Зразок роботи
Відповідно до ст. 246 КПК України таємні слідчі дії є видом слідчої або слідчої дії, відомості про факти і методи проведення якого, за деякими винятками, не підлягають розголошенню.
Кримінально-процесуальний закон України у ч. 1 ст. 246 не дає чіткого визначення поняття таємних слідчих дій а лише вказує, що це вид слідчих дій, факти та методи якого не підлягають розголошенню.
Отже, відповідно до статті 223 Кримінально-процесуального кодексу України негласні слідчі (розшукові) дії – це заходи, спрямовані на отримання (збір) доказів або перевірку вже одержаних доказів у конкретній кримінальній справі. На підставі аналізу встановлених положень Кримінального кодексу України слід дійти невтішного висновку, що агентурні співробітники (слідчі) - це дії, створені задля отримання (збір) доказів чи використання вже отриманих у конкретній кримінальній справі доказів для перевірки інформації про справі. та їх процеси не підлягають розкриттю. Негласність слідчих заходів виявляється у тому, що вони проводяться таємно як особами, злочинну діяльність яких документально підтверджено, а й усіма іншими суб'єктами, безпосередньо які у розслідуванні приймають участь. Розкриття інформації про факти та результати негласних слідчих дій може відбутися під час огляду матеріалів сторонами, на судовій стадії кримінального провадження при дослідженні матеріалів або у порядку, встановленому ст. 253 Кримінального кодексу України для повідомлення осіб, щодо яких проведено негласні слідчі заходи.
Аналіз нових наукових досліджень показує, що проблеми, пов'язані з виникненням інституту негласних слідчих дій, досі мало вивчені, хоча дослідження з цих проблем стають дедалі активнішими [6, с. 20].
Розвиток нормативного регулювання таких слідчих дій структурно описано у Кримінально-процесуальному керівництві за редакцією Л. М. Лобойка [8]. Нормативне регулювання таємних розслідувань у своїй новітній історії розвивалося за трьома періодами:
1. До 1992 року контроль за таємною слідчою діяльністю (Оперативно-розшуковою діяльністю – ОРД) здійснювався виключно на підставі секретних вказівок. Встановлення додаткових звинувачень поза кримінальним провадженням перетворює його на «формальний» судовий процес.
2. 1992 - 2012 роки. 1992 року оперативно-розшукова діяльність у «світі» було розгорнуто нашій країні у зв'язку з прийняттям Закону «Про проведення оперативно-розшукової діяльності». Однак у цьому законі згадуються лише таємні слідчі дії, а порядок дій визначається секретними інструкціями. Таким чином, обставини злочину були встановлені на етапі підготовки позову як в «офіційному» кримінальному провадженні, так і в «офіційному» (таємному) провадженні, так званому «оперативно-наслідковому заході». Цей період характеризується чітким розподілом влади між агентами та дослідниками. Слідчі не мали доступу до прихованих документів – результатів слідчих дій. Оперативне управління вирішило передати слідчому документи оперативного відділу. Контроль за законністю секретної діяльності принаймні у регіональній зоні здійснювала прокуратура.
3. З 2012 року до теперішнього часу. Негласні слідчі заходи проводяться відповідно до принципів, викладених у окремому розділі 21 Кримінального кодексу. У цьому розділі докладно регламентуються підстави, процесуальні правила його проведення та механізми, пов'язані з правами осіб, щодо яких воно проводиться. Це означає, що досягнуто статусу правової визначеності та втручання у права людини здійснюється відповідно до закону (КПК) [8, с. 299-301].
