Зразок роботи
ВСТУП
Актуальність дослідження. Проблеми відновлення спортсменів, які зазнали посттравматичного стресового розладу (ПТСР), набули особливої актуальності в умовах сучасного українського суспільства та повномасштабної війни проти України. До 24 лютого 2022 року в Україні налічувалося близько 400 тисяч учасників бойових дій, а сьогодні, за окремими оцінками, їхня кількість перевищує півмільйона осіб і продовжує зростати. Одним із ключових напрямів забезпечення потреб ветеранів і спортсменів-учасників бойових дій є психокорекційна підтримка, проте наразі в Україні відчувається нестача фахівців із лікування ПТСР та апробованих методик комплексної психологічної реабілітації.
Особливо важливим є вивчення ефективності сучасних методів психофізіологічної реабілітації спортсменів, які одночасно зазнали бойових травм і фізичної інвалідності. Іпотерапія – терапевтичне використання взаємодії людини з конем – виступає перспективним методом у цій сфері, оскільки поєднує фізичне навантаження, психоемоційне розвантаження та розвиток комунікативних навичок, що особливо важливо для спортсменів із ПТСР.
Мета дослідження – полягає у теоретичному та емпіричному обґрунтуванні потенціалу іпотерапії як методу відновлення та психокорекції спортсменів з ПТСР та інвалідністю, а також у розробці рекомендацій щодо її інтеграції у систему спортивної реабілітації та рекреаційної діяльності.
Об’єктом дослідження – є процес психофізіологічної реабілітації спортсменів із ПТСР.
Предметом особливості застосування іпотерапії (терапевтичної верхової їзди) у відновленні психологічного та фізичного стану спортсменів.
Завдання дослідження включають:
1. Аналіз наукових джерел для визначення психофізіологічних особливостей ПТСР у спортсменів.
2. Дослідження історії розвитку іпотерапії та її практичного застосування в Україні.
3. Вивчення національного та зарубіжного досвіду реабілітації осіб із ПТСР.
4. Теоретичне та методичне обґрунтування застосування іпотерапії у спортивній психокорекції.
5. Проведення емпіричного дослідження ефективності іпотерапії на спортсменах з ПТСР із використанням панельного та онлайн-опитування (n=52).
6. Розробка авторських рекомендацій щодо інтеграції іпотерапії у комплексні програми відновлення спортсменів.
Методи дослідження: аналіз наукової літератури, психодіагностичне тестування за методикою СЕТА, панельне та онлайн-опитування, статистичну обробку даних засобами IBM SPSS Statistics v29, а також апробацію авторської програми іпотерапії на базі ГО «Федерація ветеранського та адаптивного кінного спорту України» та ГО «Поводдя життя».
Новизна дослідження полягає у поєднанні теоретичних та методичних засад іпотерапії з логотерапевтичним підходом у психокорекції спортсменів із ПТСР, а також у застосуванні терапевтично-діагностичної методики СЕТА для оцінки ефективності впливу.
Результати дослідження були апробовані на матеріалах I Всеукраїнської науково-практичної конференції здобувачів вищої освіти, молодих учених та фахівців фізичної культури і спорту: «Сучасні технології та перспективи фізичної культури і спорту в рекреаційній діяльності та відновленні здоров'я», (м.Київ, 11 квітня 2025 року) у доповіді на тему: «Іпотерапія як реабілітація для військових з ПТСР».
Структурно робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (76 позицій), рисунків, таблиць та додатків.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ВІДНОВЛЕННЯ СПОРТСМЕНІВ ПРИ ПТСР
1.1 Сутність і наукове визначення посттравматичного стресового розладу
Сучасний соціум дедалі більше наповнюється ризиками антропогенного та техногенного характеру, що зумовлює зростання кількості психотравмуючих ситуацій. Під ними розуміють екстремальні критичні події, ситуації чи загрози, які потужно і негативно впливають на індивіда та вимагають екстраординарних зусиль для подолання наслідків цього впливу [52, с. 5]. До таких ситуацій належать воєнні дії, природні катаклізми, терористичні акти, нещасні випадки, сексуальне насильство тощо.
Повномасштабна військова агресія російської федерації проти України, розпочата 24 лютого 2022 року, спричинила не лише масштабні руйнування економічної, соціальної та гуманітарної інфраструктури, але й загострила одну з найскладніших проблем сучасної психологічної науки – своєчасну, достовірну діагностику та надання ефективної психологічної допомоги особам, які зазнали посттравматичного стресового розладу.
Як зазначає В. Москалець [37, с. 65], нинішня ситуація в Україні характеризується «масовим і глибоким травмуванням психіки людей унаслідок воєнних злочинів агресора, що зумовлює необхідність створення системних умов для організації якісної та результативної психологічної підтримки постраждалим від наслідків цих психотравм».
