній статті не зазначено визначення поняття «катування», ЄСПЛ у своїй практиці звертається до статті 1 Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, де зазначено, що катування – будь-яка дія, якою будь-якій особі навмисне спричиняється сильний біль або страждання, фізичне чи моральне, щоб отримати від неї або від третьої особи відомості чи визнання, покарати її за дії, які вчинила вона або третя особа або у вчиненні яких вона підозрюється, а також залякати чи примусити її або третю особу, чи з будь-якої іншої причини, яка ґрунтується на дискримінації будь-якого характеру, коли такий біль або страждання спричиняються державними посадовими особами чи іншими особами, які виступають в офіційній якості, чи з їх підбурювання, відома, чи з їх мовчазної згоди [3].