Зразок роботи
1.1.Тeорeтичні аспeкти досліджeння фeномeну «романтичних відносин»
Формування взаємовідносин між чоловіком та жінкою є доволі складним та виключно індивідуальним процесом, в основі якого лежить любов, прихильність та бажання бути разом [21].
На думку Е. Фромма: «Любов – любов є рушійною силою, яка здатна зруйнувати стіни між людьми та яка об’єднує всіх людей воєдино. Саме любов виступає важливим конструктом, який впливає на подолання самотності, відчуження, дозволяючи людині просто бути і залишатися собою. Можна назвати її парадоксом двох істот, які є окремими людьми, але в той же час і єдиним цілим [26, с. 22].
Мистецтву любові навчаються, воно не виникає від народження, на думку Е.Фромма, «любов-це діяльність», тобто певний процес якому треба навчитися, який продовжує формуватися протягом всього життя людини. Вчені дотримуються думки, що перші прояви усвідомлення любові відбуваються у дошкільному віці, разом з розвитком його его людини [6].
В дитинстві любов має залежний стан, адже дитина не може ототожнювати себе окремо від батьків та інших людей. Тільки подорослішавши ми вчимося залишатися одним цілим з іншою людиною, не втрачаючи власну особистість. Таким чином ми тренуємось, навчаємось залишатися одним цілим, й при цьому відокремлювати власну особистість. Процес навчання триває протягом життєдіяльності людини та відбувається на основі досвіду взаємовідносин Перші стосунки часто є пробними, вони бінарні на думку таких теоретиків як: Д. Боулбі та М. Кляйн, що підкреслюють їх важливість як основу формування інших стосунків [42].
На сьогоднішній день є безліч підходів щодо теми кохання та романтичних взаємовідносин. Зарубіжні та українські вчені цікавились цим питанням, спрямовуючи наукові пошуку в русло романтичних стосунків. Зарубіжні філософи (Б. Спіноза, М. Фічіно, А. Шопенгауер) дотримуються думки, що здатність любити невіддільно пов’язана з емоційним інтелектом людини, зокрема її емоційно-вольової сфери; І.М. Мечніков досліджує психофізіологічні основи емоційного аспект любові і підкреслює, що любов є окремим відчуттям та не формується на рівні інстинктів (на відміну від інстинкту розмноження). Це складна, багатогранна емоція, яка має особливу природу і притаманна тільки людині.
Свідомі чи підсвідомі чинники впливають на вибір коханої людини та процес формування та розвитку взаємовідносин вивчали Е. Берн, З. Фрейд, Е. Фромм та ін.Структурні, вони окреслили моделі кохання,які відображенням різних складових цього феномену, представлені в роботах Д. Педерсона та М. Шумейкера, З. Рубіна та ін.
В рамках діяльнісно-особистісного підходу в психології увага привертається до вивчення ціннісно-смислових підстав, які є фундаментальною основою розбудови романтичних відносин (Є.В. Вараксина, К.К. Платонов, С.Л. Рубінштейн та інші). Стосовно вікового виміру, існує феномен особистісного романтичного кохання що широко набув широко популярності в спеціалізованій літературі, присвяченій підліткам (І.М. Богдановська, К.О. Бочавер, Є.В. Вараксіна та ін.) [6].
Уваги заслуговують і погляди, що ранні стосунки є центром розвитку особистості. До них можна віднести теорію прив'язаності Д. Боулбі та теорію об'єктних відносин М. Кляйн. Підхід до першої теорії припускає, що основою здатності до любові є ранній досвід безпечної прив'язаності. За словами автора окресленої теорії - Д. Боулбі, новонароджені бачать себе і свою матір окремо. Проте, залежно від стосунків між ними, дитина зберігає цю здатність до взаємозв'язку протягом усього свого життя. Тобто, формується прив'язаність, що є емоційною основою людського життя [42].
Існують певні правила, які окреслюють алгоритм побудови та розвитку всього континууму бінарних романтичних стосунків, наразі існує кілька різних підходів, які запропоновували українськими та зарубіжними науковці щодо виокремлення та структуризації цих етапів, що потребує суттєвого уточнення [21]. Дослідження теорій кохання демонструє те, що окреслений феномен можна описати різною термінологією та дати йому пояснення з точки зору різних підходів. Проте, не таким важливим виступає ранній досвід прив'язаності та втручання батьківських образів як основа для формування прив'язаності та побудови стосунків, як те, чи є ці стосунки близькими та надійними.
Сфера взаємовідносин має багато досліджень, які вважають почуття безпеки та довіри до партнера базовим елементом побудови гармонійних взаємовідносин.
