Зразок роботи
1.2 Перекази сучасників про Лесю Українку
Леся Українка дуже рано виявила нестримний потяг до музики. І мати, Олена Пчілка, придбала рояль, на якому з п’ятилітнього віку й почала вчитися грати дівчинка. Його потім у родині так і назвали «Лесин рояль». Але люта хворість часто припиняла навчання. Застудивши ноги й руки зимовим хрещенським днем, дев’ятирічна Леся захворіла на туберкульоз кісток, що прикував її до ліжка. Іноді місяцями лежала вона з загіпсованими руками й ногою. І ось одного разу її тітка, Олександра Антонівна , яка вчила дівчинку грі на фортепіано, помітила, що Леся, лежачи в ліжку, досить упевнено вибиває вільною від гіпсу ніжкою такт. — Що ти робиш, Лесю? – запитала здивовано тітка. — Граю… на роялі, — тихо відповіла дівчинка. Очевидно, голова її була повна звуків, якими жила вона тоді.
Була зразком виняткової мужності. Ще зовсім малою, боячись хижих звірів, вона бігала місячної ночі в сусідній ліс, бажаючи побачити там оту мавку, про яку розповідала їй колись у ранньому дитинстві мати, і ніжний образ якої відтворила пізніше в поетичній «Лісовій пісні».
«Треба нищити хижаків». Лесин батько якось привіз з полювання малу кізочку, що відбилася від матері. 12-літня Леся взяла кізку під свою опіку і незабаром так приручила до себе, що та бігала за нею, мов собачка. Підрісши, кізка вискочила з садиби в сусідній ліс і там її розірвали вовки. Довідавшись про це, Леся спочатку гірко плакала, а потім, блиснувши очима, скрикнула:
— О, я б сама задавила того вовка враз!
— А ти ж, Лесю, — зауважив їй хтось, — була завжди проти полювання та й взагалі проти вбивства звірів.
— Ні, ні, треба нищити хижаків, щоб вони не змогли нищити отакеньких, слабших за себе! – палко вигукнула дівчинка.
Магістр