Методи сімейної терапії (ID:1132777)

Системний підхід у сімейній терапії Системний підхід є основою більшості методів сімейної терапії. Він розглядає сім’ю як цілісну систему, де кожен член взаємопов’язаний з іншими та впливає на загальну динаміку. Сімейна системна терапія використовується для роботи з різними проблемами сімейного життя, такими як конфлікти, проблеми взаємодії, неврози та інші. Під час консультування психотерапевтична робота спрямована на виявлення та зміну дисфункційних взаємозв’язків, а також на розуміння та переосмислення ролей, які виконують У системній сімейній психотерапії сім’я розглядається як цілісна система, що прагне до збереження та еволюції сформованих зв’язків. На всьому протязі свого існування, родини проходять через закономірні кризи розвитку (вступ у шлюб, відділення від батьківських родин, вагітність, народження дитини, вступ дитини в дошкільні/шкільні установи, закінчення школи і вибір свого життєвого шляху, розрив з батьками, вихід батьків на пенсію і т.д.) Саме на цих відрізках свого існування родини виявляються нездатними розв’язувати нові проблеми колишніми способами і тому виникає необхідність ускладнювати свої пристосувальні реакції. Ключові поняття системного підходу: Циркулярність: Взаємодії в сім’ї мають циркулярний характер, тобто дії одного члена сім’ї впливають на інших, що, в свою чергу, впливає на першого [12]. Гомеостаз: Сімейна система прагне до збереження стабільності, навіть якщо це означає підтримку дисфункціональних патернів [15] . Підсистеми: Сім’я складається з підсистем (подружжя, батьки-діти тощо), які мають свої власні правила та функції [11] . Границі: Границі між підсистемами можуть бути чіткими або розмитими. Нечіткі межі можуть призводити до конфліктів та проблем. Зворотний зв’язок: Зворотний зв’язок між членами сім’ї може бути позитивним (сприяє адаптації) або негативним (підтримує дисфункціональні патерни). Мара Сельвіні-Палаццолі ввела такий принцип роботи, коли бригада терапевтів різної статі працюють з родиною, а інші спостерігають за їх роботою, знаходячись за односторонньо-прозорим дзеркалом. Обов’язковим принципом психотерапії – є участь на всіх сесіях усіх членів родини, що живуть під одним дахом. Частота зустрічей 1 раз на місяць, усього до 10 сесій. Її метод був короткий і раптовий, вона використовувала метод парадоксальних розпоряджень, прагнула викликати зміни в родині раптовим вирішальним рухом. Парадоксальне завдання розроблялося дуже ретельно й залучало всіх членів родини в серію дій, що суперечать сформованим у родині ригідним правилам і міфам [1,10]. Системна сімейна психотерапія є одним з напрямків сімейної психотерапії, що базується теоретично на системному підході, основним постулатом якого є неможливість звести ціле до суми частин. Системний підхід розширено підходить до поняття сімейної психотерапії і припускає можливість роботи з окремою людиною; психотерапевт при цьому мислить у категоріях цілісної сімейної структури.