Романтична діада - це група, сформована адресатом і реципієнтом у процесі взаємодії, яка складається з двох закоханих людей і має унікальні характеристики. Діади, є дуже крихкими за своєю природою, потребують тісної, регулярної та активної взаємодії всіх членів, в порівнянні з процесом та частотою взаємодії з членами інших груп, оскільки їх розпад відбувається, коли хтось один залишає партнера (групу). В той же час завдяки цьому особа отримує більше емоційне задоволення, ніж в інших групах [21].
А. Романюком було виділено п'ять стадій, починаючи від знайомства і закінчуючи шлюбом, відповідно до яких виділено орієнтовні норми побудови і розвитку всього континууму романтичних бінарних стосунків [21]:
Стадія 1: Період Знайомства окреслює початок відносин або «цукерково-букетний період». Для цього етапу характерним є перша зустріч, знайомство двох людей. Кожен член діади в цей період намагається створити якнайкращий образ, приховавши негативну інформацію, яка може вплинути на подальший розвиток романтичних стосунків, і перебільшуючи позитивні характеристики, щоб сподобатись партнеру.
Стадія 2: Невизначеність або перенасичення. Цей етап є найскладнішим в процесі перебігу романтичних стосунків, адже за статистикою саме на цій стадії відбувається найбільша кількість розлучень. Рожеві окуляри злітають, ейфорія романтики розсіюється, зникає нав’язлива потреба бачитися, емоційні пориви та почуття трохи поступово згасають особа починає спокійно оцінювати позитивні і негативні риси свого партнера.
Стадія 3: Поваги або бажання єдності. В цей період міжособистісні стосунки перетворюються в більш інтимніші. Тобто, партнер є зосередженим на поглибленні стосунків, що супроводжується інтелектуальним потягом.
Стадія 4: Емоційна близькість або дружба. Це певний перехід до емоційної залежності, близькості між парою та характеризується довірою та повагою між партнерами, а також змістовним вираженням "образу Я".
Стадія 5: Любов. Це найміцніші зв’язки, довгоочікуваний період, оскільки партнери розуміють один одного, а різні види потягу в романтичних стосунках (фізичний, інтимний, духовний та інтелектуальний) посилюються, супроводжуючись задоволенням від спілкування.
Дослідження М. Міклінкера демонструє, що близькі та безпечні стосунки дозволяють людям поводитись спокійно в ситуаціях конфлікту та можуть легше їх вирішувати. Це дослідження підтвердило одну з гіпотез Дж. Боулбі, що люди, які знаходяться в довірливих стосунках з партнером є більш відкритими до засвоєння нової інформації [39]. Дослідження Б. Фіні демонструє, що довіра та близькість в стосунках дозволяє здобути впевненість в собі [35].
Тобто, емоційна близькість між партнерами та відчуття безпеки й довіри у стосунках дозволяють партнерам краще вирішувати конфліктні ситуації та бути незалежними, прагнучи до зростання і підтримки один одного. На думку С. Джонсон, стосунки це ключ до фізичного та психо-емоційного здоров'я, також це підтверджено дослідним шляхом [36].
На думку доктора Д. Готтмана існує три стадії кохання, ґрунтуючись на дослідженні точок, в яких любов зростає або зменшується протягом розвитку стосунків [35].
Стадія 1: закоханість, або лімеренція (термін введений Д. Тено в 1979 році). Даний термін позначає стадію закоханості, для якої характерним є певна фізична симптоматика, зокрема почервоніння, тремтіння, прискорене серцебиття, пристрасть, одержимість, галюцинації, сексуальне збудження і страх бути відкинутим.
Фаза 2: Зміцнення довіри. Любов на фазі 2 чергується з роздратуванням, відчаєм, розчаруванням, сумом і гнівом. Побудова довіри вимагає, щоб ви ставили інтереси іншої людини вище за свої власні. Дж. Готтман називає цю фазу "ATTUNE". Це означає "налаштування" або "пристосування", але також представляє п'ять процесів цієї фази: обізнаність, толерантність, увагу до потреб партнера, необоронне слухання та емпатію [35].
Етап 3. Формування прихильності та лояльності – основою цієї фази є справедливий розподіл влади у стосунках. Готтесман акцентує увагу на важкості побудови глибокої й тривалої довіри у відносинах, де асиметрія влади є небажаною, тобто один з партнерів сприймає розподіл влади як несправедливий [35]. Дослідники вважають, що близькі стосунки окреслюють наші емоції та внутрішні процеси. Тобто, коли любов не працює як нам треба, це завдає болю. Це судження було доведено Н. Айнбергер, дослідження якої демонструють, що неприйняття і заперечення активують одні нейрони в тій частині мозку,де локалізуються нейронні зв’язки фізичного болю. Ця частина мозку стимулюється, коли партнери емоційно віддалені один від одного [36]. Тобто, якість стосунків визначає їх щастя, що окреслює емоційний стан людини, який відображається на її психофізичному здоров'ї.
