Зразок роботи
ВСТУП
Ми часто чуємо, наскільки важлива самооцінка. Низьку самооцінку прийнято звинувачувати у всіх проблемах, а без високої, здається, нічого хорошого в житті не можна домогтися. Чому так важливо позитивно сприймати себе, що це взагалі означає, і як зрозуміти, чи потрібно людині щось робити із самооцінкою?
Самооцінка – одна з найчастіше досліджуваних змінних у психології. Незважаючи на це, суперечки про її психологічну природу, значення та механізми не припиняються досі [2; 6; 20; 28; 57].
Визначати самооцінку у психології намагалися по-різному. Вперше цей термін почав використовувати в 1890 Вільям Джеймс, якого часто називають батьком сучасної психології. Він вважав, що самооцінка – це результат досягнень особистості, поділених на її очікування від себе [22, c. 37-39]. Творець гуманістичної психології Карл Роджерс вважав: чим ближче те, яким себе хотіла б бачити людина (стан ідеального Я), тим вища самооцінка. Абрахам Маслоу включив самооцінку до своєї «ієрархії потреб людини». На його думку, вона передує самоактуалізації – реалізації всіх талантів у житті [49, c. 188].
У вітчизняній та зарубіжній психології обговорюються такі питання як розвиток самооцінки, її структура, функції, можливості та закономірності формування. Проблеми формування самооцінки особистості розглядаються у працях таких вітчизняних та зарубіжних вчених як Ананьєва Б.Г., Анісімової О.М., Божович Л.І. Демідова Д.М., Візгіна О.В., Захарової О.В., Кона І.С, Леонтьєва АН., Лісіна A.M., Спіркіна А.Г., Століна В.В., Рибалко Є.Ф. та ін.; у зарубіжних – Бернса Р., Джеймса У., Кулі Ч., Міда Дж., Куперсміта У.,
Еріксона Е. та ін. [9; 26; 27; 59; 60; 72; 79]
Самооцінка пов'язана з однією з центральних потреб у самоствердженні, з прагненням людини знайти своє місце в житті, утвердити себе як члена суспільства в очах оточуючих та у своєму власній думці. Від самооцінки багато в чому залежать взаємини людини з оточуючими, її критичність, вимогливість до себе, ставлення до успіхів та невдач як у навчальному процесі, так і в інших сферах взаємодії з оточуючими. Тим самим самооцінка впливає на ефективність діяльності людини та подальшу соціалізацію її особистості.
Нині самооцінка сприймається як найважливіший психологічний ресурс особистості. У найзагальнішому вигляді це суб'єктивна оцінка своєї цінності. У психології є багато класифікацій. Найчастіше зустрічається поділ за рівнем – висока та низька самооцінка. Також розрізняють адекватну (здорову) та неадекватну самооцінку – залежно від того, наскільки реалістично себе оцінює людина.
Основа самооцінки закладається у дитячому та підлітковому віці. Людина оцінює себе, відштовхуючись від думки оточуючих і, аналізуючи власні вчинки. Адекватна самооцінка – це запорука психічного здоров'я. Якщо самооцінка занижена, то пацієнт неадекватно ставиться до себе, акцентуючи увагу лише на невдачах та проблемах. Це призводить до внутрішнього спустошення, втрати життєвих орієнтирів.
Низька самооцінка може виявитися у будь-якому віці, жодних обмежень за статтю чи соціальним статусом немає. Але найчастіше задатки такого відхилення формуються у дитинстві. У світі занижена самооцінка дуже поширене явище. Подібна проблема може сильно зіпсувати життя людини, призвести до розвитку різноманітних відхилень та патологій. Люди із заниженою самооцінкою ніколи не стануть переможцями, якщо всерйоз не займуться лікуванням. Адже вони наперед займають невигідну позицію в соціумі.
У практиці зустрічаються два типи низьких самооцінок: низька самооцінка у поєднанні з низьким рівнем претензії (тотально низька самооцінка) та поєднання низької самооцінки з високим рівнем домагання. У першому випадку людина схильна перебільшувати свої недоліки, а відповідно досягнення розцінювати як заслугу інших людей або відносити за рахунок простого везіння. Другий випадок, званий «афектом неадекватності», може свідчити про розвиток комплексу неповноцінності, про внутрішню тривожність особистості. Такі люди прагнуть у всьому бути першими, тому будь-яка ситуація перевірки їх компетентності оцінюється ними як загрозлива та часто виявляється дуже складною в емоційному плані. Людина, яка має другий тип низької самооцінки, як правило, характеризується низькою оцінкою оточуючих [3; 20; 43; 65].
