Зразок роботи
ВСТУП
«Емпатія означає взутись у взуття іншого, відчути його серцем, подивитися його очима»
Даніель Г. Пінк
Актуальність дослідження. Важливою умовою адаптації та соціалізації, розвитку міжособистісних відносин індивіда є розвиненість у нього емоційної сфери, здатності впізнавати та розуміти емоції інших людей.
Достатній розвиток емоцій та здатності розуміти почуття інших дозволяють індивіду адекватно оцінювати психологічну складову взаємовідносин, орієнтуватися у змісті різних соціальних ситуацій. У зв'язку з цим все більше уваги привертає проблема взаємозв'язку почуттів та розуму, емоційного та раціонального, їх взаємодії та взаємовпливу. Явищем, що об'єднує у собі вміння розрізняти й розуміти емоції, управляти власними емоційними станами та емоціями своїх партнерів зі спілкування називається емоційний інтелект.
Одним з найважливіших компонентів емоційної сприйнятливості є формування емпатії як здатності людини до співчуття і співпереживання іншим людям, розуміння їх стану [7, с.132].
Орієнтування в емоційному стані людей є необхідною умовою спільної практичної та духовної діяльності людини. Встановлено, що емоційно чутливі особи набагато легше включаються в процес соціалізації, вони успішні в спілкуванні та взаємодії з однолітками і дорослими. Уже на ранніх стадіях психічного розвитку дитини закладається перший компонент емпатійного процесу ˗ співпереживання, який проявляється в емоційному зараженні та ідентифікації.
У міру становлення другого компонента емпатійного процесу, співчуття, домінуючу роль відіграють когнітивні компоненти: моральні знання і соціальні орієнтації. Емпатія передбачає не лише емоційну чутливість, але і високий рівень розуміння. На стадії співчуття важливо уміти визначити можливі шляхи виходу з ситуації взаємодії, бути адекватно зорієнтованими в можливих варіантах вияву співчуття. На основі перших двох компонентів емпатійного процесу виникає імпульс до спільної діяльності з іншими, який спонукає до конкретних вчинків [13, c.124].
Л.Стрєлкова відзначає, що «перехід до реального сприяння можливий при розширенні емоційних переживань, збагаченні емпатії такими емоціями та емоційними комплексами, як подолання страху за себе, активне «протистояння» злу, відраза до несправедливості, безкорислива радість за іншого» [4, с.97].
Емпатію в своїх роботах розглядали такі автори: Бойко В.В., Т. Липпс, З.Фрейд, М. Шеллер, Т. Рибо, У. МакДауголл, Ф. Олпорт, С. Аш, Э. Титченер, К. Роджерс, Т.П. Гаврилова, М. Андреева, Л. С. Виготский, Б. В. Ломов, В. Н.Мясищев, В. А. Сластенин, И.Ф. Ісаев та інші .
Емоційний інтелект досліджувався такими ученими: П. Соловей, Дж. Майеро, Є. Торндайк, Р. Торндайк, Д, Уекслер, К. Штайнер, Г.Гарднер, У. Пейн, Р. Бар-Он та інші [24, с.163].
Емпатія, в свою чергу, розглядається як умова розвитку моральної свідомості особистості (І.Д. Бех, Л.І. Божович, М.Й. Боришевський та ін.), її емоційної зрілості (Г.М. Бреслав, О.Я. Чебикін та ін.), механізм просоціальної поведінки (Т.П. Гаврилова, А.В. Соломатіна та ін.), структурна складова емоційного інтелекту, яка полягає у здатності розпізнавати емоції інших людей, що, у свою чергу, сприяє кращій соціальній адаптації особистості в суспільстві (Д. Гоулман) [18, с.57].
Останнім часом увага до феномену емпатії та емоційного інтелекту виросла, з’явилася потреба у нових чи більш поглиблених знаннях, так як ці феномени торкаються всіх сфер життя, де є будь яка взаємодія між людьми.
Тож особлива актуальність та недостатня розробленість цієї проблеми зумовили вибір теми курсового проекту: «Емпатія як показник сформованості емоційного інтелекту».
Об’єкт дослідження – емпатія як особистісна характеристика.
Предмет дослідження ‒ емпатія як показник емоційного інтелекту.
Мета роботи: теоретично дослідити та емпірично перевірити особливості емпатії як показника сформованості емоційного інтелекту.
