Зразок роботи
Однією з найгостріших соціально-економічних та психолого-педагогічних проблем у нашій країні є проблема соціального сирітства – явища, у якому діти залишаються без батьківського піклування за живих батьків. [1]
Діти в соціально небезпечному становищі, діти-сироти та діти, які залишилися без піклування батьків, є найбільш «складними» клієнтами установ соціального обслуговування. [1]
Приміщення цих дітей до дитячих закладів інтернатного типу (будинки дитини, дитячі будинки, школи-інтернати) найменше відповідає інтересам дитини. За відсутності батьківського кохання та турботи діти позбавляються можливості задовольняти повною мірою відразу цілий комплекс необхідних для нормального розвитку потреб, головними у тому числі потреби у любові, почутті безпеки. [1] Відсутність близької людини в житті дитини породжує в результаті страх, агресивність, недовіру до людей, невпевненість у собі, небажання вчитися, страх всього нового. Обстановка дитячого інтернатного закладу сприяє наростанню і поглибленню спотворень, що з'явилися, в психічному та особистісному розвитку дитини, а не їх усуненню. [1]
Зазначимо, що у сучасних наукових працях категорія «безпритульні діти» визначається як визначення «соціальні сироти». Соціальні сироти – це особлива соціально-демографічна група дітей, які внаслідок соціальних, економічних та морально-психологічних причин залишилися сиротами при живих батьках. До них належать і безпритульні та бездоглядні діти, тобто діти вулиці. [1]
Таким чином, має місце таке явище як соціальне сирітство – соціальне явище, викликане ухиленням або усуненням батьків від виконання батьківських обов'язків щодо неповнолітньої дитини. [1]
На думку науковців, ліквідація соціального сирітства можлива. Дослідники пропонують низку заходів, спрямованих на: посилення батьківської відповідальності за створення сприятливих умов для розвитку та виховання дітей у сім'ї; надання фінансової та матеріальної підтримки соціально незахищеним сім'ям; створення державної системи патронажу (соціального супроводу) соціально незахищених сімей; формування громадського визнання благополучної сім'ї як соціальної норми. [2]
Сьогодні в Україні до дітей вулиці відносять такі групи неповнолітніх: безпритульні діти; бездоглядні діти; діти-втікачі з освітніх закладів; діти-втікачі із зовні благополучних сімей; діти, що за своїми психологічними ознаками схильні до постійного перебування на вулиці, тобто діти з діагнозом дромоманія – схильність до бродяжництва. [2]
Зазначимо, що в Україні біологічними сиротами, за різними даними, є близько 7% до 10% дітей-сиріт, позбавлених батьківського піклування, тобто це діти, які реально не мають батьків. Інші – діти, які стали сиротами при живих батьках (соціальні сироти). [2]
Найбільш суттєві причини зростання кількості дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в Україні, згідно з результатами соціологічного опитування населення, проведеного Державним інститутом проблем сім'ї та молоді, насамперед пов'язані із внутрішньоособистісними процесами: зростанням алкоголізації населення України (58 %), низьким рівнем матеріального забезпечення сімей з дітьми (56 %), безвідповідальним ставленням батьків до виконання своїх обов'язків щодо дітей (56 %), зловживанням з боку батьків наркотичними засобами (52%) [3]
Дитина, яка перебуває під опікою (піклуванням), зберігає статус сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, та користується всіма соціальними пільгами. Як і у разі усиновлення, законом не встановлено обмеження кількості дітей, які можуть бути оформлені під опіку (піклування) в одній сім'ї. В Україні з 2002 року розпочалося інтенсивне створення прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу. Розглянемо ці форми розміщення дитини. [3]
Приймальна сім'я - самотня особа або сім'я, які добровільно, за певні щомісячні виплати від держави забезпечують виховання та спільне проживання від одного до чотирьох дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування. Між органом опіки та піклування та прийомними батьками має бути укладено договір про обов'язки та відповідальність щодо спільного проживання, виховання та утримання дітей у сім'ї прийомних батьків. [3]
Для дітей, які втратили батьківську опіку та виховуються тривалий час у закритих установах інтернатного типу, часто характерні негативні риси характеру та відхилення у поведінці (невміння будувати стосунки з людьми, спілкуватися з оточуючими, конфліктність, недовіра, замкнутість, брехливість, утримування, споживацтво, речі і т.д.). [3] Все це ускладнює згодом адаптацію випускників інтернатних установ у суспільстві. Зі стін установи вони виходять безпорадними, непідготовленими до життя, без чіткої перспективи майбутнього. Багато хто з них не здатний надалі створити власну сім'ю та виховувати своїх дітей. [3]
Магістр