ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕЖИВАННЯ ЕМОЦІЙ У МАЙБУТНІХ ПСИХОЛОГІВ (ID:609588)

ВСТУП Актуальність та доцільність дослідження. Соціально-економічні зрушення, які постійно відбуваються у суспільстві, євроінтеграція ставлять все нові і нові вимоги до пошуку нових технологій та програм соціально-психологічної корекції переживання емоцій у майбутніх психологів. Професія психолога висуває особливі вимоги до психологічного та емоційного здоров'я фахівців, оскільки його рівень впливає на ефективність професійної діяльності. Тому вже в процесі навчання важливо досліджувати не тільки показники психологічного та емоційного здоров'я майбутніх психологів, а й ті особистісні детермінанти, які обумовлюють їх прояв. Відповідно до моделі позитивної психології, психічне та емоційне здоров'я залежить, частково, від можливості розвиватися і використовувати ресурси особистісних якостей, інтересу до процесу навчання, соціального і практичного інтелекту, хоробрості, цілісності і духовності. Специфічне місце відводиться переживанню позитивних емоцій і оптимізму: ці особливості надають вплив на інтерпретацію подій та обставин. Незважаючи на те, що високий оптимізм здатний чинити негативний вплив на підвищення здоров'я та поведінкових реакції. Емоційна сфера в структурі особистості різних людей може мати різне значення. Вона більш-менш залежати від типу темпераменту людини, емоційного збудження та наполегливості, структури її потреб, мотивів та інших факторів. Емоції як переживання завжди мають дуже особистісний характер, пов’язані з реальним «Я» людини. Проблема конфлікту і міжособистісних конфліктів у студентському середовищі в науковому просторі стає доцільною, коли суспільство переживає критичний етап свого розвитку. За останні десятиліття актуальність інтерес до обраної теми лише зростає. Трансформація минулої соціально-політичної системи, високий рівень протестних настроїв, війна на сході України, радикальна зміна цінностей і вимушена переорієнтація поведінки призвели до вибухів міжособистісних конфліктів у студентському середовищі, зростання насильства, злочинності та духовна спустошеність. Актуальність вивчення переживання емоцій студентів-психологів пов'язана з трьома моментами. По-перше, зі специфікою професії психолога, яка є досить емоційно-напруженою і вимагає актуалізації всіх наявних внутрішніх ресурсів в силу невизначеності, непередбачуваності і мінливості предмета професійної діяльності. По-друге, результати дослідження типів емоційного реагування студентів в ситуації фрустрації, показують, що більша частина студентів-психологів частіше спрямована не на пошук конструктивного виходу з проблемної ситуації, а на захист власного «Я» і на акцентування самих перешкод. Майбутні фахівці-психологи схильні до прояву агресії або пасивної позиції, до звинувачення у різних обставин, інших людей і т.д., а не до внутрішньої роботі, пошуку причин в собі. Дані особливості емоційного реагування є запорукою переживання в майбутньому, неуспіху в професійній діяльності, так як такі психологи не зможуть професійно і компетентно надати допомогу іншому. Третій аспект, який зумовлює актуальність, полягає в недостатній розробленості проблеми особливостей переживання емоцій у майбутніх психологів. Проблема визначення поняття «емоційних переживань» існує давно і об'єктивно. Теоретично вона своїми витоками сягає до проблеми неоднозначного трактування поняття емоцій, їх функцій і реальних зв'язків з діяльністю і поведінкою людини, з іншими умовно виділеними психологами принципами, станами і властивостями. Проблемою емоцій є однією з найбільш розроблених та досліджуваних у вітчизняній науці, якаю займалися багато вчених В.К. Вилюнас, Б.І. Додонов, К.