Психологічні особливості пам'яті (ID:907936)

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПАМ’ЯТІ 1.1 Поняття пам’яті та теорії пам’яті. Здатність зберігати та відтворювати власні враження в людей помічена давно. Враження, які виникають у людини внаслідок сприйняття світу навколо, залишають свій слід і можуть бути збережені, закріплені та, за необхідності та можливості, відтворені. Цей процес збереження і відтворення спостерігається у всьому живому світі. Усі живі організми змінюють свої стандартні реакції під впливом набутого «досвіду» через нові умови. Фізіолог Е. Герінг вважав, що пам’ять є органічною матерією. Теорія Е. Герінга відзначалася своєю позитивною цінністю тим, що там вперше наголошувалася важливість фізіологічних аспектів пам'яті. Ця ідея пізніше отримала велике визнання серед психологів. Основу пам'яті людини складають фізіологічні процеси, які відбуваються у півкулях головного мозку і базуються на складних динамічних взаємозв'язках наслідків процесів збудження, що відомі як динамічні стереотипи. Присутність цих наслідків створює сприятливі умови для подальшого відновлення процесів збудження, що допомагає відтворювати відповідні процеси за відповідних обставинах, які вже виникали. Пам'ять - це психічний процес, що включає в себе зафіксування, збереження і подальше відтворення людиною її попереднього досвіду. Пам'ять є фундаментом для розвитку людських здібностей, ключовою умовою для навчання, набуття знань, формування вмінь і навичок. Без функціонування пам'яті нормальне життя як окремої особистості, так і суспільства стає неможливим. Людство відокремилося від тваринного світу та досягло свого поточного рівня розвитку завдяки розвитку пам'яті. Для подальшого прогресу людства постійне покращення цієї функції залишається невід'ємною необхідністю. Згідно з даними американської психологічної асоціації, серед усіх вищих психічних функцій найбільше наукових публікацій у світі присвячено вивченню проблем пам'яті і розкриттю її механізмів. Проте досі не існує повністю розвинутої та закінченої теорії пам'яті. Представники різних психологічних шкіл розробляли власні теорії пам'яті. Серед найпоширеніших з них можна виділити асоціативну, гештальтпсихологічну, біхевіористичну, когнітивну та діяльнісну теорії. Асоціативна теорія ґрунтується на вченні Аристотеля про три типи асоціацій: по суміжності, схожості і контрасту. В цій теорії ключовим є поняття асоціації, яке представляє собою зв'язок або поєднання між різними явищами. Воно виступає як обов'язковий пояснювальний принцип для всіх психічних явищ і стверджує, що якщо психічні явища виникають в свідомості людини одночасно або послідовно, то між ними виникає асоціативний зв'язок. Повторне з'явлення одного з елементів цього зв'язку призводить до виникнення в свідомості уявлень про всі інші елементи цього зв'язку. Асоціативна теорія запам'ятовування, ігноруючи активність суб'єкта, який запам'ятовує, спрямовувала своє увагу на зовнішні умови. Проте ця теорія виявилася однобічною, оскільки не була здатна пояснити багато важливих аспектів людської пам'яті. Зокрема, вона не могла пояснити вибірковість пам'яті та вплив організації матеріалу на процеси запам'ятовування.