Зразок роботи
ВИСНОВКИ
Виконавши завдання бакалаврської роботи щодо виявлення специфіки дитячого мовлення Центральної Слобожанщини (на матеріалі «Словника дитячого мовлення Центральної Слобожанщини»), ми дійшли таких висновків.
1. Історія вивчення дитячого мовлення свідчить, що воно як вихідна точка для розв’язання багатьох теоретичних і практичних завдань, пов’язаних із проблемами виникнення й розвитку людського мовлення, його викладання, тривалий час привертає увагу лінгвістів, психологів, педагогів, психолінгвістів. Кожен новий напрямок дослідження дитячого мовлення, враховуючи попередні теоретичні підґрунтя та результати експериментів, вносить своє бачення в аналіз питань онтолінгвістики. У нашій праці нас цікавить саме лінгвістичний аспект вивчення дитячого мовлення, дослідженню якого присвятили ґрунтовні розвідки й українські мовознавці
М. Асаула, А. Богуш, Т. Бакіна, Н. Гаврик, Н. Дзюбишина-Мельник, Г. Занько, Н. Зозуля, Т. Линник, О. Рульова, А. Сагаровський, Р. Сердега, О. Снітко, О. Соловей, І. Сухан, М. Філон та ін.
2. Характеризуючи мовлення дитини (у тому числі й діалектного), ми виділили такі основні ета¬пи його розвитку: довербальний – підготовчий період до виникнення мовлення, коли створюються сприятливі умови для його за¬своєння; етап виникнення мовлення – пе¬рехід від повної відсутності мовлення до його появи; етап розвитку мовленнєвого спілку¬вання, коли дитина доско¬нало оволодіває мовленням і успішно застосовує його в спілкуван¬ні: Своєрідність дитячого мовлення на етапі ви¬никнення мовлення в такому: а) звуковий склад слів відмінний від звукового складу слів дорослих (фонетична будова мовлення); б) відмінність у значенні (багатозначність слова); в) у змістовому плані спілкування можливе лише між дитиною і людиною, яка її розуміє і знає шифр дитячого мовлення; г) ця мова поки що позбавлена граматичної стрункості, не має предметного способу поєднання окремих слів і значень у зв’язне мовлення. Значно впливають на дитину в процесі оволодіння мовленням дорослі, особливо в діалектному середовищі, де говірка надто виразно впливає на формування дитячої лексики.
3. З’ясовано діалектні особливості Центральної Слобожанщини, а саме слобожанського говору – одного з новожитніх говорів південно-східного наріччя української мови, який внутрішньо розмежований мінімально. До його основних фонетичних особливостей належать: «відхилення» у чергуванні [о], [е], з [і]; «вузький» [и]; пом’якшений (м’який) приголосний перед [е]; першопочатковий [и]; евфонічно-підсилювальний першопочатковий [і]; епентетичні (приставні) голосні; гіперизми щодо «акання» та знедзвінчення; епентетичні приголосні; деафрикатизація [дˆж], [дˆз]; дисиміляція у сполуці [чн]; нем’який (твердий) [л] перед приголосним; м’який р [р'] у кінці (слова); «субституція» [ф] та ін. Словозміні слобожанського говору притаманні: протиставлення твердого і м’якого різновидів відмінювання іменників, проте спостерігається уніфікація за твердим різновидом; наявність паралельних закінчень у родовому відмінку однини іменників середнього роду колишніх n- і t-основ; паралельні закінчення у: родовому і давальному відмінках іменників множини; орудному відмінку однини іменників середнього роду колишніх t-основ, жіночого роду, множини іменників чоловічого роду множини; місцевому відмінку множини. Під впливом російської мови виникла нерівно виявлена тенденція заміни з, ц, с на г, к, х у давальному і місцевому відмінках однини іменників колишньої -г-основи, а також у місцевому відмінку іменників чоловічого і середнього роду. Існують й інші вияви специфіку цього говору. Лексичні особливості слобожанського говору представлені локальними словами, наприклад: ламанка «бительня»; кобушка «глечик»; рига «клуня»; хобоття «відходи після молотьби колосків»; степ, неудобиця «цілина»; кобець, рябець «яструб», відволож «відлига», сіверко «холодно», половіддя «повінь», накидка, настільник «скатерка», звід «криничний журавель», халаш «будівля для реманенту» та інші. Серед синтаксичних ознак слобожанського говору – багатозначність сполучник де, що вживається замість куди, який, що; обмежене вживання сполучника але, частіше – сполучники так, та, а, но (ну). Виразною особливістю є паралельне вживання конструкцій типу «пасу коней» і «пасу коні», «іти за водою» та «іти води» тощо. Характерною рисою центрально-слобожанських говірок є велика кількість русизмів, таких як: мой, звєрь, ігра, морковка, нєт, прівєт, спать, у бабушкі, шкаф, мой, папуля, мамуля, папуся, папуля, папочка, папа, мамуля, шарік, що свідчить про вплив білінгвізму на лексикон регіону.