В. В. Едвардс також пов'язала стадії "закоханості" з різними гормонами і виділила дві стадії:
1) дика пристрасть і бажання - домінування статевих гормонів (тестостерон і естроген);
2) потяг, коли пара переповнена емоціями і занурена у стосунки – де нейромедіатори відповідають за відчуття, коли дофамін дозволяє відчувати себе переможцем, а норадреналін викликає прискорення серця, почервоніння шкірних покривів та пришвидшення серцебиття поруч з коханою людиною [36]. Цієї концепції дотримується й доктор Д. Кошава, яка вважає, що на ранніх стадіях посилення гормонів викликає три почуття кохання: ейфорію, загрозу і виснаження [37].
На думку В. В. Едвардс після диких почуттів пристрасті та непереборного потягу настає фаза пристосування, яка зміцнює зв'язок пари і викликає прив’язаність один до одного. Гормони окситоцин і вазопресин окреслюють цю фазу, що дозволяє підтримувати довготривалі стосунки з партнером і відчувати більшу відповідальність.
А. Маслоу, виокремлює два типи любові: дефіцитарну та буттєву. Перша характеризується тим, що базові потреби не задовольняються, чи виникають через страх самотності. Маслоу вважає, що буттєва любов викликає глибші емоції, триває довше і приносить більше задоволення, ніж дефіцитарна [38]. Про це писав і Е. Фромм, виділяючи зрілу любов і симбіотичний союз, який має дві форми - садизм і мазохізм, що взаємозалежні та можуть міняються місцями".
Зріла любов є союзом, якщо дотримується умова щодо збереження цілісності особистості та індивідуальності". Також вона передбачає турботу, повагу і відповідальність [26].
А. Маслоу і Е. Фромм вважають, що любов – це невід’ємний елемент людського життя і що вона буває двох типів: зріла та симбіотична.
Р. Стернберг було виокремлено більше видів любові. Відповідно до його теорії, стосунки, які приносять задоволення, включають в себе такі елементи, як прихильність, пристрасть і близькість, що пов’язується цінністю кожного окресленого елемента. Прихильність до партнера - це когнітивний елемент любові, пристрасть - мотиваційний елемент, а близькість - емоційний елемент. Завдяки цим елементам формується сім типів любові: емпатію, захоплення, порожню любов, романтичну любов, романтичне кохання, дружбу, фаталістичну любов та ідеальну любов [41].
На думку Стернбернг [41], ідеальна любов ґрунтується на зобов'язанні, близькості та пристрасті, тобто існує баланс когнітивних, емоційних та мотиваційних елементів. Психоаналітиками описується зріла любов крізь призму об'єктивних стосунків, які формуються в процесі проходження людиною етапів психологічного розвитку.
T. Ренцом [20], зміщують акценти на причинно-наслідкові зв'язки між мотиваційною сферою та потребами, цілями і завданнями, а також тактиками поведінки суб'єкта і класифікує стадії розвитку романтичної комунікації на п'ять, порядок яких є індивідуальним конструктом.
1) Ініціація: можна сказати, що це встановлення першого контакту потенційним романтичним партнером, що окреслюється вступними комунікативними станами і заснованого на почутті атракції. Спілкування має фразовий характер.
2) Оцінювання:на даному етапі відбувається реалізація потреб у спілкуванні, створенні позитивного враження, яке співвідноситься з образом реальної особистості. Все це визначає оціночну активність суб’єкта, що пов’язує ментальний образ романтичного партнера. Спілкування набуває інформативності
3) Пізнання: окреслена фаза характеризується інтенсивністю спілкування для задоволення певних потреб. До когнітивних, прагматичних і комунікативних потреб відносяться: пізнання і розуміння, новаторство, запит і обмін інформацією, співпраця, афіліація (зв'язок, потреба у встановлювати теплі, емоційно значущих відносини з іншими, спорідненості).
4) Інтенсифікація відносин: даний етап передбачає задоволення потреби в прихильності, переживанні та інтеграції, вираження емоцій, інтимне емоційне звернення, формування емоційного настрою та модифікація моделі світу.
Вище окреслені потреби є чинниками в результаті яких досягаються комунікативні цілі, такі як демонстрація емпатії та прихильності, розуміння ролі романтичного партнера, корекція світогляду, розуміння очікувань партнера, поділ емоцій та почуттів з партнером тощо. Інтенсивність спілкування значно зростає, та стає довірливішим.
