Зразок роботи
ВСТУП
Актуальність дослідження. Важливою умовою адаптації та соціалізації, розвитку міжособистісних відносин індивіда є розвиненість у нього емоційної сфери, здатності впізнавати та розуміти емоції інших людей.
Достатній розвиток емоцій та здатності розуміти почуття інших дозволяють індивіду адекватно оцінювати психологічну складову взаємовідносин, орієнтуватися у змісті різних соціальних ситуацій. У зв'язку з цим все більше уваги привертає проблема взаємозв'язку почуттів та розуму, емоційного та раціонального, їх взаємодії та взаємовпливу. Явище, що об'єднує у собі вміння розрізняти й розуміти емоції, управляти власними емоційними станами та емоціями своїх партнерів зі спілкування називається емоційний інтелект.
Психологічне вивчення емоційного інтелекту є порівняно молодою галуззю та налічує не більше одного десятиліття. В останнє десятиліття концепція емоційного інтелекту як альтернативи традиційному інтелекту стала широко відома у психології.
Сучасна ситуація складного соціально-економічного розвитку України посилює нестабільність у зовнішньому середовищі життєдіяльності людини, що, в свою чергу, знижує стабільність у міжособистісних відносинах і створює умови для збільшення кількості конфліктів у спілкуванні. Одним із ключових факторів успішних міжособистісних стосунків та конструктивного вирішення конфліктів є правильно обрана стратегія поведінки, яка є основою ефективного соціального функціонування. Однак присутність у конфліктному процесі емоцій, які загалом визначають поведінку індивіда, підкреслює важливість емоційної складової у вирішенні конфліктів. У зв'язку з цим існує нагальна потреба у пошуку взаємозв'язку між рівнем емоційного інтелекту індивіда та домінуючим стилем поведінки у вирішенні конфліктів.
Питання емоційної компетентності, емоційного інтелекту та соціального інтелекту активно вивчаються вітчизняними та зарубіжними дослідниками, зокрема:
І.Андрєєва, П.Анохін, І.Аршава, Р.Барон (R.Barоn), О.Білоконь, А.Бек (A.Beck), Г.Большакова, І.Вєтрова, О.Власова, Г.Гарднер (H.Gardner), Д. Голман (D.Goleman), О.Гулевич, С.Дерев’янко, М.Джералд (M.Gerald), Д.Карузо (D.R. Caruso), А.Кизим, Н.Коврига, О.Корчевна, А.Лучінкін, Д.Люсін, М.Манойлова, Дж.Мейер (J.D. Mayer), З.Моше (Z.Moshe), І.Николау (I.Nikolaou), О.Носенко, E.Остін (E.J. Austin), Е.Орел, Г.Орме (G.Orme), К.Петрідес (K.V. Petrides), Д.Пізарро (D.Pizarro), А.Приходько, Є.Ревтюк, Р.Річардс Д.(R.Richards D.) П.Симонов, О.Собченко, І.Степанов, Р.Стернберг (R.J. Sternberg), П.Селовей (P.Salovey), Е.Торндайк (E.L. Thorndike), Д.Ушаков, А.Фурнхам (A.Furnham), Дж.Чіарочі (J.Ciarrochi), С.Шехтер, А.Елліс, Г.Юсупова тощо.
Такі питання, як природа конфліктів та типи поведінкових стратегій, були предметом дослідження багатьох вітчизняних та зарубіжних науковців, серед яких: Ю. Лукін, Б. Гасан, Н. Грішина, М. Мескон, М. Альберт, Ф. Хедоурі, М. Фоллет, К. Томас, Дж. Томаса, Р. Дафта, Д. Рубіна [9, с. 15]. Крім того, багато теоретиків акцентують увагу на впливі емоцій на сприйняття ситуації як конфліктної (Л. Петровська, М. Лебедєва, А. Анцупов, А. Шипілов) та зростанні емоційної напруженості у фазі інтенсифікації конфлікту (Л. Петровська,. Н. Грішина, Б. Хасан) [16, с. 78].
Результати аналізу публікацій за темою дослідження свідчать, що науковцями напрацьовано значний обсяг інформації щодо визначення стратегій дій у конфліктах. Так, виявлено зв'язок між компонентами конфліктної компетентності, представленими специфікою змісту мовлення у фруструючих ситуаціях, та різними особистісними орієнтаціями за параметром "екстраверсія-інтроверсія" [10, с.62]. Однак подальші дослідження потребують подальшого вивчення, оскільки питання взаємозв'язку стратегій конфліктної поведінки та рівня емоційного інтелекту людини залишається невивченим до кінця на сучасному етапі суспільного розвитку.
