0 800 330 485
Працюємо без вихідних!
Гаряча лінія
Графік роботи
Пн - Пт 09:00 - 20:00
Сб - Нд 10:00 - 17:00
Пишіть в чат:
Для отримання інформації щодо існуючого замовлення - прохання використовувати наш внутрішній чат.

Щоб скористатися внутрішнім чатом:

  1. Авторизуйтеся у кабінеті клієнта
  2. Відкрийте Ваше замовлення
  3. Можете писати та надсилати файли Вашому менеджеру

Соціальна робота з дітьми вулиці: вітчизняний та зарубіжний досвід (ID:864466)

Тип роботи: курсова
Дисципліна:Психологія
Сторінок: 41
Рік виконання: 2022
Вартість: 2500
Купити цю роботу
Зміст
ВСТУП……………………………………………………………………..2-4 РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПОНЯТТЯ «ДІТИ ВУЛИЦІ» 1.1. . Характеристика основних понять: «діти вулиці», «діти-сироти», «діти, позбавлені батьківського піклування»……….…………………….5-7 1.2. Причини сирітства і безпритульності: соціально-економічні, психологічні, медичні………………………………………………7-10 1.3. . Соціальна підтримка дітей-сиріт та дітей, які залишилися без батьківського піклування………………………………………….10-14 РОЗДІЛ ІІ. СОЦІАЛЬНА РОБОТА З ДІТЬМИ ВУЛИЦІ 2.1. Система органів соціального та державного захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування………….………………….15-17 2.2. Зарубіжний досвід виховання дітей вулиці…………………….18-20 2.3. Соціальна адаптація дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування……………………………………………………………..20-24 РОЗДІЛ ІІІ. МЕТОДИКА СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ РОБОТИ З ДІТЬМИ ВУЛИЦІ 3.1. Емоційні проблеми дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування………………………………………………………………25-27 3.2. Напрями діяльності та функції соціального педагога у роботі з дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування….….27-35 ВИСНОВКИ……………………………………………………………36-37 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………….38-41
Не підійшла ця робота?
Ви можете замовити написання нової роботи "під ключ" із гарантією
Замовити нову
Зразок роботи
Однією з найгостріших соціально-економічних та психолого-педагогічних проблем у нашій країні є проблема соціального сирітства – явища, у якому діти залишаються без батьківського піклування за живих батьків. [1] Діти в соціально небезпечному становищі, діти-сироти та діти, які залишилися без піклування батьків, є найбільш «складними» клієнтами установ соціального обслуговування. [1] Приміщення цих дітей до дитячих закладів інтернатного типу (будинки дитини, дитячі будинки, школи-інтернати) найменше відповідає інтересам дитини. За відсутності батьківського кохання та турботи діти позбавляються можливості задовольняти повною мірою відразу цілий комплекс необхідних для нормального розвитку потреб, головними у тому числі потреби у любові, почутті безпеки. [1] Відсутність близької людини в житті дитини породжує в результаті страх, агресивність, недовіру до людей, невпевненість у собі, небажання вчитися, страх всього нового. Обстановка дитячого інтернатного закладу сприяє наростанню і поглибленню спотворень, що з'явилися, в психічному та особистісному розвитку дитини, а не їх усуненню. [1] Зазначимо, що у сучасних наукових працях категорія «безпритульні діти» визначається як визначення «соціальні сироти». Соціальні сироти – це особлива соціально-демографічна група дітей, які внаслідок соціальних, економічних та морально-психологічних причин залишилися сиротами при живих батьках. До них належать і безпритульні та бездоглядні діти, тобто діти вулиці. [1] Таким чином, має місце таке явище як соціальне сирітство – соціальне явище, викликане ухиленням або усуненням батьків від виконання батьківських обов'язків щодо неповнолітньої дитини. [1] На думку науковців, ліквідація соціального сирітства можлива. Дослідники пропонують низку заходів, спрямованих на: посилення батьківської відповідальності за створення сприятливих умов для розвитку та виховання дітей у сім'ї; надання фінансової та матеріальної підтримки соціально незахищеним сім'ям; створення державної системи патронажу (соціального супроводу) соціально незахищених сімей; формування громадського визнання благополучної сім'ї як соціальної норми. [2] Сьогодні в Україні до дітей вулиці відносять такі групи неповнолітніх: безпритульні діти; бездоглядні діти; діти-втікачі з освітніх закладів; діти-втікачі із зовні благополучних сімей; діти, що за своїми психологічними ознаками схильні до постійного перебування на вулиці, тобто діти з діагнозом дромоманія – схильність до бродяжництва. [2] Зазначимо, що в Україні біологічними сиротами, за різними даними, є близько 7% до 10% дітей-сиріт, позбавлених батьківського піклування, тобто це діти, які реально не мають батьків. Інші – діти, які стали сиротами при живих батьках (соціальні сироти). [2] Найбільш суттєві причини зростання кількості дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в Україні, згідно з результатами соціологічного опитування населення, проведеного Державним інститутом проблем сім'ї та молоді, насамперед пов'язані із внутрішньоособистісними процесами: зростанням алкоголізації населення України (58 %), низьким рівнем матеріального забезпечення сімей з дітьми (56 %), безвідповідальним ставленням батьків до виконання своїх обов'язків щодо дітей (56 %), зловживанням з боку батьків наркотичними засобами (52%) [3] Дитина, яка перебуває під опікою (піклуванням), зберігає статус сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, та користується всіма соціальними пільгами. Як і у разі усиновлення, законом не встановлено обмеження кількості дітей, які можуть бути оформлені під опіку (піклування) в одній сім'ї. В Україні з 2002 року розпочалося інтенсивне створення прийомних сімей та дитячих будинків сімейного типу. Розглянемо ці форми розміщення дитини. [3] Приймальна сім'я - самотня особа або сім'я, які добровільно, за певні щомісячні виплати від держави забезпечують виховання та спільне проживання від одного до чотирьох дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування. Між органом опіки та піклування та прийомними батьками має бути укладено договір про обов'язки та відповідальність щодо спільного проживання, виховання та утримання дітей у сім'ї прийомних батьків. [3] Для дітей, які втратили батьківську опіку та виховуються тривалий час у закритих установах інтернатного типу, часто характерні негативні риси характеру та відхилення у поведінці (невміння будувати стосунки з людьми, спілкуватися з оточуючими, конфліктність, недовіра, замкнутість, брехливість, утримування, споживацтво, речі і т.д.). [3] Все це ускладнює згодом адаптацію випускників інтернатних установ у суспільстві. Зі стін установи вони виходять безпорадними, непідготовленими до життя, без чіткої перспективи майбутнього. Багато хто з них не здатний надалі створити власну сім'ю та виховувати своїх дітей. [3]