Водночас реальний стан справ свідчить, що інституції, відповідальні за психологічну реабілітацію громадян, не завжди мають достатнє кадрове забезпечення, науково-методичну базу, фінансові ресурси та сучасні технологічні інструменти для повноцінного виконання своїх функцій.
Пропоноване дослідження покликане частково заповнити існуючі прогалини у вітчизняному науковому дискурсі, зокрема щодо концептуального осмислення природи посттравматичного стресового розладу та розробки дієвих методів психологічної реабілітації осіб із відповідними порушеннями засобами анімалотерапії, зокрема терапевтичної верхової їзди (іпотерапії).
Аналітичний розгляд еволюції наукових уявлень про посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) доцільно розпочати з уточнення базового поняття «травма», яке є ключовим у цій сфері досліджень. Зазначений термін активно використовується у наукових публікаціях уже понад століття, що свідчить про глибину та стійкість інтересу до цієї проблематики.
Психологічна наука розглядає ПТСР як закономірне ускладнення, що виникає після дії потужного стресового фактора. Історично витоки дослідження травматичних неврозів сягають другої половини XIX ст., коли англійський хірург Дж. Еріксен [17] описав «нервовий шок» і «струс спинного мозку» у постраждалих від катастроф, пов’язуючи симптоматику з ураженням нервової системи.
Надалі французький психолог П. Жане [26] обґрунтував психогенне походження травми, довівши, що вона призводить до розщеплення свідомості та дисоціації спогадів. Учений наголошував на необхідності реінтеграції травматичних спогадів у свідомість для відновлення цілісного функціонування психіки.
З. Фройд розглядав психотравму як інтрапсихічне переживання, інтенсивність якого визначається не лише подією, а й емоційною реакцією особистості. Він стверджував, що «будь-яка подія, яка викликає почуття жаху, страху, сорому чи болю, може стати психотравмою, якщо людина не в змозі її емоційно переробити» [19]. Учений описав феномен «нав’язливого повернення» до травматичних спогадів, який є спробою психіки відновити контроль над пережитою ситуацією.
Його послідовник О. Феніхель визначав психотравму як надмірне збудження, що виникає внаслідок несподіваних або катастрофічних подій і супроводжується регресом Его, блокуванням емоційної реакції та розвитком патологічних форм поведінки. Він підкреслював, що блокування «розрядки» емоційного напруження підвищує ризик дезінтеграції особистості та виникнення посттравматичних розладів [18].
У ХХ ст. інтерес до проблеми травматичних наслідків суттєво зріс, особливо після світових воєн. У 1980 р. в третьому виданні «Діагностичного та статистичного посібника з психічних розладів» (DSM-III) Американської психіатричної асоціації вперше офіційно введено діагноз Post-Traumatic Stress Disorder – (ПТСР) Травматична подія визначається як така, що становить загрозу життю або фізичній цілісності особи і супроводжується почуттям страху, жаху чи безпорадності [3].
Згідно з DSM-5 (2013), ПТСР належить до розладів, пов’язаних із травмою і стресором, і характеризується чотирма групами симптомів:
1. Повторне переживання травми (нав’язливі спогади, флешбеки, сновидіння).
2. Уникання стимулів, пов’язаних із травмою.
3. Негативні зміни у когніціях та настрої (відчуття провини, відчуження, емоційна байдужість).
4. Підвищена збудливість (дратівливість, гіпервигадливість, безсоння, труднощі концентрації) [2].
На основі проаналізованих літературних джерел [2,3,17,18,26] та праць науковців, нами було узагальнено наукові підходи до визначення ПТСР (див табл.1.1):
Таблиця 1.1.
Наукові підходи до визначення посттравматичного стресового розладу
№ Автор / Джерело Визначення ПТСР Ключовий акцент визначення
1 П. Жане (1929) Психічна реакція, що виникає внаслідок неможливості інтегрувати травматичний досвід у свідомість, що призводить до дисоціації та втрати цілісності психіки. Дисоціація, порушення єдності свідомості.
2 З. Фройд (1896) Емоційна травма, яка перевищує здатність психіки до переробки переживань, спричинюючи повторне нав’язливе відтворення травматичних спогадів. Інтрапсихічний конфлікт, повторне переживання.
3 О.Феніхель (1945) Психопатологічний стан, що виникає через блокування емоційного розрядження після травмуючої події, що призводить до регресу Его. Емоційна блокада, дезінтеграція Его.
4 Американська психіатрична асоціація (DSM-III, 1980) Психічний розлад, що виникає внаслідок впливу подій, які виходять за межі звичайного людського досвіду і супроводжуються страхом або жахом. Офіційне медичне визначення, стресовий розлад.