Але самооцінка, яким би важливим аспектом вона не була у формуванні зрілої особистості, не є константою. Самооцінка може змінюватися протягом життя, в залежності від оточення людини, її ставлення до себе, до життя, до оточуючих, її соціальної ролі у суспільстві тощо. Іноді людина сама здатна змінити свою самооцінку, переглянувши ставлення до себе, а іноді це потребує допомоги спеціаліста. Насправді є різні методи і методики трансформації самооцінки із низької в адекватну, але одне із провідних місць у даному питанні займає гешталь-терапія.
Гештальт – це спеціальний термін, від німецького слова Gestalten, що не має точного еквівалента в інших мовах. Певною мірою його значення передається поняттями «конфігурація», «структура», «значне, організоване ціле». Гештальт-підхід як напрям сучасної науки і практики, передбачає щоразу дослідження цілісної системи, чи це окрема людина чи організація у тих існуючих нині обставин.
Актуальність гештальт-терапії у психологічному консультуванні визначається тим, що вона розвиває у клієнта усвідомленість, відповідальність та допомагає переживати реальні почуття та емоції. Крім цього, методи гештальт-терапії допомагають розвитку цілісного способу людини у п'яти сферах життя: фізичній, емоційній, раціональної, соціальної та духовної [2; 6; 19; 24; 51; 524 76; 79].
Гештальт-терапія – це гуманістично орієнтований психотерапевтичний напрямок, за поширеністю поступається лише психоаналізу та поведінковій терапії, оскільки має такі переваги як:
1. Відносна короткостроковість терапевтичних сесій;
2. Гуманізм;
3. Орієнтація на повсякденний досвід клієнта (зрозуміла логіка клієнта);
4. Включає різноманітність методів.
З появою в середині XX століття завдяки її засновнику Фредеріку С. Перлз вона завойовує все більший авторитет у світовому психотерапевтичному співтоваристві.
З історії підходу: Гештальт-терапія оформляється як напрямок на початку п'ятидесятих завдяки зусиллям Нью-Йоркської групи, до складу якої входили Фредерік Перлз, Лора Перлз та Пол Гудмен [7; 14; 25; 41; 42; 58]. Теоретичні основи методу закладені на базі гештальтпсихології, психоаналітичних досліджень, які вивчали З. Фрейд, Ференці, О. Ранк, В. Райх, феноменологічних та екзистенційних досліджень [29; 37; 67; 72]. У центрі процесу терапії – відновлення творчого пристосування людини до мінливих умов середовища. Жан-Марі Робін пише: «Гештальт-терапія висуває на перший план усвідомлення того, що відбувається зараз на різних, нерозривно пов'язаних між собою рівнях: тілесному, емоційному та інтелектуальному. Те, що відбувається «тут і тепер» є повноцінно досвідом, що протікає, що зачіпає організм у всій його цілісності, це досвід контакту з іншими людьми і навколишнім середовищем. Психотерапевтичний процес концентрується на усвідомленні того способу, яким суб'єкт може порушити цей досвід.
Взагалі слово «самооцінка» пов'язане більше з побутовою психологією і тому багатьма фахівцями в галузі психічного здоров'я не сприймається серйозно. Модель самооцінки, що розглядається на сеансах гештальт-терапії є перевизначенням самооцінки (самооцінка як процес) і пошук її місця в теоретичному контексті. Ця модель дає розуміння самооцінки як частини психотерапевтичного досвіду.
Одна з проблем для розгляду самооцінки – це те, що вона розглядається як щось статичне на противагу поточному переживанню. Для того, щоб ця концепція була інтегрована з гештальт-підходом, самооцінка повинна бути розглянута як процес. Другий аспект проблеми полягає в тому, що наша модель самооцінки – це ідея, що відрізняється від традиційної гештальт-теорії. Вона фокусується на позитивних інтроектах, які можуть бути розвинені за допомогою терапевтичного процесу та стати центральними для самооцінки. Ми досліджували цю ідею щодо спільного створення позитивних інтроектів, що асимілюються, за допомогою переживання, визначення та промовляння того, що є особливим і автентичним для буття клієнтів.