Е. Ізард, Є.П. Ільїн, С.Л. Рубенштейн, П.В. Симонов і ін. Велика кількість наукових робіт присвячених, етнопсихологічним дослідженням відмінностей, особливостей, спільності емоційної експресії, правил і форм вираження емоцій, в їх сприйнятті, інтерпретації, кодування і декодування досліджували такі науковці М. Мід., П. Екман, Д. Майерс, Д. Мацумото, Т.В. Гармаева. Проблематику базових положення про вікові особливості осіб юнацького віку вивчали такі науковці І.С. Кон, Г.С. Костюк, С.П. Рубінштейн, В.В. Столін, В.А. Татенко. Дослідження структурних компонентів особистості емоційно-напруженої особи проаналізовано в роботах С.О. Озерова; теоретичні положення про емоційні переживання розкрито в публікаціях Г.Ш. Габіреєва, Н.І. Наєнко, Н.М. Пейсахова, Д.М. Узнадзе та ін.; статево-рольові особливості переживання емоцій характеризували науковці Т.П. Свистунова та я О.І. Захарова. Проблема профілактики та корекції емоційних переживань майбутніх психологів по суті є глибоко акмелогічною, так як в її основі закладено основні засади та механізми: суб'єкта діяльності (А.В. Брушлинский, , Е .А. Климов, і ін.); потенційного і доцільного (C.JI. Рубінштейн та ін.); актуальності (В.Г. Асєєв, В.А. Бокарев і ін.) Разом з тим звертає на себе увагу недостатня розробленість соціально-психологічних основ та особливості переживання емоцій в студентському середовищі. Однак емпіричні дані з проблеми є недостатніми і фрагментарними, зачіпаючи окремі області її вивчення. Нинішня актуальність проблеми емоційних переживань у майбутніх психологів зумовлює необхідність розробки більш конструктивного та систематичного підходу, розробки соціальних програм, іноваційних технологій в сфері Державної молодіжної політики до її розв’язання і створення на цій основі певних технологій та програм. Все це обумовило вибір теми бакалаврської роботи «Особливості переживання емоцій у майбутніх психологів ». Мета дослідження – теоретично обґрунтувати та емпірично дослідити проблему та особливості переживання емоцій в студентському середовищі, визначити роль емоцій у професійному становленні майбутніх психологів. Відповідно до поставленої мети, нами визначено завдання дослідження: 1. На основі вивчення наукових джерел та публікацій обґрунтувати основні поняття досліджуваної проблематики. 2. Виокремити особливості емоційної сфери у юнацькому віці. 3. Окреслити роль емоцій у професійному становленні майбутніх психологів. 4. Емпірично дослідити методики діагностики особливостей переживання емоцій у майбутніх психологів . 5. Визначити рекомендації щодо покращення емоційного стану майбутніх психологів. РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ПЕРЕЖИВАНЬ ЕМОЦІЙ У МАЙБУТНІХ ПСИХОЛОГІВ 1.1. Історія вивчення та сучасний стан дослідження проблеми емоцій у психології Для визначення дефеніції певного психологічного феномену або процесу істотне значення має характеристика етимології того слова, яким позначається дане явище. Для визначення поняття «емоції», слід з’ясувати значення його лінгвістичних елементів та складових. Поняття «емоції» (походить від франц. еmotion - хвилювання, збудження, емоція, а від лат. еmoveo - вражаю, хвилюю) застосовується для визначення психічних процесів та станів переживання особистістю ставлення до тих чи інших явищ навколишньої дійсності. Проблематикою даного питання займалися вітчизняні та зарубужні психологи. В процесі вивчення та дослідження проблеми емоцій у психології сформувалося декілька теорій (рис.1.1.) [10]: Рис.1.1. Психологічні теорії емоцій За останній час було систематизовано велику кількість фактів, проаналізовано багато досліджень стосовно проблеми емоцій у психології та накопичено досвіду при їх експериментальному дослідженні. Протягом багатьох