Електронні прилади для орієнтування в просторі для слабозорих людей (ID:832025)

ВСТУП Зір – незвичайний дар, але, на жаль, не всі можуть ним скористатися. У МКХ-10 розділ «(H53-H54) Розлади зору та сліпота» включено більше двох десятків діагнозів. Люди вважаються сліпими або незрячими, якщо у них повністю відсутні зорові відчуття або є залишковий зір (до 0,04 для ока, яке краще бачить, з корекцією окулярами) чи відчуття світла. Також до цієї категорії відносяться особи з прогресуючими захворюваннями і звуженням поля зору до 10-15% та з гостротою зору до 0,08. Існують наступні поняття сліпоти: а) «абсолютна сліпота»: зорова чутливість відсутня; б) «практична сліпота»: відмічаються залишки зорової чутливості як світлочутливість та здатність сприймати контур, колір, силует предметів. Слабозорість виявляється у зниженні здатності зорового сприймання. Погіршення зору у дітей, або його відсутність, пов’язані з дефектами та захворюваннями. Діти діляться на 4 категорії (рис. 1). РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ ОРІЄНТУВАННЯ В ПРОСТОРІ 1.1. Основи орієнтування у просторі та навчання дітей просторовому орієнтуванню Просторово-розпізнавальні функції притаманні усім органам відчуттів. Сприйняття простору базується на взаємодії рухового, дотикового, кінестетичного та зорового аналізаторів. Розвиток просторового орієнтування розвивається трохи повільніше, ніж орієнтування, наприклад, у кольорах, предметах, формах предметів. Просторове орієнтування – це оцінка відстані, форми та розміру предметів, взаєморозташування предметів та їх положення відносно людини. Дослідниця Т. А. Мусейїбова відзначила декілька етапів формування просторових відносин у дитини: І етап – діти вчаться орієнтуватися на своєму тілі, тобто, вони визначають різні частини (руки, ноги, голова та ін.), вчаться поняттям «позаду», «попереду», «вгорі», «внизу», «ліворуч», «праворуч» відносно частин свого тіла та простору. ІІ етап – діти вчаться орієнтуватися від будь-яких предметів, а не тільки «від себе». ІІІ етап – діти освоюють словесну системі відліку у напрямках. ІV етап – діти застосовують освоєні навички у навколишньому просторі. 1.2. Особливості розвитку просторового орієнтування у дітей з вадами зору У дітей з вадами зору розвиваються особливості просторового орієнтування. Ці особливості вивчали такі вчені-тифологи як Л. І. Солнцева, Є. Подколзіна, В. О. Кручинін, Л. Дружиніна, Н. Г. Хопернікова, Б. Ананьєв, Є. Рибалко та ін. Згідно висновкам, діти з порушеннями зору, особливо з глибокими, не можуть самостійно оволодіти навичками просторового орієнтування, вони потребують систематичного та цілеспрямованого навчання. Такі діти погано сприймають навколишній світ, що негативно позначається на загальний розвиток та навчання цієї категорії. Тому потрібно якомога раніше починати навчати орієнтуванню у просторі через те, що у дітей з вадами зору порушується повноцінний зв’язок з середовищем. У них не задовольняється потреба в пізнанні, тому часто діти втрачають інтерес до оточуючого середовища, виявляють рухову пасивність, стають байдужими. РОЗДІЛ 2. ЕЛЕКТРОННІ ПРИЛАДИ ДЛЯ ОРІЄНТУВАННЯ В ПРОСТОРІ ДЛЯ СЛАБОЗОРИХ ЛЮДЕЙ Тифлотехнічні засоби реабілітації для сліпих і слабозорих – сукупність спеціальних засобів та пристосувань, що дозволяють здійснювати компенсацію виражених порушень функцій органу зору та сприяють активному пристосуванню людини до навколишнього середовища. До найпростіших засобів відносяться тактильні тростини. Американський нейрофізіолог Пол Бак-і-Ріта (Paul Bach-y-Rita) використовував матрицю тактильних стимуляторів, розташовану на спині користувача для передачі інформації про фронтальний образ середовища, одержуваному від телевізійної камери (рис. 6). Прилад Miniguide (Австралія) схожий за принципом дії до тростини RAY: використовує ультразвукову ехолокацію для виявлення об’єктів. Допоміжний засіб вібрує, вказуючи відстань до об’єктів: що швидше швидкість вібрації, то ближче об’єкт. Також є роз’єм для навушників, який можна використовувати для забезпечення звукового зворотного зв’язку. ВИСНОВКИ Адаптація людини з обмеженими можливостями – нелегка робота як для самої людини, так і для оточуючих. У випадку порушень зору дитину треба навчати взаємодіяти з навколишнім середовищем з раннього дитинства, від цього залежить рівень розвитку, впевненості в собі, врівноваженого психічного стану та самостійного життя. У дітей з вадами зору розвиваються особливості просторового орієнтування, такі діти не можуть самостійно оволодіти навичками просторового орієнтування, вони потребують систематичного та цілеспрямованого навчання. Численні автори підкреслюють необхідність спеціального і цілеспрямованого навчання сліпих і слабозорих людей просторової орієнтації в процесі ходьби.