5) Формалізація відносин: даний етап є базисом таких потреб: любити і бути коханим, чесність та гармонія, прив'язаність, інтимність, безпека та стабільність. Даним етапом передбачається важливість комунікативних ситуацій, таких як пропозиція, заручини, парубочий/дівич-вечір, шлюб/реєстрація.
О. Кернберг на основі теорії М. Кляйн, продовжує міркування окреслюючи, що якість романтичних стосунків залежить від інтеграції початкових об'єктних відносин". Відсутність інтеграції інтерналізованих відносин призводить до примітивної ідеалізації в романтичних стосунках осіб з пограничною особистістю. Нереалістичні та невиправдані очікування легко призводять до конфлікту та розриву стосунків. Ідеалізації, які не витримують амбівалентності, ненадійними та незадовільними, а парам бракує здатності глибоко співпереживати один одному" [11].
Всі вищеокреслені стадії розвитку стосунків між чоловіком і жінкою мають основний недолік - почуття, емоції та переживання не завжди розвиваються, а іноді, натомість, пари відчувають дисгармонію, виникають конфліктні ситуації, які призводять до погіршення стосунків. Модель Марк Кнеппа, містить два можливі варіанти розвитку взаємодії: розгортання відносин та припинення відносин Дослідник виділяє наступний алгоритм у стадії розгортання відносин
1) Інінціація: коротка фаза, в основі якої стоїть створення першого враження;
2) Експериментування:передбачає здобуття нової інформації одне про одного та спроба віднайти спільні інтереси, для вирішення нагальних питань чи продовження стосунків;
3) Інтенсифікація: зміна довірливості стосунків, де відбувається обмін інформацією;
4) Інтеграція: поглиблення стосунків та зростання рівня близькості, партнери професійними та неформальними аспектами, особистою інформацією;
5) Обʼєднання - пара оголошує про свої стосунки і виконує свої юридичні зобов'язання [20]. Під час розвитку міжособистісних стосунків іноді виникають непорозуміння і конфлікти, тому стосунки погіршуються і закінчуються.
Виділяють також п'ять стадій розпаду стосунків:
1) байдужість: зниження інтересу до партнера.
2) обмеження: зустрічі рідшають, встановлюються обмеження у спілкуванні, з'являється особистий простір.
3) стагнація: інтересу більше немає, можлива зміна пріоритетів.
4) уникнення: пара усвідомлено уникає одне одного та обмежує усі контакти.
5) припинення: стосунки повністю припиняються [20].
З. Фрейд звернув увагу на феномен "множинного вибору об'єктів". Перший вибір - "ідеал майбутнього коханого" - часто формується у дошкільному віці, на фоні викривлених дитячих уявлень; при другому об'єктному виборі бажаний об'єкт обирається в контексті встановлення реальних міжособистісних стосунків [6].
У процесі вивчення комплексу Едипа та Електри (З. Фрейд, К.Г. Юнг) та феномену батьківського програмування в транзактному аналізі (Е. Берн), визначається значний вплив образів батьківської сім'ї на формування образу майбутньої сім'ї індивіда [6]. За З. Фройдом [25], з метою створення гармонійних стосунків кожен з партнерів має оперувати такими елементами:
1. сексуальне збудження до об'єкта любові, еротичне бажання;
2. форма компромісу що екологічної реалізації цього бажання;
3. ніжність: виникає внаслідок лібідозне + агресивне "я" з репрезентацією об'єкта;
4. ідентифікація з партнером;
5. зріла ідеалізація, в якій суб'єкт зберігає здатність підтверджувати ідентичність і реальність его;
6. взаємна ідентифікація та зобов'язаннями перед партнером, що формує міжособистісне супер-его партнера.
Отже, стосунки виступають важливим фактором психофізичного здоров'я. Крім того, якісні стосунки є основою щасливих взаємовідносин та позитивно впливають на емоційний стан людини. Дослідники теорії прив’язаності описують такі відносини надійними, безпечними та емоційно близькими. Гуманісти та неофрейдисти вважають, що це зріла форма любові, яка забезпечує емоційну близькість та довіру у стосунках і є невід'ємною частиною людського життя. Справжня й творча любов зберігає ідентичність партнера і забезпечує прийняття, свободу і щастя. Психоаналітиками пояснюється любов крізь призму лібідо та об'єктних відносин.
Можна зробити висновок, що зріла любов у психоаналітичному розумінні - це поєднання певних об'єктних стосунків партнерів, сформованих у процесі успішного проходження відповідних стадій психологічного розвитку, і лібідо психологічного потягу, який є рушійною силою любові.
Магістр