століть психологи виділяли особливе місце у психіці людині саме емоціям. Платон вважав їх одним із трьох важливих елементів людської душі, поряд з духом та фізичними бажаннями. Арістотель окреслив основні біологічні тенденції емоційного досвіду та проаналізував взаємозв'язок між уявленнями та емоціями, передбачаючи сучасні ідеї. Емоційні переживання та афективні стани цікавили не лише античних філософів, а й сучасних науковців[22]. В перше цілісна система інтерпретації емоційних явищ належить засновнику інтроспективної психології - Вільгельму Вундту. З точки зору психолога емоційні процеси мають двокомпонентну структуру. Згідно емпіричних досліджень психолог Вундта, можна виокремити шість базових елементів сенсорного процесу, та можна визначити три основні виміри емоційних станів: задоволення-невдоволення, збудження-спокій, напруження-розслаблення, що окреслюються в його тривимірній теорії почуттів [12]. Представники інтроспективної психології з різних сторін характеризували базові елементи емоційних явищ. Зокрема, це пов’язано із своєрідністю самого методу самоаналізу, що визначає пошук цілісного рішення даних проблем[12]. Великий внесок, на нашу думку, у дослідження проблеми емоцій у психології вніс американський психолог Вільям Джеймс, який першим порушив базову концепцію емоцій. У 1884 р. Вільям Джеймс охарактеризував та вивчав тезу про те, що певні фізичні зрушення миттєво виникають за рахунок сприйняття подразника, і відповідно переживання даних змін і є емоції[14]. Подібної точки зору з Вільямом Джеймсом поділяв і датський науковець К. Ланге. Він наголошував, що емоції формуються від певних фізичних трансормацій, зумовлених певними подразниками. Хоча позиції Джеймса і Ланге не є повністю однаковими через схожість та часову відповідність їх теорій. На сьогоднішній день дані теорії вивчаються, як одна цілісна теорія, що на сьогодні відома як «теорія Джеймса-Ланге»[2] . Згідно з теорією Джеймса-Ланге, емоція визначається як сприйняття фізичних змін, спричинених стимулюючою ситуацією. Ця теорія підтверджується фактами: - якщо від емоцій, що виникають за рахунок фізичних властивостей організму, повіднімати одне за іншим відчуття, зрештою від емоції нічого не залишається; - неможливо робити рухи, які відповідають цій емоції і одночасно переживати іншу. - існує відповідність між певними переживаними емоціями та їх типовими реакціями тіла та обличчя[2]. Теорію Джеймса-Ланге критикував психолог В. Кеннон, який після серії експериментів з денервації вісцеральних органів лабораторних тварин зміг продемонструвати, що: - відділення внутрішніх органів від центральної нервової системи не змінює емоційної поведінки. - внутрішні органи реагують занадто інтенсивно і занадто повільно, щоб викликати емоційні відчуття; - однакові вісцеральні зміни відбуваються в різних емоційних станах. - штучно індуковані вісцеральні зміни, характерні для певних емоцій [2]. Теорію В. Кеннона та Ф. Барда можна, в певному сенсі, розглядати як альтернативну теорію Джеймса-Ланге, оскільки її автори вважають, що емоція - це не усвідомлення рухових та вегетативних реакцій, а, навпаки, автономні зміни та м’язові реакції тіла - це послідовність емоцій. Інтерпретація центральної нервової системи емоційної ситуації базується на роботі таламуса, який одночасно відноситься до вегетативної нервової системи та півкуль мозку, в якому розпізнається значення емоційної ситуації. Центром емоцій є таламус і кора півкуль головного мозку, виконуючи такі функції: По-перше, це значно збільшує кількість ситуацій, що викликають емоції. Поєднання багатьох рецепторних та асоціативних зон у корі підвищує здатність розрізняти подразники та забезпечувати ефективність умовних подразників; по-друге, за