Соціологія конфлікту (ID:733130)

ВСТУП Актуальність теми. У сучасній українській дійсності проявляється своєрідний прояв соціального конфлікту. Зміни у суспільних відносинах супроводжуються розширенням сфери прояву соціальних конфліктів. У них втягуються великі соціальні групи, цілі регіони. Конфліктами, охоплені майже всі сфери життя українського суспільства – соціальна, економічна, політична, духовна, конфесійна. У вивченні конфліктів соціологія зосереджує свою увагу на дослідженні їх соціальної природи та структури, причин та умов виникнення, механізмів попередження та подолання конфліктів, можливостей їх прогнозування. Значний інтерес для соціології становлять також питання типології та класифікації конфліктів, з'ясування їх ролі у функціонуванні соціальних систем. Соціологія конфлікту акцентує увагу на необхідності створення таких суспільних умов і пошуку таких форм соціальної взаємодії, у яких конфліктне зіткнення отримувало б культурний, цивілізований та гуманний характер. Основною метою теорії конфлікту було і є дослідження проблем соціології конфлікту, як специфічного наукового напрямку, а створення конфліктної парадигми як деякого історично детермінованого, визнаного наукового досягнення або глобального припущення, яке протягом певного часу дає науковому співтовариству як зразок модель постановки та вирішення проблем або дослідницьких задач. За мету роботи можемо вважати, дослідження соціології конфлікту з боку внутрішньо групових конфліктів, конфліктів між соціальними групами в суспільстві і в цілому – конфлікти на мезорівні.   1. СОЦІОЛОГІЯ КОНФЛІКТУ ЯК ГАЛУЗЬ СОЦІОЛОГІЇ Соціальна неоднорідність суспільства, розходження в рівні доходів, влади, престижі нерідко приводять до конфліктів. Конфлікт – явище повсюдне. Кожне суспільство, кожна соціальна група, соціальна спільнота або особистість тією чи іншою мірою піддані конфліктам. Широке поширення цього явища сприяло виникненню спеціальної галузі соціологічного знання – конфліктології. Соціологія конфлікту як окрема соціологічна теорія поступово сформувалася наприкінці XX ст. Виокремлення соціології конфлікту у спеціальну соціологічну теорію обумовлене актуальністю та складністю такого суспільного явища, як соціальний конфлікт [13, с. 127]. Існує коло наукових проблем соціології конфлікту, яким постійно приділяють увагу науковці, а саме:  сутність конфлікту, з’ясування джерел, природи та ступеня конфліктності суспільства;  специфіка власне соціологічного підходу до аналізу конфліктів;  мотивація конфлікту;  взаємозв’язок конфліктів на макро- та мікрорівнях;  управління конфліктами [8, c. 113]. Виходячи з цього, соціологія конфлікту являє собою галузь соціології, яка вивчає сутність, зумовленість, наслідки та управління конфліктом як соціальним явищем. Так як конфліктами, охоплені майже всі сфери життя українського суспільства – соціальна, економічна, політична, духовна, конфесійна, ці конфлікти породжені реальними соціальними протиріччями, що виникли в ході поглиблення кризового стану суспільства. У науковій літературі, широко використовуються різноманітні напрямки наукового пізнання, в яких ставиться завдання дослідження соціальних конфліктів в різних аспектах («соціологія конфлікту», «теорія конфлікту», «загальна теорія конфлікту», «соціологічна теорія конфлікту» і т.д.). Підходи до визначення даних напрямків, встановленню їх предметної області, цілей і завдань досить різні. Існують три панівні в соціології парадигми, з точки зору Рітцера. Ці три парадигми можливо назвати парадигмами соціальних фактів, соціального визначення та соціальної поведінки » [8, с. 571]. Отже, образ предметної області соціології охоплює великі соціальні структури та інститути (структурний функціоналізм, теорія конфлікту, теорія систем); соціальні ситуації або те, «як актори визначають соціальні ситуації і як це визначення впливає на подальші дії та взаємодія» [8, с. 572]. (теорія дії, символічний інтеракціонізм, феноменологія, етнометодологія, екзістенціоналізма); поведінку індивідів (соціальний біхевіоризм, теорія обміну). Отже, по-перше, те, що в даний час відсутня однозначність і чіткість визначення предмета соціології, він встановлюється через перерахування ряду досліджуваних в її рамках соціальних феноменів. Так, В. Танчер пише, [12], що в соціології існує не тільки різне бачення предмета своєї науки, а й різні критерії науковості, різні способи її досягнення. Хоча є й інші думки, так, наприклад, Е. І. Головаха стверджує: «вважаю за необхідне сказати про соціальний феномен як предмет соціологічного пізнання. Я прихильник того, що загальним для соціологів є вивчення не соціальної дії, як наполягав Вебер (бо не тільки з дій складається соціальна дійсність), і не соціальних відносин, як вважав Маркс, зводячи особистість до сукупності всіх суспільних відносин (оскільки відносин явно недостатньо для повноцінного пізнання тих, хто в ці відносини вступає). Реально соціологи вивчають саме соціальні феномени » [3, с. 12] Тобто, він однозначно стверджує про існування цілком певного предмета соціології. По-друге, як вважає Рітцер, що теорія соціального конфлікту є однією зі складових парадигми соціальних фактів, тобто надає їй парадигмальний статус. Втім, про існування конфліктної парадигми пишуть і інші дослідники [9, с.154]. При цьому пов'язують з конфліктної парадигмою роботи Л. Козера, Р. Дарендорфа та інших, тобто з теорією соціального конфлікту. Разом з тим представники цієї точки зору часто не проводять відмінності між конфліктною і конфліктологічної парадигмами, вживаючи ці поняття як синоніми. Однак, як видається, дані понятійні позначення не є тотожними, вони, на наш погляд, істотно різняться між собою. Багато дослідників відзначають, що теорія соціального конфлікту виникла як реакція або як альтернатива на широке і переважне поширення в соціології структурного функціоналізму. Наприклад, А. Ручка і В. Танчер пишуть, [9] що функціоналізм ґрунтується на наступних ідеях: в основі соціального життя лежать норми і цінності; соціальна життєдіяльність ґрунтується на взаємодію і співробітництво; соціальне життя включає обов'язки, необхідність контролю; соціальна система ґрунтується на згоді; соціальні системи інтегровані; соціальні системи прагнуть до стійкості і т.д. Конфліктний же підхід в свою чергу виходить з наступних протилежних функціоналізму тез: суспільне життя породжує протистояння, ворожість; соціальна життєдіяльність породжує структурний конфлікт; соціальне життя включає примусу, що виникають від соціальних напруженостей; соціальне життя породжує зіткнення групових інтересів; соціальні системи раздіраемо протиріччями; соціальні системи прагнуть до змін [9, с. 226].