Зразок роботи
Для формування конфліктологічної культури дослідження пропонує впровадження тренінгів з асертивності в навчально-виховний процес. Гречановська О. В. Наголошує на важливості розвитку асертивності не тільки у студентів, але й у викладачів. Адже інколи ініціаторами конфліктів стають самі педагоги. На думку Гречановської О. В. асертивне спілкування є синонімом безконфліктного спілкування.
Ульянова Т. Ю., вивчаючи асертивні тенденції конфліктності провела досить цікаве дослідження [15]. Дослідниця описує конфліктність як особистісну рису, що є відображенням частоти входження в міжособистісні конфлікти, показує рівень готовності до розвитку та розв’язання проблемних ситуацій через конфлікт. Створивши авторську методику “Диференціальна діагностика схильності до конфліктності” вона поділила респондентів на дві групи — конфліктних і неконфліктних. Використовуючи тест асертивності ТОКАС та метод профілів, виявила й описала з точки зору асертивності психологічні портрети (характеристики), представників кожної групи.
У досліджені було виявлено, що представники «неконфліктної» групи, мають наступні особистісні риси: відповідальність, наполегливість, самостійність, вміння відстоювати власну думку. Також їм притаманні тривожні нахили, спонтанність, унормування, прийняття себе та інших, брак нервово-психологічної стійкості.
Представники групи конфліктних осіб адекватно орієнтуються в соціальній ситуації та очікуваннях, вміють передбачати результати власної поведінки, дозволяють собі мати запити й вимоги та адекватну потребу в досягненні цілей. Вони оптимально використовують конструктивну агресивність, при цьому не порушуючи прав інших людей, здатні контролювати свою поведінку та сфери життя.
Тобто, особи поданого типу можуть легше адаптуватися до умов, будувати стосунки з іншими на основі паритету, бути незалежними від зовнішніх впливів, відстоювати власну думку, самостійно регулювати свою поведінку.
У представників групи даної групи дослідниця виявила вищі показники асертивності, ніж у неконфліктних та пояснила це тим, що для конфліктних людей більш притаманні такі ознаки асертивної особистості, як здатність наполягати на своєму, впевненість у собі, конструктивна агресивність, ініціативність, готовність діяти для досягнення своєї цілі [15].
Отже, за Ульяновою Т. Ю., за необхідності асертивність може сприяти виникненню конфлікту. Це дещо різниться від бачення таких науковців як Козич І. В. та Гречановська О. В., які вважають «асертивнісь» однозначним поняттям безконфліктного спілкування. Однак погляди Ульянової Т. Ю. сходяться з точкою зору таких дослідників як: (Мухіна Л. М., Томчук М., Томчук С., Д. Еймс, Е. Лі, Е. Вацлавек), які наголошують на гнучкості асертивних осіб щодо вибору стилю поведінки в конфліктній ситуації, і на тому, що уникнення конфлікту є стратегією, яка характерна якраз для низького рівня асертивності.
Мухіна Л. М., розглядаючи конфліктологічну компетентність, виокремлює серед її структурних компонентів регулятивно-поведінковий, до якого відносить асертивну поведінку та вибір стратегії поведінки в ситуації конфлікту [44]. Аналізуючи результати емпіричного дослідження, Мухіна Л. М. стверджує, що опитані респонденти у ситуації конфлікту частіше обирають стратегію суперництва; найкраще почуваються при стратегії уникнення, а найменший комфорт відчувають при співпраці.
На думку дослідниці такі результати свідчать про низький рівень асертивності в опитаних респондентів. Учасників, які використовують кілька стилів поведінки в ситуації конфлікту, вона характеризує як людей з навичками асертивної поведінки, оскільки вони вміють проявляти гнучкість, можуть захистити власні кордони та у процесі знаходження оптимального рішення прагнуть досягти своїх цілей, враховуючи інтереси інших. На думку вченої, комплексне поєднання стратегій допомагає найефективніше долати проблеми.
Респонденти, які у своїй поведінці в конфліктних ситуаціях користуються переважно стилем суперництва, Мухіна Л. М. характеризує як осіб з відсутністю навичок асертивної поведінки, оскільки вони не зацікавлені у співпраці, нав’язуючи своє рішення проблеми намагаються задовольнити свої інтереси за рахунок інших. У ситуаціях конфлікту такі особи часто користуються деструктивними формами поведінки.
Осіби, які у процесі конфлікту надають перевагу уникненню й поступкам, Мухіна Л. М. також вважає людьми з недостатнім рівнем асертивності, оскільки, на її думку, ці стилі не є виграшними й продуктивними, бо не вирішують проблему, а тільки відтерміновують її.