рахунок кори головного мозку це емоційні дії характеризуються адекватною ситуацією[2]. Незважаючи на очевидні переваги, теорія Кеннона-Барда страждає від механістичних умов, які зводять складний механізм дії емоцій до рефлекторної діяльності. Звичайно, фізіологічні кореляти є одним фактором, що визначають емоційні реакції, але не єдиним детермінантом емоційних реакцій, що змогли продемонструвати автори двофакторної теорії емоцій Е. Шехтер та Д. Сінгер. Ступінь активації, який являє собою фізіологічне збудження, ще не визначає емоції. Це вимагає когнітивної інтерпретації конкретних причин внутрішнього стану збудження. Ступінь активації - фізіологічний компонент - має енергетичну функцію. Когнітивний компонент передає досвід змісту емоцій, інтенсивності та зосередженості. Отже, згідно з цією теорією емоційна реакція базується на двох факторах - фізіологічному та когнітивному. Наприклад, одну і ту ж ситуацію - дощову погоду - можна розглядати в різних семантичних контекстах і викликати різні емоційні реакції: якщо поглянути на дощову погоду в контексті планів прогулянок, це призведе до реакції розчарування, але в контексті можливість залишатися вдома і читати цікаву книгу, в якому проявляється реакція задоволення[2]. Психолог Джон Уотсон, який є засновником біхевіоризму відкинув теорію Джеймса-Ланге. На думку психолога, емоції - це певний елемент реакції, який виявляється у трьох традиційних формах: страх, гнів, любов. Але слід зазначити що науковець все ж таки, притримався основних позицій психологів Джеймса та Ланге, попри те, що вилучив інтроспективні елементи з їх теорії[57]. Нам імпонують погляди польського психолога Януша Рейковського, який окреслив теоретичну схему емоцій. Януш Рейковський відомий серед закордонних психологів своїми дослідженнями в області емоцій. Дана схема ґрунтується на поглядах про емоцію як про комплекс процесів психологічної регуляційної діяльності, в яких є три базові елементи: емоційне збудження, ознака емоції та якість емоції. Я. Рейковський зазначає, що емоційний процес формується за рахунок на життєво важливих впливів та залежить від його особливостей, зумовлює різноманітні зміни функціональних систем організму в процесі інших психічних реакцій і діяльності цілісного суб’єкта[51]. Вітчизняні науковці наголошують, що емоції є особливою реакцією на ставлення до предметів і явищ навколишньої дійсності, і виділяють три аспекти цих процесів: Рис.1.2. Аспекти емоційних процесів Стосовно першого аспекту, специфіка емоцій полягає в переживанні подій та відносин. С.Л. Рубінштейн визначає, що почуття характеризують в формі переживання, зокрема відносин суб'єкта до навколишнього середовища, та до того, що він знає і виконує[52]. Почуття характеризують становище суб'єкта та відношення до об'єкта навколишнього середовища. Психічні реакції, що вивчаються в певній цілісності, є не тільки когнітивними, а й ефективними, емоційними і довільними процесами. Вони не тільки окреслюють знання про явища, а й характеризують відношення до них. У них визначається не тільки самі явища, а й їх значення для навколишньої дійсності, для його життя та діяльності. Інший підхід щодо визначення емоцій заснований на тому факті, що емоції є формою інтенсивних відносин людини з зовнішнім світом. П. М. Якобсон зазначає, що люди не є пасивними, вони активно впливають та пізнають зовнішнє середовище, людина завзди відчуває своє ставлення до об'єктів і явищ в реальному світі[66]. Розглянуті вище окреслені визначення поняття емоцій, психолог Л.М. Веккер вважає неповноцінними. На його думку, емоційні процеси - це безпосереднє відображення людини її дійсності. Л.