Зразок роботи
Відповідно до ст. 542 КПК під міжнародним співробітництвом під час кримінального провадження розуміється вжиття необхідних заходів з метою надання міжнародної правової допомоги шляхом вручення документів, виконання окремих процесуальних дій, видачі осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, тимчасової передачі осіб, перейняття кримінального переслідування, передачі засуджених осіб та виконання вироків [8, с. 282-283]. Проаналізувавши норми 42 розділу КПК, можна зробити висновок, що запропоноване визначення законодавцем є доволі обмеженим і не відображає усіх його істотних ознак, що в свою чергу ускладнює його розуміння. Наука кримінального процесу, вирішуючи це питання, пропонує різні дефініції, які в тому чи іншому вигляді розкривають зміст цього поняття. Багато науковців погоджуються з формальним визначенням і зводять його вивчення до аналізу і тлумачення його змісту, інші віддають перевагу комбінованим визначенням. Зокрема, Підгородинська А. В. під міжнародним співробітництвом визначає узгоджену з відповідним центральним (уповноваженим) та компетентним органом (установою юстиції) іноземної держави діяльність, здійснювану відповідним органом іноземної держави відповідно до чинного для обох сторін міжнародно-правового договору, принципу взаємності, національного кримінального процесуального законодавства держав, пов’язану із здійсненням кримінального провадження [25, c. 114-118].Волеводз О. Г. під міжнародним співробітництвом визначає діяльність, здійснювану слідчим, прокурором, судом відповідно до вимог законодавства, яке регулює кримінальне провадження, узгоджену з відповідними компетентними органами іноземної держави, а також міжнародними організаціями щодо отримання та надання допомоги в досудовому провадженні, судовому розгляді, а також прийняті інших заходів, необхідних для правильного вирішення кримінальних справ [15, c. 51]. Науковці, як правило, даючи тлумачення міжнародного співробітництва, акцентують увагу на тому, що це перш за все є специфічна діяльність відповідних органів. Це твердження не є хибним, оскільки воно прямо ґрунтується на нормі КПК, але, розглядаючи цей термін з іншого ракурсу, можна також вказати, що міжнародне співробітництво це свого роду правовідносини яким притаманні усі характерні елементи: суб’єкти, об’єкт, зміст, юридичний факт. Суб’єкти в таких правовідносинах іменуються як запитуюча та запитувана сторона. Об’єктом виступає сама система заходів, що передбачена ст. 542 КПК. Змістом є визначена міжнародними та кримінально-процесуальними нормативно-правовими актами система взаємних прав та обов’язків, якими наділені запитуюча та запитувана сторони. Говорячи про юридичний факт як про передумову виникнення будь-яких кримінально-процесуальних правовідносин, варто зауважити, що на відміну від інших правовідносин, кримінально-процесуальні правовідносини, в тому числі і правовідносини, що виникають з приводу міжнародного співробітництва під час кримінального провадження, характеризуються обов’язково наявністю декількох юридичних фактів, тобто ґрунтуються на, так званих, юридичних складах. Наприклад, для реалізації будь-якої форми співробітництва необхідне настання принаймні таких юридичних фактів, як надсилання запиту про міжнародне співробітництво та виконання такого запиту.
Міжнародне співробітництво під час кримінального провадження за своєю природою є однією із форм міжнародної протидії злочинності, а відтак головним і фундаментальним завданням цього механізму є забезпечення національного і світового правопорядку. Його виконання здійснюється через так звані форми міжнародного співробітництва, які за своїм змістом покликані виконувати ті чи інші цілі. Якщо говорити про таку форму міжнародного співробітництва як екстрадиція, то можна стверджувати, що основним завданням цієї форми є забезпечення принципу невідворотності покарання, а у випадку з міжнародною правовою допомогою при проведені процесуальних дій ми можемо говорити про забезпечення ефективності кримінального провадження. В будь-якому випадку завдання, які реалізуються через форми міжнародного співробітництва є лише проміжним результатом у питанні забезпечення загального правопорядку.