Третій аспект, що стосується самооцінки, полягає в тому, що робота тільки здається структурованою. Але вона викладається в структурованій манері, щоб клієнт краще розумів, як просувається процес.
Суть полягає у тому. що самооцінка – це не лише ідея. Це щось, що переживається зараз. Для того, щоб ця концепція була укорінена в гештальт-підході, клієнт повинен помічати певні складові самооцінки на даний момент часу. Терапевт повинен мати можливість переживати свою самооцінку в контакті з клієнтом.
Ще одна ідея полягає в обліку того факту, що самооцінка розвивається під впливом батьків та інших людей. Це важлива частина батьківського мислення, кожен з батьків хоче успіху своїм дітям і хоче ними пишатися, тому оцінка дітей - важливий аспект батьківства.
Таким чином, теорія самооцінки має бути пов'язана з теорією розвитку та застосовна до широкого спектру психотерапевтичних клієнтів, не повинна існувати тільки як конструкт – це феномен переживання складові самооцінки мають бути названі, досліджені та виміряні.
Гештальт-підхід до людського досвіду відрізняється оптимізмом та позитивністю. Гештальт-терапевти переконані, що самооцінка відбиває те, що є у людині особливого, унікального. І батьки, дбаючи про дітей, шукають, що в них такого особливого і це стає частиною процесу самооцінки – пошук особливого. Будь-які індивідууми потребують групової оцінки їх основних рис і це стає основою самооцінки. І тоді вони зможуть підтримувати свої переконання з приводу себе та добрі почуття, незважаючи на труднощі та біль. Вони не будуть перевизначати себе, базуючись на такому досвіді [1; 6; 19; 23; 30; 52].
З гештальт-перспективи всі інтроекти про себе починаються з неасимільованого рівня. Через інтеракції з оточенням люди починають розуміти і асимілювати ці + або - інтроект, які занурюються глибоко в себе і стають менш рухливими. Вони не спливають, як неасимільовані і виявляються у разі тригера – ситуації чи особистості. Коли вони асимільовані, то стають інтегральною частиною себе весь час.
Виходячи з цього, ми можемо визначити, що об'єктом нашого дослідження є самооцінка особистості у дорослому віці.
Предметом дослідження є особливості використання гештальт-підходів при роботі з самооцінкою.
Мета дослідження – ефективність методів гештальт-терапії при роботі з самооцінкою.
Завдання дослідження:
1. Вивчити теоретичні аспекти гештальт-терапії для застосування у практичній діяльності психолога.
2. Зробити огляд методик гештальт-терапії для роботи із самооцінкою.
3. Застосування однієї з методик практично.
Практична значущість дослідження полягає в тому, що у роботі проведено дослідження динаміки змін особистісних показників клієнта (а саме самооцінки), під час консультативної психологічної підтримки клієнтів з допомогою гештальт-терапії. У процесі спостереження динамікою особистісних змін клієнта отримано практичний приклад ефективності застосування гештальт-терапії під час проведення психологічного консультування.
Теоретична значущість роботи зумовлена тим, що в ній описані основні поняття та цілі, а також ефективність застосування гештальт-терапії у психологічному консультуванні.
Гіпотеза: Використання гештальт-підходу при роботі з клієнтами з низькою самооцінкою є ефективним засобом трансформації низької самооцінки в адекватну.
Методологічна база дослідження: у нашій роботі ми використали такі методики для проведення дослідження:
- Опитувальник для визначення самооцінки Дербо-Рубінштейна;
- Методика визначення рівня самооцінки С.А Будассі;
- Тест-опитувальник самовідношення В.В. Століна;
- Тест на визначення самооцінки за Г.М. Казанцевою;
Група досліджуваних – молоді люди 22-25 років, яким спочатку було запропоновано опитувальник на визначення самооцінки за методикою Дербо-Рубінштейна, а вибірку досліджуваних склали учасники, які за даною методикою мають мали низьку самооцінку і мали потребу в пропрацюванні психологічних проблем, які вплинули на формування такої самооцінки та трасформації низької самооцінки в адекватну.
Структура магістерської роботи: проєкт складається зі вступу, трьох розділів, кожен з яких має по три підрозділи, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальна кількість сторінок – 112, основний текст викладено на 95 сторінках. Робота містить 4 таблиці, 3 рисунки та 2 діаграми.
Магістр