Тому, вважаємо за необхідне зазначити про недостатню наукову розробленість питання взаємозв’язку стратегій поведінки в конфліктах саме з рівнями емоційного інтелекту. Особлива актуальність та недостатня розробленість цієї проблеми, її зв’язок з потребами корекційно-психологічної теорії та практики зумовили вибір теми дослідження: «Роль емоційного інтелекту у ставленні особистості підлітків до себе та вибору стратегії їх поведінки в конфліктній ситуації».
Об’єкт дослідження – емоційний інтелект підлітків.
Предмет дослідження ‒ вплив емоційного інтелекту підлітків на вибір стратегії поведінки в конфліктній ситуації.
Мета роботи: теоретично дослідити та емпірично перевірити взаємозв’язок емоційного інтелекту у ставленні особистості підлітків до себе та вибору стратегії їх поведінки в конфліктній ситуації.
Відповідно до мети, об’єкта та предмета дослідження визначено головні завдання:
1. Проаналізувати погляди зарубіжних та вітчизняних науковців щодо особливостей розвитку емоційного інтелекту.
2. Ознайомитися з особливостями розвитку емоційного інтелекту у підлітковому віці.
3. Охарактеризувати стратегії поведінки в конфлікті: види, сутність та взаємозв’язок з емоційним інтелектом.
4. Емпірично дослідити вплив емоційного інтелекту підлітків на вибір стратегії поведінки в конфліктній ситуації та ставленні до себе.
5. Інтерпретувати результати емпіричного дослідження.
Для досягнення мети та реалізації завдань застосовувалися такі методи дослідження:
теоретичні: аналіз науково-психологічної літератури стосовно проблеми емоційного інтелекту у ставленні особистості підлітків до себе та вибору стратегії їх поведінки в конфліктній ситуації; вивчення та узагальнення психологічного досвіду з даної проблеми;
емпіричні: методи психодіагностики, психологічний експеримент з метою перевірки ефективності обраних психодіагностичних методик;
діагностичні методи: бесіда, з метою вивчення стану функціонування предмета дослідження; спостереження, вивчення продуктів діяльності для виявлення ефективності підібраних методик;
статистичні: кількісний і якісний аналіз результатів експерименту, методи математичної обробки експериментальних даних.
Практичне значення: результати дослідження можуть бути використані студентами під час проходження психологічної практики, написанні дослідних та наукових робіт, проведенні психологічних експериментів.
Експериментальна база дослідження: експериментальне дослідження проводилося на базі ………… міста ………….. області.
Структура дослідження: робота містить вступ, два розділи, висновки з розділів, загальні висновки, список використаних джерел (35 найменувань), додатки. Повний обсяг роботи становить 67 аркушів, з них 51 аркуш основного тексту.
РОЗДІЛ І. АНАЛІЗ НАУКОВИХ ПІДХОДІВ ЩОДО ДОСЛІДЖЕННЯ РОЛІ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ У СТАВЛЕННІ ОСОБИСТОСТІ ПІДЛІТКІВ ДО СЕБЕ ТА ВИБОРУ СТРАТЕГІЇ ЇХ ПОВЕДІНКИ В КОНФЛІКТНІЙ СИТУАЦІЇ
1.1. Погляди зарубіжних та вітчизняних науковців на особливості розвитку емоційного інтелекту
В сучасному суспільстві проблема компетентності в розумінні і вираженні емоцій стає досить актуальною, оскільки культ раціонального відношення до життя набуває все більшу кількість прихильників, що заперечує психофізіологічні та соціальні особливості і потреби людини. Багато дослідників підкреслювали соціальний сенс емоцій, відмічаючи те, що суспільство піклуючись про ідеалізуванні розуму, допускає помилки, бо людина більш людина в тому, що вона відчуває ніж в тому як вона думає. Відомо, що заборона на емоції ведуть до їх витісненню із свідомості; в свою чергу неможливість психологічно опрацювати емоцію може породжувати різноманітні негативні наслідки, починаючи від психосоматичних розладів і закінчуючи девіантною поведінкою, оскільки емоційні проблеми з особливою силою проявляються у людей із пониженим рівнем самоконтролю [34].
На думку М.М. Стасюк «почуття, які виникають під час емоційних взаємодій та різних видів діяльності можуть викликати різні емоційні стани [28, с. 105]. Так, радість, тріумф, упевненість, злість та страх посилюють мотивацію та активність людини, спонукають до дії, а страждання, зневіра – пригнічують, послаблюють мотивацію та активність. Тобто, можна зробити висновок, що емоції – це мотиватори діяльності. Натомість і сама діяльність впливає на виникнення емоційних процесів. Від емоцій напряму залежить настрій людини, а саме стійкий емоційний стан відбивається на всіх думках та діях людини.
