Зразок роботи
Згідно з віктимологічним та індивідуально-психологічним підходами, виникнення та динаміка подружнього насильства в конкретній сім`ї визначається як насильницькими тенденціями кривдника, так і психологічними особливостями жертви (віктимністю). Існують певні загальні характеристики насильників: критичність до інших, агресивність, владність,
потайність, імпульсивність; і загальні характеристики реальних чи потенційних жертв подружнього насильства : пасивність, підкорюваність, невпевненість в собі, низька самооцінка, почуття провини. З одного боку, ці якості сприяють виникненню насильства, з іншого – посилюючись з часом тягнуть за собою подальший розвиток насильства.
Для жінки чинником ризику стати жертвою подружнього насильства також є несприятлива ситуація в батьківській сім’ї. Згідно комплементарної теорії шлюбу Т.Уінча: діти засвоюють і повторюють моделі шлюбних відносин батьків. Психологи відзначають: якщо навіть найрідніша людина в світі – батько дозволив собі вдарити дочку, то такі дії на її адресу з боку інших чоловіків – закономірне продовження відносин. Пряме відношення до формування «комплексужертви» є міжособистісні ролі в сім`ї, які в силу своєї структури і змісту впливають як психотравмируючий фактор. [15,с. 99]
Зустрічається безліч варіацій сімейних ролей, що деструктивно впливають на особистість дівчинки : «попелюшка», «дочка – кумир сім’ї», «хвора дитина» «сіра мишка» - злісно-забитий тип дитини в термінології П.Лесгафта; «дочка – урна для сімейного сміття» і т. д.. Можливі й інші варіанти деструктивного впливу батьківської сім’ї, при якому дівчинка привчається до страждань і, в міру дорослішання удосконалюючись в ролі жертви, залучає до свого життя майстерніших «катів». Таким чином, при порушенні відносин створюється несприятливий фон для емоційного розвитку дитини, і це в решті-решт може стати джерелом формування генералізованої невдоволеності собою, тобто сім’я є одним з головних чинників формування психології жертви.
Можна сказати, що у жінок на момент вступу до шлюбу вже сформоване «звикання до насильства», зведення його в культурну норму, і саме це сприяє довготривалому насильству з боку чоловіка. Мало того, жінка може так міцно зжитися з роллю жертви, що навіть починає отримувати задоволення від здійснюваного над нею насильства – це означає пристрасть до страждань.
Багатьма чоловіками, жінками фізичне насильство сприймається, як атрибут «нормального» життя. Фізичне насильство, щодо жінки відбувається у стійких подружніх парах, які мають дітей. Жінки, котрі піддаються домашньому фізичного насильства, мають надмірне терпіння і готовність до багаторазовому прощенню кривдника. Це терпіння пов'язані з почуттям страху економічних ускладнень, небажанням залишати дітей без батька, жалістю до чоловіка, побоюванням втрати поваги суспільства. [6]
Жінка, що виросла в умовах насильства, часто і не підозрює, що знаходиться у соціально небезпечному положенні; що своєю гіпертрофованою згодою служити комусь, вона провокує у відповідь злість. Якості особистості жінки, які сприяють її «жертовній поведінці» і провокують щодо неї насильство, становлять віктимність особистості.
Таким чином, існує безліч факторів сімейного насилля, що може зароджуватись як в стані сімейного подружжя, так і в далекому минулому,себто у стадії дитинства. Варто розуміти, що насильство в сім'ї руйнує моральність, призводить до ослаблення сімейного виховання, перешкоджає навчанню підростаючого покоління, породжує бездоглядність і т.д.
1.3. Причини і наслідки сімейного насильства
Причини, що провокують насильство в сім'ї, намагаються пояснити багато існуючих в даний час теорії.
У багатьох країнах сімейне насильство розглядається як серйозна соціальна проблема і входить в сферу інтересів різних академічних і практико-оріетірованних дисциплін. У західній критичній думці переважають в основному три точки зору на комплекс проблем, пов'язаних з насильством в сім'ї.
Перша базується на підході, який можна назвати соціокультурним. Він відсилає проблему домашнього насильства до того комплексу соціальних структур, культурних норм і систем цінностей, який продукує певний тип соціальної чутливості суспільства, толерантний до насильства по відношенню до жінок, або ж заохочує його. В основі даного підходу лежить теорія соціального конструювання.
Друга точка зору сконцентрована на самій структурі сім'ї. Так звана теорія сімейних систем розглядає проблему домашнього насильства крізь призму комунікаційних стратегій, які існують всередині сімейного кола. Факт насильства в рамках даної теорії трактується як наслідок трагічної помилки, зробленої під час формування внутрішньо-сімейного простору і призводить до порушення комунікаційного процесу і виникнення конфліктів. На цій теорії, наприклад, базується практика спільного консультування подружжя. [5]
Третя точка зору на проблему домашнього насильства є логічним висновком з практики індивідуального консультування. В рамках даного підходу причини агресивної поведінки чоловіка і наполегливого моделювання ним ситуації терору всередині сім'ї видаються як наслідки психологічних травм, які він виніс зі свого дитинства, що відбилися в зрілому віці в ідеї посттравматичного стресу, депресивних станів, низької самооцінки і разом з тими нарцисизму, розладів особистості. Багато в чому цей підхід підкріплює першу точку зору на сім'ю як транслятор тих культурних норм, які продукуються суспільством.
Магістр