Отже, Мухіна Л. М. вважає, що найкраще сформовані навички асертивної поведінки в осіб, які у конфліктних ситуаціях обирають стратегію співпраці та компромісу. Здатність до асертивної поведінки є одним із показників рівня конфліктологічної компетентності особистості. У своїй роботі дослідниця багато уваги приділяє формуванню навичок асертивної поведінки, вважаючи її найекологічнішою стратегією поведінки в конфлікті. У статті “Психологічний аналіз конфліктологічної компетентності студентів” думки висловлювали Томчук М. і Томчук С., а Степанова Н. В. у статті “Можливості формування конфліктологічної компетентності студентів факультету клінічної психології на базі дисциплін загальнопрофесійного циклу” [35]. Н.В. Степанова вважає поняття асертивної поведінки синонімічним поняттю конструктивної поведінки в конфлікті.
Венцик О. В. у статті “Шляхи формування комунікативних навичок у конфліктах” [3; 36] говорить про неминучість конфліктів та можливість навичок їх попередження та вирішення з врахуванням інтересів обох сторін.
На його думку допомогти у цьому має саме розвиток навичок асертивної поведінки, серед яких ним було виділено позитивний внутрішній монолог, “Я”-повідомлення та конструктивний зворотній зв’язок.
Д. Еймс, Е. Лі і Е. Вацлавек у своєму дослідженні розглядають різні поведінкові стилі, які використовуються у ситуаціях конфлікту, вважаючи, що вони відрізняються ступенем відстоювання своїх інтересів, тобто міжособистісною асертивністю. Авторами було описано результати застосування міжособистісної асертивності, причини її браку чи надмірного застосування, визначають її оптимальний рівень. На їх думку асертивність, набуває актуальності тоді, коли позиції сторін не є цілком протилежні, а мають тільки деякі розходження.
Д. Еймс, Е. Лі та Е. Вацлавек вважають такі стилі поведінки як уникнення й пристосування характерними для людей з низьким рівнем асертивності, а конкуренція й агресія — з високим. Проте, на їх думку високий рівень асертивності в залежності від ситуації може бути як доречним, так і навпаки. Форми низької асертивності (поступ та уникнення) можуть призвести до погіршення спільного результату, оскільки припиняється пошук оптимальних способів задоволення інтересів обох сторін конфлікту. При чому стиль уникнення є характернішим для жінок, ніж для чоловіків.
Люди, які переважно використовують стиль уникнення та пристосування отримують гірші результати, ніж могли б й не мають необхідних ресурсів та підтримки. Цей тип поведінки може зіпсувати стосунки, викликати стрес, спричинити погіршення здоров’я і зменшення благополуччя.
Високий рівень асертивності, пов’язаний зі стилем суперництва, навпаки може стати причиною ескалації конфлікту, перешкодою на шляху до бажаного, також може погіршити стосунки, викликати саботаж чи помсту.
Отже, як низька, так і висока асертивність можуть спричинити негативні наслідки міжособистісної взаємодії.
Варто згадати й гендерні стереотипи пов’язані з рівнем асертивності та стилі поведінки в конфліктних ситуаціях. Наприклад, від чоловіків у суспільстві очікують вищий рівень асертивності, стратегії домінування, а від жінок сподіваються більшої поступливості, співчуття й турботи про інших. Асертивні прояви у жінок можуть викликати негативну соціальну реакцію. Цю тему у своєму дослідженні розкривають Е. Т. Аманатулла та К. Х. Тінслі [48].
Розглядаючи причини використання різних стилів поведінки в конфліктних ситуаціях, пов’язаних із надто високою чи надто низькою асертивністю, Д. Еймс, Е. Лі й Е. Вацлавек говорять про те, що важливим фактором цього є мотивація людські цінності. Якщо передусім особа намагається задовольнити власні інтереси, то це сприятиме високій асертивності, а якщо в пріоритеті стосунки – поведінка буде поступливою.
Буває що людина не може усвідомити вплив власної поведінки на інших людей, тому можуть бути більш наполегливими, ніж треба. Крім того, люди часто не усвідомлено використовують певні стилі поведінки не усвідомлюючи їх переваги та недоліки. Часто люди не усвідомлено використовують стилі поведінки піддаючись впливу емоцій. Д. Еймс, Е. Лі й Е. Вацлавек наполягають на необхідності розвитку навичок асертивності, надаючи конкретні поради, щодо моментів, яким треба приділити особливу увагу, і наголошуючи на вмінні коригувати силу асертивності відповідно до ситуації, що може дати кращі результати при вирішенні конфліктів [6].
Магістр