М. Веккер пропонує двухкомпетентную формулу емоцій, яка містить когнітивний і суб'єктивний компоненти. Когнітивний компонент - це психічне відображення об'єкта емоції, здійснюване інтелектом; суб'єктивний компонент - це відображення стану суб'єкта-носія психіки[11]. Згідно з визначенням Л.В. Обухова, емоції - це особливий клас суб'єктивних психологічних станів, що відбивають у формі безпосередніх переживань, відчуттів приємного або неприємного, ставлення людини до світу і людей, процес і результати його практичної діяльності. До класу емоцій відносяться настрої, почуття, афекти, пристрасті, стреси. Це так звані «чисті» емоції. Вони включені у всі психічні процеси і стани людини. Будь-які прояви його активності супроводжуються емоційними переживаннями[36]. Нам імпонують погляди науковців Є.І. Бондарчука, Л.І. Бондарчук, що дають свої визначення емоцій (від лат. Emoveo - вражаю, хвилюю) - специфічна форма психічного відображення суб'єктивного ставлення людини до предметів або явищ у формі безпосереднього переживання приємного або неприємного[50]. Багато російські психологи, такі як Л.С. Виготський, А.Н. Леонтьєв, С.Л. Рубінштейн визначили ряд принципово важливих визначень, що стосуються залежності емоцій від характеру дій суб'єкта, їх регулюючої ролі в цій діяльності та їх розвитку в процесі засвоєння людського соціального досвіду. У цьому контексті згадувалася зв'язок між емоцій з мотивом. Науковець А.К. Леонтьєв підкреслював, що емоції не тільки відповідають тій діяльності, в якій вони виникають, а й підкоряються даній діяльності, своїми мотивами [13, 28,52] Іншу думку мають А.В. Запорожець, Я.З. Неверович, вони зазначають, що емоції грають важливу роль в формуванні даних мотивів. Вони окреслюють, що емоції - це насправді не процес активації, а особлива форма відображення реальності суб'єктом, за допомогою якої здійснюється ментальний контроль активації, а точніше ментальна регуляція загального напрямку і динаміки поведінки. Виконаний [49]. Що стосується вивчення емоцій вітчизняними психологами, слід зазначити, що більшість авторів - С.Л. Рубінштейн, П.М. Якобсон, А. В. Петровський, А.Г. Ковальов – характеризують емоції вищі, складні, соціальні емоційні стани[41, 52, 67] Тож, проаналізувавши все вище зазначене, можна зробити висновок, що під поняттям емоції в нашому дослідженні ми будемо керуватися визначенням Л.В. Обухова, Є.І. Бондарчук. Емоції – це специфічна форма психічного відображення суб'єктивного ставлення людини до предметів або явищ у формі безпосереднього переживання приємного або неприємного. РОЗДІЛ 2. ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ПЕРЕЖИВАНЬ ЕМОЦІЙ У МАЙБУТНІХ ПСИХОЛОГІВ 2.1. Загальна характеристика, організація та методика дослідження особливостей переживання емоцій у майбутніх психологів Здійснивши теоретичний аналіз наукових поглядів на проблематику переживань емоцій у майбутніх психологів, визначивши дефініцію «емоцій» у студентському середовищі та охарактеризувавши роль емоцій у професійному становленні майбутніх психологів в умовах ЗВО можемо перейти до характеристики методологічних аспектів дослідження особливостей переживання у емоцій у майбутніх психологів [2]. Встановлено основні принципи емпіричного дослідження особливості вивчення властивостей будови психоемоційних станів та відносини до особистих та інтелектуальних особливостей студентів, що проявляються в навчально-пізнавальна діяльність у ЗВО. У дослідженні були застосовані методологічні принципи, систематичний підхід, при якому об’єкт розглядається як складне, багатовимірне та багаторівневе явище, що має внутрішньою структуру та входить до складу багатьох зовнішніх відносинах [3; 19; 24]. Системний підхід виявляється недостатнім для всеохоплюючого психологічного дослідження психоемоційних станів переживань у майбутніх психологів