Зразок роботи
Роботу виконувала самостійно від першої до останньої сторінки. Курсова оригінальна на всі 100%. Отримала за неї відмінно.
Уривок з роботи:
Поряд із традиційною біблійною символічністю, пов’язаною з канонічною, закріпленою за ним інформацією, Христос – це ім’я-символ добра, справедливості, переваги вічного над минущим. Інтелектуальна глибина лексико-семантичної формули ґрунтується на антитезі: Христос – Пилат.
Пилат Христа віддав катам на муки
І мовив: „Я не винен – вам бажалось!“.
Взяв воду і, прилюдно вмивши руки,
Пішов обідать, мов ніщо й не сталось [26,187].
З диму жертв, з тьми церемоній,
Із обмани, крови й сльоз –
Словом, як з хреста старого
Сходить між людей Христос [26,133].
Віють хоругви червоні,
Наче проблиски пожежі;
Дерев’яний хрест з Розп’ятим
Передом помалу йде [26,588].
Зазначимо, що Хрест Ісуса Христа – це не предмет для поклоніння, це нагадування справжнім християнам, що таке пожертвувати собою задля інших. Розп’яття розглядається як категорія духовна. Ісус Христос – не просто символ, а жива людина (хай і Богочоловік), яка свідомо обрала свій шлях на Голгофу.
Образ Ісуса Христа у більшості Франкових поезій повністю витриманий у річищі християнського вчення – милосердний, благий, всемогущий. Особливо яскраво цей мотив втілюється у поемі „Іван Вишенський“.
О Розп’ятий! Ти лишив нам
Заповіт отой найвищий:
Свого ближнього любити,
За рідню життя віддать!
О Розп’ятий! Глянь на мене!
О, не дай мені пропасти
У безодні мук, розпуки,
У зневір’я в глибині [26,613–614].
У багатьох випадках вокатив Боже, Господи виступає лейтмотивом, на рівні формальному – засобом цементування строфи і всієї поезії.
А за тим словом бувай же здоров!
Дай тобі, Боже, в горю потіху,
Дай тобі, Боже, в нужді надію,
Дай тобі, Боже, сильную волю!
Збав тебе, Боже, від злих сусідів,
Збав від невірних синів вирідних,
Збав тебе, Боже, від тьми-неволі! [26,87].
Окрім традиційних християнських теонімів, у художнім текстах І.Франка дуже багато інших імен, які згадуються у Старому і Новому Завіті: Мойсей, Авраам, Лазар, Св.Миколай, Пилат, Каїн, Соломон, Самсон, Даліла, Арот і Марот, Свята Доместіка тощо. Поет надзвичайно вимогливий і винахідливий у виборі притчевого матеріалу – то казкового, то легендарного, то виразно спроектованого на поетову сучасність. Часто бібліоніми вживаються уже в символічно-акцентованому ракурсі: Каїн-братовбивця, жорстокорсердий, Лазар – страдник, Адам – прародитель гріха, Пилат – підступник, Соломон – мудрець.
…………………………………………………………………………………………
1.2. Оніми, що називають богів різних світових релігій
Є у Франка згадки і про інших богів, так би мовити, чільних представників світових релігій. Це Будда, Ормузд, Агріман, Астарта.
Будда – головне божество у вірі народів Тібету і країн Південно-Східної Азії. Також – засновник буддизму Гаутама Будда (первісно – принц Сіддхартх Ґаутама; 563 –483 до н.е.).
Поклін тобі, Буддо!
В темряві житя
Ти ясність, ти чудо,
Ти мир забуття! [26,248].
Агріман (Анхра-Майнью) – бог зла і темряви в давній перській релігії (у греків – Аріман) лютий ворог свого брата Ормузда.
Ормузд (Ахурамазда) – брат Агрімана, бог добра і світла в давніх народів Середньої Азії, Ірану й Закавказзя. Зображувався у вигляді крилатої людини. Особливо популярним був у Персії в часи правління Ксеркса (485–465 рр. до н.е.).
У циклі ж „Нічні думи” , де поету „схід сонця сниться”, й у вірші „Безкраї, чорні і сумні...” засобом контрасту змальовується алегорична картина перемоги сонця у боротьбі з темнотою, уособлена в образах перської міфології – Ормузда (бог сонця, добра) та Агрімана (бог темноти, зла).
Безкраї, чорні і сумні
За ночами минають ночі,
І безутішному мені
Схід сонця сниться. Бачать очі
Крізь мур тюремний, як лютує
Завзята боротьба в природі.
Ще темний Агріман панує,
Розпершись гордо там, на сході.
Та в царстві своїм чує він
Таємну дрож. Ось легкокрилі,
Мов стріли, до понурих стін
Летять від сходу світла хвилі.
Лютує Агріман, гасить
Ненависне промінє враже,
Та хвиля світла все біжить,
Хоч що він робить, що він каже.
Хитаєсь трон єго твердий,
І чуєсь Чорному цареві,
Як Ормузд ясний, молодий
Вже виринає з хвиль рожевих [26;118].
Алегорія малюнка досить прозора – неминучі загибель старого й прихід нового, світлого, – тим більше, що Агріман виступає символом чорного царя на твердому троні.
Магістр