Зразок роботи
ВСТУП
Останнім часом, спостерігається значне підвищеня інтересу до питання співзалежності в міжособистісних стосунках, що викликано, зокрема, підвищенням даного явища серед людей, ускладнюється дослідження порушеної проблеми тим, шо не можливо говорити про стосунки не торкаючись прив’язаності людей одне до одного, що є невідємною частиною близьких та щирих відносин людей. Але, ця прив’язаність також може носити паталогічний характер – в цьому випадку спостерігається те явище, коли особистість починає відділятися від своєї «сутності», втрачає зв'язок зі своїм внутрішнім світом і як наслідок людина завдає собі шкоди: емоційної, психологічної, фізичної чи навіть економічної. Суть паталогічної прив’язаності полягає в тому, що у свій внутрішній психологічний світ людина починає впускати інтереси, потреби та бажання ішої людини чи інших, не зважаючи на власні бажання та потреби, таким чином стираються межі психологічного світу особистості.
Описане явище в психології прийнято називати співзалежністю. До певного часу цей термін використовувався для характеристики стосунків, в яких один із суб’єктів відносин є залежним від ігор, алкоголю, наркотиків чи чогось іншого. Роль другого партнера, що проявляться у вигляді співзалежності, полягала у підтримці «хворобливості» партнера. Варто зазначити, що такі стосунки є дисфункціональними, з постійним відтворенням одного й того самого «сценарію». Проте, з плином часу поняття співзалежності стало більш ширшим, сучасні дослідники визначають його як стан на межі патології, який повязуюють із сильною емоційною, фінансовою або фізичною прив’язаністю. Співзалежними можуть стати як дорослі, що взаємодіють так і діти в сосунках з дорослими. Як зазначають вчені, що займалися вивченням даного психологічного явища, саме наявність спів залежних стосунків із батьками в майбутньому може послужити початком великих психологічних проблем у подальшому.
Співзалежність в деякому сенсі слід сприймати як заплутані відносини, що характеризуються втратою відчуття незалежності однієї особистості від іншої. Відмінність цих відносин у тому, що залежна особа вважає своїм обов’язком та нагальною потребою піклуватися про іншого партнера відносин.
Відповідно до численних досліджень, до співзалежності схильні особи, для яких властиве слабке усвідомлення власного психологічного та внутрішнього світу. Дослідники наголошують на тому, що такі особи не здатні вибудовувати власні психологічні змоги і не здатні їх захистити та відстоювати. Таким чином, співзалежність вчені розглядають як «хворобливу прив’язаність» (О. Сімонова), «надмірну стурбованість» (В. Штандер), «адикцію стосунків» (А. Шаеф), «комплекс особливих рис характеру» (С. Вітілд), «залежність» (В. Москаленко), «спосіб адаптації до гострого внутрішньо особистісного конфлікту» (Р. Поттер-Ефрон). Різноманіття визначень та підходів до вивчення та дослідженя даної проблематики дозволяє розглянути її з боку «нормальної» чи «аномальної» поведінкової діяльності людини, з одного боку як хвороблива залежність, а з іншого – як відхилення від загальноприйнятої моделі «здорової» взаємодії людей між собою. Відхилення у взаємодії особистостей проявляються в тому, що одна з них втрачає можливість задовольнити базові та пореби в самореалізації (Литвиненко В. 2008). Слід відзначити, що саме невпевнені в собі особистості, ті що зазнавали тотального контролю та отримали непропрацьовані травми в дитинстві є найбільш схильними до співзалежності (Москаленко В.Д, 2006).
Описуючи свої «стратегії утечі від сободи», Е.Фромм торкнувся і питання співзалежності, зазначаючи, що цей феномен є ні чим іншим як авторитарною потребою зєднати себе із будь-яким іншим предметом, зщ метою отримання більшої сили та значимості, що могла бути втрачена особистістю та її внутрішнім «Я» (Фромм Е.,1995). Намагаючись подолати відчуття самотності та незначущості призводять до того, що особистість втрачає власну індивідуальність.
Об’єкт дослідження: міжособистісні стосунки
Предмет: Співзалежність, як феномен в міжособистісних стосунках.
Метою роботи є дослідження феномен співзалежності в міжособистісних стосунках.
Гіпотези дослідження:
1. Рівень схильності до співзалежності є залежним від рівню тривожності особистості;
2. Міжособистісна співзалежність корелює із особливістю Я-концепції, що проявляється у заниженій самооцінці.
Відповідно до мети цієї роботи було визначено такі завдання:
1.Здійснити теоретико-методологічний аналіз процесу феномену співзалежності в міжособистісних стосунках.
2. Теоретично обґрунтувати явище міжособистісних стосунків.
3. Провести теоретичний аналіз Я-концепції.
4. Визначити зв'язок Я-Концепції зі співзалежністю в міжособистісних стосунках.
5. Емпірично дослідити феномен співзалежності в міжособистісних стосунках.
6. Проаналізувати результати дослідження та визначити кореляцію Я-Концепції зі співзалежністю згідно них.
7. Розробити рекомендації стосовно виходу із співзалежних відносин
Методи дослідження – теоретичні методи: аналіз, порівняння, узагальнення, систематизація отриманої інформації; емпіричні методи - спостереження, «шкала вимірювання рівня співзалежності» Л. Спанн та Д. Фішера; Шкала тривоги Спілбергера-Ханіна (State-Trait Anxiety Inventory - STAI); тест «Впевненість в собі» (тест Райдаса для визначенняя самооцінки). методи аналізу та обробки: ранжування, групування та зведення у таблиці і графічні зображення - діаграми.
Структура: робота складається зі вступу; трьох розділів, що вміщають сім підрозділів та висновки до розділів; загальних висновків; списку використаних джерел; додатків. Обсяг роботи 48 сторінок.
Магістр