та роль особистісних та інтелектуальних факторів у їх подоланні, можливі руйнівні наслідки для освіти та когнітивної діяльності. Принцип послідовності лише частково визначає особливості системи, її підсистем, окремих компонентів підсистеми та їх зв’язки [26]. Тому в нашому дослідженні було впроваджено систематичний підхід паралельно та в сукупності з іншими, більш конкретними підходами та теоріями. Дослідження також базувалося на принципах діяльності та предметно-діяльнісному підході. Для перевірки гіпотези та вирішення поставлених завдань нами було проведено наукове дослідження, в ході якого ми визначили сутність та особливості переживань емоцій у майбутніх психологів. Емпіричне дослідження проводилося в Національному Університеті «Чернігівський колегіум» ім. Т. Г. Шевченка. Респондентами стали 90 студентів, що навчаються на I-ІІ– курсі, ННІ психології та соціальної роботи та факультет фізичного виховання (табл. 2.1.). Таблиця 2.1. Кількість учасників та база проведення наукового дослідження ННІ психології та соціальної роботи Спеціалізація Кількість осіб Психологія 49 Факультет фізичного виховання Спеціалізація Кількість осіб Фізична культура 42 Емпіричне дослідження проводилося в декілька етапів  організаційний – вибір психологічних методик та вибір респондентів дослідження;  дослідницький етап – дослідження сутності переживання емоцій у майбутніх психологів при порівнянні з різними спеціальностями;  аналітичний – співставлення та аналіз думок опитаних, порівняння даних дослідження та вироблення рекомендацій оптимізації та програм психокорекційної роботи щодо покращення емоційного стану майбутніх психологів. Для виявлення особливостей протікання конфліктів в студентській групі нами була складена діагностична програма, представлена в таблиці 2.2. Таблиця 2.2. Діагностична програма дослідження протікання конфліктів в студентському середовищі Назва методики Ціль методики Опитувальник Т.А. Немчина Визначення рівня нервово-психічного напруження. Тест «Дослідження тривожності» Ч. Д. Спілбергера. Вивчення рівня тривожності. Опитувальник САН Методика діагностики оперативної оцінки самопочуття, активності, настрою. Методика самооцінки емоційного стану Уессмана-Рікса Вивчення самооцінки емоційних станів Нижче подано короткий опис методик, використаних в діагностичній програмі. У емпіричному дослідженні для отримання емпіричних даних використовувалися методика Т.А. Немчина для визначення рівня нервово-психічного напруження[2]. Методика була розроблена для вимірювання ступеня нервово-психічної напруги. Нервово-психічне напруження - це особливий тип психічного стану, який формується у людини за складних умов її життя та праці. Це системний процес, що включає різні рівні нейропсихологічної та соматофізіологічної організації людини, що супроводжується позитивними та негативними забарвленими переживаннями, значними змінами в людському організмі та змінами в його діяльності[3]. Опитувальник нервово-психічного стресу (НПН) Т. А. Немчин представлений переліком з 30 характеристик нервово-психічної напруги, розділених на три ступені тяжкості. Респондент повинен обрати ті рядки, зміст яких відповідає особливостям їх поточного стану. Дослідження проводиться індивідуально в добре освітленому приміщенні, ізольованому від сторонніх звуків і шумів[10]. Обробка результатів. Після заповнення форми бали, набрані респондентом, обчислюються шляхом складання. За оцінку "+", встановлену респондентом проти пункту "а", додається 1 бал, протилежний точці "б" - 2 бали та проти балу "в" - 3 бали. Мінімальна кількість балів, яку респондент може досягти, становить 30, а максимальна кількість балів 90[12]. Діапазон слабкого або детензивного психологічного напруження знаходиться