Зразок роботи
У психологічній літературі під структурою особистості розуміється комплекс уявлень, що характеризує процесуально - ієрархічні підструктури особистості. У цьому відбувається підпорядкування нижчих структур вищим, що містить у собі покладені ними підструктури здібностей і характеру. [1]
Темперамент (лат.temperamentum - належне співвідношення рис від tempero - змішую в належному стані) - характеристика індивіда з боку динамічних особливостей його психічної діяльності, тобто. темпу, швидкості, ритму, інтенсивності, що складають цю діяльність психічних процесів і станів.
Найперша й донині найвідоміша типологія темпераменту була запропонована ще Гіппократом. Давньогрецький лікар виділяв чотири типи темпераменту і зв'язував з переважанням в організмі різних рідин: крові, слизу, жовчі і чорної жовчі. [1]
Згідно з Гіппократом, всі люди поділяються на сангвініків, флегматиків, холериків і меланхоліків. Незважаючи на те, що згодом пояснення відмінностей у темпераменті з погляду вмісту рідин в організмі було визнано неспроможним, самі описи типів виявилися досить вірними і використовуються до цього дня. [1]
З найдавніших часів дослідники, спостерігаючи значне розмаїття поведінки, що збігаються з відмінностями у статурі та фізіологічних функціях, намагалися їх упорядковувати, якимось чином їх групувати. Так виникли різні типології темпераментів. Найбільший інтерес представляють ті з них, у яких властивості темпераменту, які розуміються як спадкові або вроджені, пов'язувалися з індивідуальними відмінностями в особливостях статури. Ці типології одержали назву конституційних типологій. [1]
Вивчення темпераменту має складну та суперечливу історію. Навряд чи в психології знайдеться ще таке фундаментальне поняття, яке було б усім так добре зрозуміло на життєвому рівні, але фактично було б так мало вивчено, незважаючи на численні дослідження. Щоб зрозуміти, що таке темперамент, необхідно простежити історію навчань про темперамент. [2]
Темперамент став предметом уваги медиків і філософів ще в давнину, набагато раніше інших психологічних характеристик, але спочатку вивчення його було засновано швидше на спостереженні, ніж на достовірному аналізі наукових даних. Тому і більшість класифікацій темпераменту, будучи дуже виразними та корисними для життєвої психодіагностики, складені абсолютно без урахування правил суворої наукової класифікації. [2]
За дві тисячі років від часу «відкриття» Гіппократом темпераменту цій найважливішій властивості людської індивідуальності приписувалися різні функції і давалося дуже різнобічне тлумачення його природи. [2]
Він вчив, що темперамент залежить від співвідношення чотирьох рідин організму і того, яка з них переважає: кров (латинською «сангве»), слиз (грецькою «флегма»), червоно-жовта жовч (грецькою «холі») ), чорна жовч (грецькою «мелайнхолі»). Суміш цих рідин, стверджував Гіппократ, і є основою основних типів темпераментів: сангвінічного, холеричного, меланхолійного і флегматичного. Сам термін «темперамент» у перекладі з латинської означає «належне співвідношення частин». [2]
Темперамент забарвлює всі психічні прояви індивіда, він позначається характері перебігу емоцій і мислення, вольового впливу, впливає темп і ритм промови. Водночас слід пам'ятати, що від темпераменту не залежать ні інтереси, ні захоплення, ні соціальні настанови, ні моральна вихованість особистості. [3]
Перш ніж перейти до розгляду різних видів темпераменту, відразу підкреслимо, що немає кращих чи гірших темпераментів - кожен із них має свої позитивні сторони, тому головні зусилля мають бути спрямовані не на переробку темпераменту (що неможливо внаслідок вродженості темпераменту), а на розумне використання його переваг та нівелювання його негативних граней. [3]
Магістр