5 DSM-5 (2013) Розлад, пов’язаний із травмою, що проявляється повторним переживанням, униканням, негативними змінами настрою та когніцій, а також гіперзбудженням. Системне клінічне визначення, чотири групи симптомів.
Таким чином, аналіз таблиці 1.1. дав можливість конкретизувати поняття «посттравматичний стресовий розлад», а саме – це психічний стан, що розвивається після дії надзвичайно сильного травматичного чинника, який перевищує адаптаційні можливості особистості, відображає стійке повторне переживання травматичної події, уникання стимулів, пов’язаних із нею, та підвищену психофізіологічну напругу.
Судячи з таблиці 1.1., дослідження ПТСР ґрунтується на значному теоретичному доробку та багаторічних емпіричних напрацюваннях. Хоча феномен травматичного досвіду описувався ще у працях психологів і психіатрів XIX–XX століть, як самостійне предметне поле в системі психологічних знань ПТСР сформувався лише наприкінці XX століття.
З метою вивчення еволюції наукового дискурсу та простеження динаміки використання поняття «посттравматичний стресовий розлад» (англ. Post-Traumatic Stress Disorder, PTSD) було застосовано бібліографічний аналіз із використанням інструментів цифрової аналітики. Для цього використано сервіс Google Books Ngram Viewer — онлайн-платформу, яка дозволяє створювати графіки частоти вживання певних термінів у друкованих джерелах, що входять до корпусу електронної бібліотеки Google.
Результати аналізу дали змогу відстежити, коли термін PTSD уперше почав активно з’являтися у наукових і популярних публікаціях, а також простежити тенденцію його поширення упродовж останніх десятиліть. Саме цей інструмент дозволив візуалізувати процес становлення та популяризації поняття посттравматичного стресового розладу в академічному середовищі (див. рис. 1.1).
Рис. 1.1. Динаміка використання поняття «посттравматичний стресовий розлад» у науковій літературі
У межах ширшого тлумачення феномену ПТСР прийнято розрізняти психічну травму першого та другого типу.
Травма І типу характеризується як наслідок одноразової, раптової та несподіваної події, що має виражений стресогенний характер – це може бути зґвалтування, фізичний напад, аварія, природна або техногенна катастрофа тощо. Також до цього типу належить перебування у ролі свідка подібних подій.
Психічна травма ІІ типу, навпаки, пов’язана з повторюваними або тривалими кумулятивними впливами – наприклад, систематичним фізичним чи сексуальним насильством, катуваннями, тривалим викраденням, а також спостереженням таких дій стосовно інших осіб [50].
Єдиної універсальної теорії розвитку ПТСР на сьогодні не існує. Різні наукові школи пропонують власні пояснювальні моделі, спираючись на різні методологічні підходи. Серед них – психодинамічна, когнітивна, психосоціальна, психобіологічна, умовно-рефлекторна та мультифакторна модель, що сформувалася упродовж останніх десятиліть. Найбільш інтегративним вважається психосоціальний підхід, у межах якого ключову роль відіграє взаємодія зовнішнього середовища й особистісних ресурсів індивіда. Психотравма розглядається як багатовимірне явище, а процес подолання її наслідків – як соціально зумовлений. До чинників, що сприяють успішній адаптації постраждалих, відносять: відсутність тяжких фізичних ушкоджень, стабільне матеріальне становище, збереження соціального статусу, наявність підтримки з боку суспільства та значущих близьких осіб.
Згідно з міжнародними дослідженнями Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), проведеними упродовж останніх років, приблизно 70,4% населення світу протягом життя зазнають принаймні однієї психотравмуючої події, а 3,6% людей мають клінічно виражені симптоми ПТСР [58]. У межах класифікації ВООЗ психотравми систематизовані за семи основними групами, що визначають напрями психокорекційної роботи:
1. Травми, пов’язані з війною – участь у бойових діях, перебування в зоні воєнних конфліктів, досвід біженців, діяльність гуманітарних працівників.
2. Фізичне насильство – зокрема, насильство з боку опікунів у дитинстві, пограбування, напад.
3. Сексуальне або інтимне насильство – зґвалтування, сексуальне переслідування, примус.
4. Нещасні випадки та катастрофи – стихійні лиха, техногенні аварії, дорожньо-транспортні пригоди, тяжкі захворювання.
5. Раптова або травматична втрата близької людини.
6. Травми, пов’язані з іншими людьми – важкі хвороби або каліцтва, яких зазнали члени родини чи знайомі.
7. Інші психотравмуючі ситуації, що не входять до попередніх категорій [60].
За результатами цих досліджень, приблизно 13,1% усіх травм, що переживають респонденти, пов’язані з війною [58].