в межах від 30 до 50 балів, помірної або інтенсивної - від 51 до 70 балів і надмірної або обширний - від 71 до 90 балів. Анкета складається з 30 тверджень. Приблизний час тестування 15-20 хвилин. Вивчення рівня тривожності ми досліджували за допомогою методики «Дослідження тривожності» Ч. Д. Спілбергера. Вимірювання тривоги як особистої властивості особливо важливо, оскільки ця якість значною мірою визначає поведінку суб'єкта. Певний рівень тривожності - це природна і обов’язкова риса активної людини. Кожна людина має свій оптимальний або бажаний рівень тривожності - це те, що відоме як «корисна» тривога. Оцінка стану людини в цьому відношенні є важливою частиною самоконтролю та самовиховання[23]. Особиста тривожність - це стабільна індивідуальна риса, яка відображає здатність суб'єкта бути страшним і свідчить про те, що він має тенденцію сприймати різноманітні ситуації як загрозливі і реагувати на кожну з них конкретною реакцією. Особиста тривога активується сприйняттям певних подразників і розглядається людиною як загроза, пов’язана з певними ситуаціями, що загрожують її престижу, самооцінці та самоповазі. Ситуаційна або реактивна тривога як стан характеризується суб'єктивно переживаними емоціями: напругою, страхом, занепокоєнням, нервозністю. Цей стан виникає як емоційна реакція на стресову ситуацію і може з часом змінюватися за інтенсивністю та динамікою[23]. Особи, що належать до категорії дуже тривожних, схильні сприймати загрозу для своєї самооцінки та життя в різних ситуаціях і реагувати на виражений стан тривоги. Якщо психологічний тест виявляє високий рівень особистої тривожності у респондента, це породжує припущення, що він перебуває у стані тривоги в різних ситуаціях, особливо коли мова йде про його компетентність та престиж. Більшість відомих методів вимірювання тривожності можна використовувати для оцінки або особистої тривожності, або лише тривоги, або навіть більш конкретних реакцій. Єдиним методом, що дозволяє диференційовано вимірювати тривожність як особисту якість і як умову, є метод Ч.Д. Спілбергера[4]. Процедура дослідження. Форма шкали самооцінки Спілбергера, містить інструкції та 40 запитань, 20 з яких призначені для оцінки рівня ситуативної тривожності та 20, які оцінюють рівень особистої тривожності. На кожне питання існує 4 варіанти відповіді за ступенем інтенсивності. Обробка результатів. Визначити рівень показників ситуаційної та особистісної тривожності можна за допомогою ключа (табл.2.3). Таблиця 2.3. Розшифровка методики Ч.Д. Спілбергера. Ситуативна тривожність (CT) визначається по ключу: СТ = (3,4,6,7,9,12,13,14,17,18) – (1,2,5,8,10,11,15,16,19,20) + 50 = ОТ - Особистісна тривожність визначається по ключу: ОТ = (2,3,4,5,8,9,11,12,14,15,17,18,20) – (1,6,7,10,13,16, 19) + 35 = Результати за обома шкалами інтерпретуються так (табл.2.4.): Таблиця 2.4. Інтерпретація результатів дослідження 0-30 балів низький рівень тривожності 31-45 балів середній рівень тривожності 46 і більше високий рівень тривожності Для окреслення оперативної оцінки самопочуття, активності, настрою, застосована методика САН. Тест «САН», назва якого складається з перших літер слів «Самопочуття», «Активність», «Настрій», був розроблений працівниками Московського медичного інституту імені І. М. Сеченова: В. А. Доскін, Н. А. Лаврентєва, М. П. Мірошникова та В. Б. Шарая і вперше була опублікована в 1973р. «САН» використовується для визначення функціонального стану людини та їх змін через певні проміжки часу (наприклад, робочі зміни, рівні навчання та подальшої освіти або різні періоди соціальної або медичної реабілітації )[16]. Метод використовується для швидкої оцінки стану здоров'я, активності та настрою (перші літери цих функціональних станів і утворюють назву опитувальника). Процедура дослідження. Потрібно співвіднести потосний стан із рядом ознак за багатоступінчатою шкалою[16]. Шкала складається з індексів (3 2 1 0 1 2 3) і розташована між тридцятьма парами слів протилежного значення, які відображають рухливість, швидкість і темп протікання функцій (активність), силу, здоров’я, стомлення (самопочуття), а також характеристики емоційного стану (настрій). Потрібно обрати та помітити ту цифру, яка найбільш точно відображає стан у момент здійснення опитування (табл.2.5.)