Відповідно до мети, об’єкта та предмета дослідження визначено головні завдання:
1. Охарактеризувати особливості розвитку емпатії як науково-педагогічну проблему.
2. Представити погляди зарубіжних та вітчизняних науковців щодо особливостей розвитку емоційного інтелекту.
3. Емпірично дослідити особливості емпатії як показника сформованості емоційного інтелекту.
4. . Проаналізувати результати та дати оцінку ефективності отриманих результатів дослідження емпатії як показника сформованості емоційного інтелекту.
Для досягнення мети та реалізації завдань застосовувалися такі методи дослідження:
теоретичні: аналіз наукової літератури стосовно проблеми розвитку емпатії як показника сформованості емоційного інтелекту; вивчення та узагальнення психологічного досвіду з даної проблеми;
емпіричні: методи психодіагностики (пряме й опосередковане спостереження за психологічними особливостями розвитку емоційного інтелекту), психологічний експеримент з метою перевірки ефективності обраних психодіагностичних методик з дослідження особливостей емпатії як показника сформованості емоційного інтелекту;
діагностичні методи: бесіда, з метою вивчення стану функціонування предмета дослідження; спостереження, вивчення продуктів діяльності для виявлення ефективності підібраних методик;
статистичні: кількісний і якісний аналіз результатів експерименту, методи математичної обробки експериментальних даних.
Практичне значення: результати дослідження можуть бути використані студентами під час проходження психологічної практики, написанні дослідних та наукових робіт, проведенні психологочних експериментів.
Експериментальна база дослідження: експериментальне дослідження проводилося на базі дошкільного навчального закладу ………… міста ………….. області.
Структура дослідження: робота містить вступ, два розділи, висновки до розділів, загальні висновки, список використаної літератури (28 найменувань), додаток. Повний обсяг роботи становить 51 аркуш, з них 47 аркушів основного тексту.
РОЗДІЛ 1. АНАЛІЗ НАУКОВИХ ПІДХОДІВ ЩОДО ДОСЛІДЖЕННЯ ЕМПАТІЇ ЯК ПОКАЗНИКА СФОРМОВАНОСТІ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ
1.1. Розвиток емпатії як науково-педагогічна проблема
Емпатія (грецьк.em – всередині, pathos – почуття) розглядається у двох площинах: як процес або стан і як стійка здатність (навичка) особистості, що розвивається у процесі соціалізації [20, c.130].
Емпатія як здатність – це вміння осягати душевний стан, переживання іншої людини, розуміти її емоційну мову, відгукуватися на психологічний стан. Також це інтуїтивне розуміння психологічного настрою, вміння перебрати на себе роль іншої людини, зрозуміти її приховані мотиви, душевне метушіння, ототожнення своїх почуттів з емоціями іншого і разом з тим усвідомлення їх винятковості, індивідуальності.
Поняття «емпатія» у 1909 році ввів у психологію Е. Тітченер, позначаючи ним розглядання ситуації з погляду співрозмовника, розуміння його емоційного стану. Попри те, що впродовж тривалого часу емпатію досліджують фахівці із філософії, психології, педагогіки, медицини, лінгвістики, цей феномен ще не повністю зрозумілий. Це свідчить про те, що емпатія ‒ доволі складний процес [12, c.98].
Згідно з дослідженням К. Роджерса, емпатійний спосіб спілкування з іншою людиною означає входження в особистий світ іншого і перебування в ньому «як удома». Це схоже на ситуацію, коли людина начебто тимчасово живе іншим життям, делікатно перебуває в ньому без оцінювання і засудження.
Багато науковців визначають емпатію, як найважливіший чинник формування допомагаючої поведінки. Наприклад, Бейтсон стверджує, що більше людина схильна до співпереживання, то вища її готовність допомогти в конкретному випадку [5, с.26].
Цікава позиція О. Орищенка стосовно того, що існуючі сучасні розвивальні програми, як правило, реалізують часткові завдання емоційного розвитку дитини, тоді як ефективність впливів, у першу чергу, обумовлена комплексним впливом на емоційну сферу дитини в цілому [21, c.102]. Необхідність інтеграції існуючих підходів до емоційного розвитку дітей визначає високий дослідницький потенціал даної проблеми як в науково теоретичному, так і в практичному аспектах.
