Зразок роботи
Актуальність теми: оздоровчий вплив занять спортивними тренуваннями не досягається автоматично – він потребує певної системи занять і суворого контролю за формуванням змін, що відбуваються в організмі. Намагаючись одержати найефективніший та швидкий оздоровчий результат, можна досягти протилежного стану, адже заняття фізичними вправами не є панацеєю.
Тому важливо вміти розбиратися у всій різноманітності процесів, які супроводжують вплив засобів фізичної культури і спорту , розглядіти ознаки оздоровчих змін і відрізнити їх від можливих патологічних зрушень або реакцій, що супроводять будь-які навантаження.
Постійне зростання спортивних досягнень, пов’язане із збільшенням обсягу та інтенсивності тренувань, більш ніж будь-коли вимагає індивідуалізації тренувального процесу, який може бути проведений тільки на основі поглибленого медичного обстеження.
Тому варто згадати що таке кровоносна система і які її функції. Система кровообігу це транспортна система, що постачає О2 та речовини, абсорбовані зі шлунково-кишкового тракту, тканинам, повертає СО2 до легень та інші продукти метаболізму до нирок, бере участь у регулюванні температури тіла та розносить гормони й інші сполуки, що регулюють функцію клітин. Кров, як транспортер цих речовин, нагнітає через закриту систему кровоносних судин серце, яке у ссавців має дві помпи, що працюють разом. З лівого шлуночка кров нагнітається по артеріях та артеріолах до капілярів, де вона врівноважується з інтерстиційною рідиною. Кров з капілярів відтікає через венули до вен і повертається до правого передсердя. Це є велике (системне) коло кровообігу. З правого передсердя кров рухається у правий шлуночок, який перекачує її через судини легень – мале (легеневе) коло кровообігу. У легеневих капілярах вирівнюється вміст О2 та СО2 у крові та повітрі альвеол. Частина тканинної рідини надходить в іншу систему закритих судин – лімфатичну, з якої лімфа повертається через грудну та праву лімфатичну протоки у венозну систему (лімфообіг). Циркуляція рідин контрольована множинними регуляторними системами, функція яких загалом полягає у забезпеченні адекватного плину крові у капілярах (по можливості в усіх органах, але особливо у серці та мозку). У цій науковій роботі розглянуто вплив фізичних навантажень та різних чинників на систему кровообігу.
Завдання:
1. Дослідити діяльність системи кровообігу під впливом фізичних навантажень.
2. Порівняти головні показники серцево-судинної системи, вміти діагнозу вати норму або можливу патологію.
3. Дослідити особливості змін складу і фізико-хімічних властивостей крові в умовах виконання фізичних навантажень.
4. Дослідити як зміниться функціональний стан системи кровообігу, під дією максимальних динамічних і статичних навантажень.
Мета дослідження. Метою було дослідити вплив системи кровообігу на працюючі м'язи які вимагають великої кількості кисню і якнайшвидшого видалення з крові вуглекислоти. Саме цю функцію виконує серце в малому колі кровообігу. Нагнітаючи кров, серце працює частіше, тому що в легенях відсутня кістякова м'язова тканина. Також дослідити стан людини на яку діють інтенсивні фізичні навантаження, кровообіг у м’язах та стан серцево-судинної системи при різних видах гіпертензії.
Наукова новизна одержаних результатів. Тренування в значній мірі поліпшують насосну функцію серця. Один з найважливіших ефектів тренування – це уповільнення пульсу в спокої. Це є ознакою більш низького споживання кисню міокардом, тобто посиленням зашиті від ішемічної хвороби серця. Адаптація периферичної ланки кровообігу включає цілий ряд судинних і тканинних змін. М'язовий кровотік при навантаженнях значно зростає і може збільшуватися в 100 разів, що вимагає посилення роботи серця. У тренованих м'язах зростає щільність капілярів. Збільшення артеріовенозної різниці по кисні відбувається за рахунок зростання м'язових мітохондрій і кількості капілярів, а також більш ефективного шунтування крові з непрацюючих м'язів і органів черевної порожнини. Підвищується активність окисних ферментів. Ці зміни знижують кількість крові, що вимагається м'язам при роботі. Збільшення здатності крові і здатності еритроцитів віддавати кисень ще більше збільшує артеріовенозну різницю.
Таким чином, найбільш істотними змінами при тренуванні є збільшення окисного потенціалу м'язів і регіонального кровотоку, економізація роботи серця в спокої і при середніх навантаженнях. У результаті тренувань істотно зменшується реакція артеріального тиску при різних навантаженнях. Важливу захисну роль грає зміна фібринолітичної активності (зменшення в'язкості) крові і зменшення адгезії (деформації) тромбоцитів. При навантаженні підвищується звернення крові, але одночасно знижується в'язкість крові, що приводить до нормалізації співвідношення цих двох процесів. При навантаженнях зареєстроване 6-кратне підвищення активності крові. Підсумовуючи наявні зведення, можна сказати, що фізична активність: зменшує ризик розвитку ішемічної хвороби серця, знижуючи роботу серця в спокої, і потреба міокарда в кисні; знижує артеріальний тиск, знижує частоту серцевих скорочень і схильність до аритмії. Одночасно збільшуються: коронарний кровотік, ефективність периферичного кровообігу, скорочувальна здатність міокарда, обсяг циркулюючої крові й обсяг еритроцитів, стійкість до стресів. Другий шлях впливу – це опосередкований вплив на фактори ризику, такі, як надлишкова маса тіла, ліпідного (жирового) обміну, паління, вживання алкоголю. Гіпертонічна хворобаосновним по значимості фактором ризику серед хвороб органів кровообігу. Передумовою для практичного використання фізичних тренувань при гіпертонічній хворобі є зниження артеріального тиску під впливом систематичних тренувань. За даними спостережень серед фізично активних контингентів частота гіпертонічної хвороби вірогідно менша, ніж серед малорухомих груп населення. Застосовуються різні тренувальні програми, але найбільше часто – динамічні вправи, у тому числі ходьба, біг, велосипедні прогулянки, вправи за участю великих груп м'язів.
У комплексні програми включаються й інші види вправ (загальнорозвиваючі, гімнастичні й ін.), спортивні ігри. Інтенсивність, тривалість і частота занять, хоча і розрізняються, але забезпечують вплив, що тренує. Фізкультурні заняття не слід проводити в період будь-яких гострих захворювань, включаючи простудні, і в періоди загострення хронічних захворювань. Велике значення в процесі занять надається самоконтролю. Кількість лейкоцитів, еритроцитів і гемоглобіну в спортсменів у стані спокою, як правило, не відрізняється від їхньої кількості в облич, спортом не займаються. Виявлення в деяких з них зниження цих показників не можна оцінювати як патологічна ознака, тому що це зв'язано зі збільшенням обсягу циркулюючої плазми, що приводить до відносного зменшення формених елементів в одиниця об'єму крові. У спортсменів виявляється збільшення кількості лімфоцитів (до 37%) і еозинофілів (до 5%) і зменшення кількості нейтрофілів (до 5%). Це свідчить про стан адаптації організму до фізичних навантажень і систему захисту організму в цілому. Таким чином, систематична рухова активність, заняття фізичною культурою і спортом впливають на організм людини, у т.ч. органи кровообігу. Кровоносні судини в процесі фізичного тренування стають більш еластичними, артеріальне тиск тримається в межах норми. Крім того, фізичні вправи розвивають рухову мускулатуру і тим самим поліпшують обмін газів між вдихуваним повітрям і киснем.
Магістр