Особливості резильєнтності студентів в умовах військового стану (ID:1063937)

1.1. Підходи до визначення резильєнтності в науковій літературі Термін «резилієнс» (resilience) часто зустрічається у різноманітних наукових і культурних контекстах протягом століть, але його значущість як психологічного феномену почала виокремлюватись лише в останні кілька десятиліть. Перші значущі згадки цього терміна в науковій літературі датуються 1970-ми роками, згідно з дослідженнями Дж. Бонанно і Е. Дімініх [30]. Сьогодні концепція резилієнсу є визначною не лише у психології, а й у медицині, біології та соціальних науках, особливо в контексті реагування на екстремальні, стресові чи загрозливі умови, а також здатності людини зберегти своє нормальне функціонування під час і після таких впливів [6]. В вітчизняній науковій літературі термін «resilience» часто отримує різноманітні переклади, такі як «стресостійкість», «життєстійкість», «життєздатність», «стійкість до травми», «психологічна пружність», «психологічна стійкість». Це призводить до термінологічної плутанини. Відповідно до досліджень Д. Ассонова та О. Хаустової, існує важлива відмінність між поняттями резилієнсу та резильєнтності: якщо резилієнс визначається як процес адаптації до умов, то резильєнтність описується як властивість або здатність особистості зберігати стабільність та відновлювати своє нормальне функціонування після пережитих стресів [2]. Однак, у науковому співтоваристві досі існує дискусія щодо точного визначення феномену резильєнтності. Деякі дослідники вважають це поняття природженою властивістю, яку можна розглядати як «життєздатність» особистості, тоді як інші аналізують резильєнтність через призму адаптації та дезадаптації, розглядаючи її як навичку або компетенцію для ефективного протистояння життєвим труднощам та викликам. Сучасні дослідження резильєнтності часто сконцентровані на нейробіології реакцій на стрес і страх або базуються на епідеміологічних та клінічних даних про наслідки психотравм. У цьому контексті резильєнтність часто визначається як «відсутність симптомів» або як здатність зберігати психічне здоров'я незалежно від пережитих нещасть чи травм. Міждисциплінарні дослідницькі групи вказують на необхідність переосмислення підходів у сфері психічного здоров'я, акцентуючи на переході від психопатології до питань резильєнтності, що є відповіддю на значні економічні та особистісні виклики, пов'язані зі стресовими розладами [18].