Зразок роботи
Вступ
Незважаючи на те, що юридична психологія - одна з порівняно молодих галузей психології, застосування психологічного знання з метою забезпечення правосуддя й інших напрямків правоохоронної діяльності бере початок у далекій давнині. Випробування учасників процесу, що носили часом містичний характер, але значною мірою синтезувавши емпіричний досвід багатьох поколінь, мали місце вже в античному й середньовічному карному процесі. Вони базувалися на застосуванні знань психології людини, її різних проявів у момент випробувань. Правда, і в античному, і в середньовічному процесі основним доказом було особисте визнання підозрюваного. Це визнання, як основний доказ, добувалося будь-якими шляхами, у тому числі використанням катувань, катувань. Поряд з фізичними застосовувалися й моральні катування, в основі яких лежали узагальнені емпіричні дані, побутова психологія.
Щоб змусити людину давати показання, спеціально створювалася шокова ситуація, обстановка, що провокує до вираження почуттів, відносини до розслідуваної події. Наприклад, підозрюваного зненацька для нього вводили в слабо освітлену кімнату, де лежав труп убитого, і там підозрюваного вмовляли сказати правду, розраховуючи, що вражений винуватець видасть себе.
На зміну феодальному середньовічному пошуковому процесу приходить буржуазний змагальний процес із властивої йому гласністю й усністю. Важливого значення набувають показання свідків і дані про особистості підсудного, що потерпів позивача й відповідача. Безумовно, і тут для правильної оцінки показань зацікавлених осіб з'являється потреба залучення й використання психологічного знання.
У Росії про необхідність ураховувати психологію злочинців висловлювався И.Т. Ціпків, що пропонував в "Книзі про вбогість і багатство" різні способи допиту обвинувачуваних і свідків. Він пояснював, як деталізувати показання лжесвідків, щоб одержати великий матеріал для їхнього викриття, рекомендував класифікувати злочинців щоб уникнути шкідливого впливу гірших на менш зіпсовані.
Князь М.М. Щербатов, історик і філософ, автор "Історії російської з давніх часів", указував на необхідність знання законодавцем "людського серця" і створення законів з урахуванням психології народу. Він один з перших підняв питання про можливості дострокового звільнення злочинця, що виправився, і необхідності залучати утримуваних у в'язницях до робіт.
В.Ф. Ушаков у трактаті "Про право й мету покарання" розкривав психологічні умови впливу на злочинця покарання. Головним він уважав приведення злочинця до каяття.
Поширення ідеї виправлення й перевиховання злочинця привело до обігу права й психології для наукового обґрунтування цих проблем, над якими на початку XIX століття в Росії працювали П.Д. Лодій, В.К. Єлпатьевский, Г.С. Гордіенко, Х.Р. Штельцер й інші вчені.
Значна кількість робіт, присвячених юридичної психології, з'явилося в Росії наприкінці XIX сторіччя. Це роботи И.С.Баршева "Погляд на науку карного законознавства", К.Я. Яневич-Яновского "Думки про карну юстицію з погляду психології й фізіології", А.У.Фрезі "Нарис судової психології", Л.Е.Владимирова "Психічні особливості злочинців по новітніх дослідженнях" і деякі інші. У зазначених роботах висловлювалися ідеї чисто прагматичного дослідження психологічних знань у конкретній діяльності судових і слідчих органів.
На початку XX сторіччя в теорії й на практиці все більшого значення набували експериментальні дослідження в юридичній психології. Значна кількість робіт цього періоду присвячено актуальній проблемі психології показань свідків. Це роботи И.Н. Холчева, Г.Р. Португалова, Е.М. Кумешера й ін. У цей же період часу значніше кількість робіт бути присвячено дослідженню психології особистості злочинця. Це роботи Л.Е. Владимирова, Г.С.Фельдштейна, М.Н.Гернета й інших.
Магістр