Психолого-педагогічні особливості роботи вчителя з гіперактивними дітьми (ID:922951)

Одним із найболючіших соціальних явищ, які переживає країна в даний час, є різні відхилення в поведінці дітей. Неправильна поведінка, що розуміється як відхилення від соціальних норм, набула останнім часом масовий характер і поставила це явище у центр уваги всього суспільства. Важка соціально-економічна ситуація: розпад сімей, алкоголізм, наркоманія, безробіття, слабка соціальна підтримка малозабезпечених сімей з боку держави - це той ґрунт, на якому ростуть діти з поведінкою, яка відхиляється від норми. Тому синдром гіперактивності вважається одним із найбільш поширених форм порушень поведінки серед дітей. На початку ХХ століття гіперактивний розлад розглядали лише з точки зору медицини, психолого-педагогічний рівень такого розладу не вивчався. Сам термін «гіперактивності» прийшов у вітчизняну медичну літературу з англомовних джерел («hyperactivity disorder»). За сучасними уявленнями гіперактивність є етиологічно гетерогенною групою порушень поведінки дітей старше п'ятирічного віку, у яких спостерігається порушення уваги. Даний стан потенційно призводить до неуспішності, антисоціальної поведінки, зниження якості життя [36]. Так, гіперактивність (лат. «активний» – діяльний, а грецьке «гіпер» – перевищення норми) розглядається як надмірна фізична й розумова активність у дітей. Найяскравіші її прояви в старших дошкільнят і молодших школярів. Така дитина – нетерпляча та метушлива, імпульсивна та агресивна. Вона не може утримувати на чомусь увагу більше, ніж 5-10 хвилин. Багато й швидко розмовляє, ставить безліч запитань, але відповідей не чекає, бо встигає зацікавитися іншим [33]. Дослідження даного захворювання на думку Фесенка Е.В.є недовгим, проте насиченим фактами періодом, тривалістю приблизно 150 років, у його роботі сказано, що вперше описав надмірно рухому дитину, яка ні миті не могла всидіти на стільці, німецький лікар-психоневролог Генріх Хоффман. Він дав йому прізвисько Непосидючий Філ [32].