Виникнення емпатії залежить від ступеня близькості з об’єктом (чужа чи близька людина); від частоти спілкування з ним; інтенсивності стимулу, який викликає емпатію (біль, сльози тощо); попереднього емпатійного досвіду. Розвиток емпатії пов’язує з розвитком та віковими змінами таких індивідуальних якостей як темперамент, сила емоційної збудливості тощо.
До вітчизняної психології поняття «емпатія» ввійшло завдяки роботам Т.Гаврилової, в яких це явище підлягає теоретичному аналізу: розкриваються підходи до проблем генезису емпатії, пропонується їх методичне вирішення [9, c.32].
Емпатія визначається автором як переживання та стала якість особистості, емоційне явище, специфічна особливість людини емоційно реагувати на переживання іншого як здатність проникати у внутрішній світ іншої людини, емпатія розглядається в подальших роботах психологів. Учені вивчають механізм емпатії (Т. Пашукова) [4, c.66]. Її когнітивний (пізнавальний) аспект досліджується в роботах Р. Карамуратової [11,c.123].
Л. Стрельнікова доводить, що емпатійний процес являє собою триланковий однонаправлений ланцюжок: співпереживання, співчуття, сприяння й характеризується єдністю емоційних і когнітивних компонентів, які по різному співвідносяться на певних етапах розвитку означеного процесу. При цьому активізація когнітивних елементів, які викликають бажання розібратися в ситуації, послаблює ідентифікацію. Таким чином, перша ланка емпатійного процесу є суто емоційною. Управління емпатійним процесом дозволяє привести його до результативного моменту – сприяння (допомагаючої поведінки) [7, c.94].
У працях Т. Василишиної, Т. Гаврилової, Л. Грінберга, Л. Журавльової, С. Максименка, Ж. Маценко, Т. Мінько, О. Орищенко, Н. Федчишеної розкриті різні параметри аналізу емпатії. Так, емпатію характеризують:
• компоненти (потребнісно-мотиваційний; емоційно-почуттєвий; комунікативний; вчинкові-діяльнісний; когнітивний; характерологічний);
• типи емпатії за спрямованістю (релятивна емпатія, аутоемпатія, емпатія до героїв художніх творів, до представників тваринного світу, рослинного світу, до навколишнього світу в цілому, до подій у минулому, до майбутніх подій);
• модальність (емоційно-емпатичний тип, когнітивно-емпатичний тип, предикативно-емпатичний тип, дієво-емпатичний тип);
• структура емпатійної взаємодії (емпатогенна ситуація, об’єкт та суб’єкт емпатії);
• цикли емпатійного реагування (фаза попередніх умов, фаза емпатійного резонансу, фаза виразу емпатії, фаза отримання емпатії, фаза зворотного зв’язку);
• види емпатійного реагування (емпатійна інтерпретація, емпатійне пробудження, емпатійна здогадка, емпатійне дослідження, емпатійне розуміння);
• технічні аспекти емпатії (техніка віддзеркалення, техніка перефразування, техніка віддзеркалення відчуттів та ін.);
• види емпатії (емоційна, когнітивна, предикативна);
• рівні емпатії (формально-динамічний, змістовий, імперативний) [26, с.71].
Особливий інтерес становить аналіз феномену емпатії, запропонований В.Кротенко, яка досліджувала розвиток емпатії в дітей підліткового віку [6, с.142]. Дослідниця розкриває різні напрями вивчення цього феномена. По-перше, емпатія визначається як психічний процес, спрямований на моделювання внутрішнього світу переживань іншої людини. При такому підході до емпатії підкреслюється її динамічний, процесуальний і фазовий характер. По-друге, емпатія розглядається як психічна реакція у відповідь на стимул. По-третє, емпатія визначається як властивість або здатність особистості, яка виявляється в умінні емоційно відгукуватися на переживання іншого, що передбачає рефлексію внутрішніх станів, думок і почуттів суб'єкта емпатії [13, с. 56].
Таким чином, емпатія розглядається як складний, багатогранний особистісний феномен. Аналіз і узагальнення наявних визначень емпатії дає підстави вважати, що найпоширенішим є її тлумачення як особливої здатності (якості, властивості) особистості відчувати емоційний стан (переживання) і внутрішній світ іншої людини, що дає можливість досягати взаєморозуміння і гармонізації міжособистісних стосунків.
