Зразок роботи
1.1. Підходи до визначення депресивних станів в науковій літературі
Депресія, походження якої з латинської мови (depressio) означає «пригнічення» або «придушення», розглядається як стан, що характеризується загальним негативним настроєм, зниженням мотивації, змінами в когнітивних уявленнях та пасивністю в поведінці. Історичний огляд дослідження депресії бере свій початок від часів Давньої Греції, де Гіппократ виділяв три основні типи психічних розладів: манію, меланхолію та френіт, що, за його словами, уражають як душу, так і тіло.
У психології, як теоретичній, так і практичній, депресію вивчають як явище, пов’язане з нормальними та патологічними аспектами психічного здоров'я. Депресія визначається багатьма провідними фахівцями через різні теоретичні призми. У сучасному психологічному дискурсі існує ряд теоретичних підходів до розуміння депресії, включаючи генетичні, біохімічні, психоаналітичні теорії, теорії депресивного мислення, вивченої безпорадності та реакції, зумовленої обставинами позитивного підкріплення [3, с. 41-50].
А. Бек, видатний психолог та один із засновників когнітивно-поведінкової терапії, розглядає депресію як комплексну когнітивну проблему. За його теорією, депресія характеризується трьома основними елементами: негативними спотвореннями мислення, втратою інтересу до раніше приємних активностей та загальним зниженням настрою. Негативні спотворення мислення включають такі явища як катастрофізація, персоналізація та поляризація, де індивід може бачити ситуацію у надмірно негативному світлі, приписувати собі зайву відповідальність за негативні події або сприймати всі речі в крайнощах без врахування нюансів. Спотворення мислення, згідно з А. Беком, веде до поглиблення і закріплення депресивного стану, адже особа починає регулярно інтерпретувати свої переживання через призму негативу та безвиході. Іншим аспектом є втрата задоволення від діяльності, яка раніше приносила радість, що призводить до соціального відсторонення, зниження активності та погіршення якості життя.