Емоційний стан – непостійние психічне явище, воно має особливість змінюватися від негативного до позитивного та навпаки. Причини цих змін не завжди усвідомлені людиною. До факторів змін настрою можна віднести: фізичне та моральне самопочуття, стан навколишнього середовища, пригадування пережитих негативних або позитивних почуттів, конфліктні ситуації, реалізація або неможливість реалізації певної потреби, соціальне середовище. А покращити емоційний стан та поліпшити настрій спроможні повноцінний сон, відпочинок, перебування та прогулянки на чистому повітрі, дружелюбні стосунки з людьми та знаходження свого ресурсу.
Емоції завжди суб’єктивні, оскільки ми їх осмислюємо, усвівдомлюємо та переживаємо, а отже вони відображають суб’єктивне ставлення людини до того, що перешкоджує або задовільняє особисті актуальні потреби. Головна функція емоцій – оцінювати дійсність. Таким чином, емоції займають та охоплюють життєдіяльність людини та відіграють значну роль у здійсненні всіх видів діяльності, впливають на мотивацію, регулюють міжособистісні відносини та є надзвичайно важливими для ефективної пізнавальної, професійної, творчої діяльності» [4, с.90].
А.М. Грись у своїй роботі писав, що «…психофізіологічна функція емоцій, полягає у тому, що вони забезпечують наші реакції у відповідь на значущі зовнішні та внутрішні дії додаткової енергії, яка характеризується вродженими програмами емоційної поведінки [5, с.46 ]. Якщо придивитися до будь-якого прояву емоцій, то легко зрозуміти, що вони виступають у якості фона будь-яких психічних процесів або станів. З участтю емоцій задовільнюються потреби, реалізується природній потенціал, відбувається пізнавальна діяльність та інше.
Емоції, як би «паралельні» з іншими проявими психіки. Емоції дублюють наші реакції на зовнішні та внутрішні чинники. Образно кажучи, через емоції ми переживаємо більше життів, витрачаючи енергію та дії на високому напружені. Особливо добре це розуміють ті, хто дуже сильно реагують на те що відбувається. Як стверджує статистика, емоції становляться причиною багатьох хвороб, навіть смертельних» [19, c.25].
Поява терміну «емоційний інтелект» передувало поетапна зміна поглядів на співвідношення емоційних та інтелектуальних процесів. Дослідження проблеми емоційно-когнітивних взаємодій ми можемо зустріти в ранніх працях античних філософів. Вони виділяли емоції та розум в окремих сферах. Також виділялось домінування розуму над емоціями. Пізніше, по мірі розвитку психології як науки, спостерігається активізація емпіричних досліджень в області мислення та емоцій. Тут автори пов’язували взаємовплив емоцій та інтелекту із функціонуванням людини в повсякденному житті. Пізніше передував етап диференційованого вивчення емоцій та інтелекту, де особливості взаємодії емоції та інтелекту розглядали в напрямку психології інтелекту і окремо в межах психології емоцій.
В психології емоцій відводиться важлива, але все ж допоміжна роль когнітивним процесам, а в психології інтелекту вторинна роль відводиться емоційним переживанням. Спостерігається посилення інтересу до вивчення особливостей взаємовпливу емоцій та інтелекту [13, с. 37].
На думку, О. І. Власової, «саме емоційний інтелект в сучасному його розумінні був головним для існування людини в доісторичні часи, так як він проявляється у здібності адаптуватися в соціальному середовищі, жити в світі та знаходити спільну мову з іншими людьми» [3, с.89].
Питанням емоцій та контролю над ними немало займався й засновник психоаналізу З. Фрейд. Значний вклад у вивчені інтелекту ввів Д. Уекслер, який аналізував інтелект як «сукупність здібності індивідуума діяти цілеспрямовано, доцільно мислити та ефективно взаємодіяти з навколишнім світом» [8, с. 24]. А вже в 1960 – х роках вперше стало відомим поняття саме «емоційний інтелект».
У 1964 році воно появилося в роботі М. Белдока, а в 1966 році в роботі Б. Лойнера. На 1980 – 1990 рр. припав розквіт теорії емоційного інтелекту. У 1983 році Г. Гарднер видав свою модель інтелекту, в якій поділив інтелект на міжособистісний та внутрішньоособистісний. А в 1988 році Р. Бар у своїй дисертації ввів поняття емоційного коефіцієнта – EQ. Та вже у 1990 році вийшла стаття Пітера Селовея та Джона Мейера «Емоційний інтелект», в якій автори описували емоційний інтелект як «різновидність соціального інтелекту, зачіпаючий здібність слідкувати за своїми емоціями та емоціями інших» [3, c. 5].