У межах цього типу виділяють підвиди за характером психотравмуючої події:
• безпосередня участь у бойових діях;
• заподіяння поранення чи позбавлення життя іншої людини;
• спостереження насильства або страждань цивільного населення;
• досвід життя цивільної особи в зоні воєнного конфлікту.
Отже, посттравматичний стресовий розлад є складним багатовимірним феноменом, що формується під впливом як індивідуально-психологічних, так і соціально-контекстуальних чинників. Його виникнення може бути наслідком як одноразових, так і тривалих психотравмуючих подій. Відсутність єдиної теорії ПТСР зумовлює необхідність міждисциплінарного підходу до його вивчення, де провідну роль відіграють психосоціальні механізми адаптації. Сучасні міжнародні дослідження засвідчують масштабність цього явища у світовому вимірі, а також визначають потребу в системній роботі з попередження, діагностики й подолання наслідків психічних травм, зокрема у контексті воєнних подій.
1.2. Психологічні та фізіологічні особливості проявів ПТСР
Як було зазначено у підрозділі 1.1, феномен психотравми формувався поступово – від перших описів бойових неврозів до сучасного визначення ПТСР як комплексного психофізіологічного стану. Ще під час Громадянської війни у США (1861–1865 рр.) J. M. Da Costa вперше звернув увагу на характерні симптоми у військових, які повернулися з фронту: серцебиття, біль у грудях, головний біль, виснаження, розлади сну, втрату апетиту та нав’язливі спогади. Цей комплекс проявів отримав назву «синдром солдатського серця» або «синдром зусилля» [13].
Подальший розвиток вивчення бойових неврозів дав підстави виокремити два наукові підходи:
• психоцентричний, що наголошує на провідній ролі психічних чинників;
• соматоцентричний, який акцентує на фізіологічних змінах і тілесних наслідках травматичного досвіду.
У ХХ столітті, завдяки працям З. Фройда, було доведено психогенну природу більшості бойових неврозів, а поняття «психічні зміни» поступово витіснило поняття «функціональних» або «органічних» порушень [19].
У подальшому широкого вжитку набув термін «контузія» (shell shock) [61], який поєднував як психологічні, так і фізіологічні симптоми – сплутаність свідомості, головний біль, розлади пам’яті, нічні кошмари, депресію, нервове тремтіння.
ПТСР формується внаслідок переживання ситуацій, що перевищують адаптаційні можливості психіки. Психологічна травма одночасно впливає на емоційну, когнітивну та нейрофізіологічну сфери людини.
Фізіологічно ПТСР супроводжується:
• підвищенням рівня кортизолу та адреналіну, що призводить до гіперактивації симпатичної нервової системи;
• порушенням роботи гіпокампа (зони пам’яті) — звідси спогади-флешбеки;
• дисфункцією префронтальної кори, яка знижує контроль над емоціями;
• гіперактивністю мигдалеподібного тіла, відповідального за реакції страху.
Це створює стійкий стан «фізіологічної тривоги» навіть за відсутності реальної загрози. У результаті виникає порушення сну, концентрації, надмірна пильність, соматичні болі (у серці, шлунку, голові).
Згідно з DSM-5, для встановлення діагнозу ПТСР людина має пережити або бути свідком подій, що становили загрозу життю чи цілісності, і проявити симптоми у щонайменше чотирьох групах [3]:
Таблиця 1.2.
Симптоми ПТСР та їх прояви
№ Група симптомів Характеристика проявів
1 Повторне переживання травми Нав’язливі спогади, флешбеки, нічні жахіття, емоційні або фізичні реакції на нагадування про травму.
2 Уникнення стимулів Свідоме уникання думок, місць, людей чи предметів, які асоціюються з подією.
3 Негативні зміни у мисленні та настрої Песимізм, провина, занижена самооцінка, відчуження, втрата інтересу до життя, неможливість відчувати позитивні емоції.
4 Підвищене збудження Дратівливість, агресивність, надмірна пильність, проблеми зі сном, концентрацією, схильність до саморуйнування.
Такми чином, діагностика ПТСР базується на комплексному підході, який включає:
1. Клінічне інтерв’ю — це структурована або напівструктурована бесіда з фахівцем (психологом чи психіатром), спрямована на:
• об’єктивну оцінку симптомів ПТСР (їх наявності, частоти та інтенсивності);
• встановлення клінічного діагнозу, відповідно до критеріїв МКХ-11 або DSM-5;
• виявлення супутніх психічних станів, таких як депресія, тривожний розлад, дисоціативні прояви;
• оцінку впливу травматичної події на повсякденне функціонування (сон, соціальна активність, працездатність);
• визначення факторів ризику, які можуть ускладнювати перебіг розладу.
Клінічні інтерв’ю бувають:
