Проблеми самопізнання в психології (ID:1131159)

ВСТУП Актуальність теми зумовлена тим що співвідношення між самосвідомістю та самопізнанням у філософській літературі трактується по різному: одні автори у самопізнанні бачать лише умову самосвідомості, інші – лише його результат, а треті зовсім не згадують здібність самопізнання у зв`язку з діяльністю самосвідомості. У «Словнику з етики» самопізнання не розглядається ні в окремій статті, ні в контексті аналізу моральної самосвідомості, самооцінки, самоконтролю, самовиховання. Між тим, ряд філософів, етиків, психологів (Р.Д.Азимова, А.Г.Спіркін, І.І.Чеснокова та ін.) характеризують самопізнання як одну з провідних функцій самосвідомості особистості. Дійсно, усяке знання є ідеальна форма існування світосприйняття, адже «щось виникає для свідомості остільки, оскільки воно знає це щось. Знання є його єдине предметне відношення». Отже, і знання суб`єкта про його власний соціальний статус, внутрішні потенції та зовнішні акції є найважливіший спосіб функціонування його самосвідомості. Самосвідомість не тотожна самопізнанню, як вважав Декарт, та не є її передумовою, як стверджував Кант. Самосвідомість у вигляді знання суб`єкта про себе безпосередньо зумовлена розумовою діяльністю, спрямованою на нього самого, виступаючи як пізнавальна самосвідомість. З іншого боку, самопізнання передбачає певний рівень самосвідомості, в якій особистість виділяє себе в якості предмета пізнання. Самопізнання – одна з основних форм виявлення та засіб збагачення, розвитку моральної самосвідомості.