Зразок роботи
1. Які явища складають звукову будову мови?
Фонетика досліджує фізіологічні умови утворення мовних звуків, їх акустичні властивості. У людській мові звуки виконують певні функції – вони служать для формування, розпізнавання і розрізнення морфем, слів, словоформ. Цей функціональний аспект звуків вивчається у фонології.
Є три аспекти вивчення звуків. Фізичний (акустичний), артикуляційний (фізіологічний), лінгвістичний (функціональний).
Фізичний аспект. Усі звуки, в тому числі й мовленнєві,- це хвилі, які виникають внаслідок коливання фізичного тіла. Акустика розрізняє в звуках силу, висоту, довготу, тембр. Сила звука залежить від амплітуди коливань і вимірюється в децибелах. Висота звука залежить від частоти коливань за одиницю часу і вимірюється в герцах. Довгота залежить від тривалості звучання і вимірюється в мілісекундах. Тембр – звукове забарвлення, що виникає внаслідок накладання на основний тон додаткових тонів, які є вищими від основного.
Фізіологічний аспект. Цей аспект пов’язаний з безпосереднім творенням звуків. Умовно можна виділити три “поверхи” мовленнєвого апарату – нижній, середній, верхній. Нижній: (далі в готовій роботі)
3. За якими параметрами класифікуються приголосні звуки? Які з цих параметрів прийнято вважати основними і які допоміжними (додатковими)?
ЗА АКУСТИЧНОЮ ОЗНАКОЮ (співвідношенням голосу й шуму) приголосні поділяють на сонорні й шумні. У сонорних приголосних голос (тон) переважає над шумом. До них належать [л], [р], [м], [н], [j], укр. [в]; англ. [w], [rj]; нім. [rj]. У шумних приголосних шум переважає над голосом або наявний лише шум. Шумні приголосні у свою чергу поділяються на дзвінкі й глухі. У дзвінких шум переважає над голосом. До них належать [б], [г], [ґ], [д], [ж], [з], [дж ], [дз]; англ. [б]. Глухі приголосні творяться тільки шумом. До них належать [к], [п], [с], [т], [ф], [х], [ц], [ч], [ш]; англ. [Є]; нім., [h]. З артикуляційного (фізіологічного) погляду приголосні класифікують за місцем творення і способом творення.
ЗА МІСЦЕМ ТВОРЕННЯ розрізняють губні (лабіальні), язикові, язичкові (увулярні), глоткові (фарингальні) і гортанні (ларингальні) приголосні.
9. Що таке сингармонізм? У яких мовах він поширений?
Сингармонізм або гармонія – морфологічне й фонетичне явище, процес уподібнення звуків афіксів звукам кореня того самого слова. Сингармонізм спостерігається і в тюркізмах, які засвоєні українською мовою: барабан, капкан, мечеть, сагайдак, сургуч, чубук. У широкому значенні сингармонізм – це процес уподібнення звуків за фонологічними характеристиками. Визначено його основні види, якими є сингармонізм на рівні складу (складовий) та на рівні слова (гармонія голосних та приголосних). Доведено, що для турецької мови більш характерним є сингармонізм на рівні слова – гармонія голосних і приголосних. Закон гармонії голосних складається з принципу піднебінного тяжіння і принципу губного тяжіння.
......