[16]. Таблиця 2.5. Ключ до тесту Шкала «самопочуття» 1, 2, 7, 8, 13, 14, 19, 20, 25, 26. Шкала «активність» 3, 4, 9, 10, 15, 16, 21, 22, 27, 28. Шкала «настрій» 5, 6, 11, 12, 17, 18, 23, 24, 29, 30. Обробка та інтерпретація результатів. Сума балів отримана за кожною шкалою перебуває в рамках від 10 до 70 і дозволяє визначити функціональний стан індивіда в момент проведення опитування. При інтерпретації результатів даного тесту слід користуватися таблицею (табл. 2.6.)[16]. Таблиця 2.6. Інтерпретація результатів дослідження < 30 балів. низька оцінка; 30 - 50 балів середня оцінка;. > 50 балів висока оцінка. При аналізі функціонального стану важливо не тільки значення кожного показника, але і їх співвідношення. Для відпочилої людини оцінки діяльності, настрою та самопочуття зазвичай приблизно однакові. Зі збільшенням втоми співвідношення між показниками змінюються через відносне зниження самопочуття та активності порівняно з настроєм. На визначення самооцінки емоційного стану було застосовано методика Уессмана-Рікса. Методика самооцінки емоційного стану була створена американськими психологами А. Уессманом і Д. Ріксом. Вона є досить простою в проведенні та оцінці самооцінки емоційних станів. Вимірювання в даному опитувальнику здійснюється за десятибальною системою[28]. Здатність розуміти емоції означає, що людина може розпізнати емоцію, тобто може встановити той факт, що вона переживає емоції в собі або в іншій людині. може ідентифікувати емоцію або тип емоцій, які він або вона відчуває, та знайти словесний вираз для неї; зрозуміти причини, які спричинили цю емоцію, та наслідки, до яких вона призведе[28]. Здатність контролювати емоції означає, що людина може контролювати інтенсивність емоцій, особливо пригнічувати надмірно сильні емоції; може контролювати зовнішнє вираження емоцій; може довільно викликати певні емоції, якщо це необхідно. Як здатність розуміти, так і здатність контролювати емоції можуть бути спрямовані як на власні, так і на емоції інших. Процедура дослідження. Потрібно обрати із запропонованих варіантів суджень те, яке найбільш краще описує стан на момент проведення опитування[47]. Обробка результатів. Спочатку визначається показники за кожною зі шкал «Спокійність-тривожність», «Енергійність-втомленість», «Піднесення-пригніченість», «Впевненість у собі-безпорадність», які відповідають обраному респондентом номеру твердження. Далі розраховується інтегральний показник емоційного стану респондента за формулою: ЕС = (І1 + І2 + І3 + І4) / 4, де ЕС – інтегральний показник емоційного стану; І1, І2, І3 та І4 – індивідуальні показники за відповідними шкалами. Інтерпретація результатів. ЕС може змінюватися від 1 до 10. Якщо він знаходиться в межах 8-10 балів, то його можна інтерпретувати як дуже добрий; у межах 6-7 балів – як добрий; 4-5 балів – як погіршений; 1-3 бали – як поганий і дуже поганий[47]. Отже, головною метою нашого емпіричного дослідження є виявлення основних умов та індикаторів на проблему та особливості переживання емоцій в студентському середовищі, визначити роль емоцій у професійному становленні майбутніх психологів, тому ми пропонуємо проаналізувати результати соціально-психологічних методик.