4. Лексико-семантичний склад «Словника дитячого мовлення Центральної Слобожанщини (Харківщини)» ми проаналізували на прикладах лексики на позначення людей, одягу, їхніх деталей, взуття, їжі, диких і свійських тварин, інших лексико-семантичних груп, а саме: різних видів людської діяльності, явищ і об’єктів природи, напоїв, посуду, транспортних засобів, казкових істот. Тематичні групи дитячої лексики ареалу утворюють складну, розгалужену систему но¬мінацій. Основна частина найменувань належить до загальнонародної української лексики, хоча в ній помітно відображаються специфічні діалек¬тні риси регіону, для мовлення дітей якого характерне вживання синонімічно-дублетних і варіантних назв.
5. У роботі охарактеризовано специфіку творення та фонетичні й словотвірні особливості лексики дитячого мовлення Центральної Слобожанщини. Базою для утво¬рення багатьох слів дитячого мовлення служать звуконаслідувальні слова, особливо вигуки, які відтво¬рюють звуки, які видають тварини; за допомогою яких підкликають або відганяють птахів чи тварин; виража¬ють уявлення мовця про звуки і шуми реалій неживої природи; що відтворюють звуки предметів, механізмів, якими користується людина; що відтворюють звуки, які супроводжують певну людську діяльність та ін. Основними способами творення дітьми нових слів є видозміна слів, які вони черпають із мовлення дорослих, та індивідуальна словотворчість дітей. При видозміні слів із мовлення дорослих звукова будова слова на початковому етапі дитячої мовленнєвої діяльності певною мірою зазнає мотивованої чи немотивованої трансформації у формі фонетичної спрощеності. Найтиповішими моделями способу дитячого словотворення є: вимова першого або останнього складу чи їх поєднання; відтворення слова майже повністю (із опусканням чи зміною звуків, які мають складну артикуляцію); вимовляння першого й останнього звука в слові. На певному етапі мовленнєвого розвитку дитини словотворення є цілком закономірним явищем, яке представлене семантичним, словотвірним і синтаксичним типами номінації. Провідними видами перенесення значення слова виступають метафоризація і метонімія. Словотвірна номінація в мовленні дітей ареалу відбувається, переважно, за рахунок суфіксації, де суфіксації та сегментного способу, меншою мірою представлено префіксацію і контамінацію. Фонетичними рисами, властивими мовленню дітей Центральної Слобожанщини, слід визначити: субституції, метатези, елізії, гіперичні явища, появу в слові епентетичних звуків, асиміляції, повну регресивну дистантну асиміляцію та повну прогресивну дистантну асиміляція за місцем і способом творення. Трапляються приклади давньої прогресивної асиміляції та протетичних (виставлених) приголосних.
З-поміж граматичних особливостей дитячого мовлення ареалу слід відзначити відсутність традиційного розрізнення закінчень іменників чоловічого роду ІІ відміни в родовому відмінку однини, що притаманне і мовленню дорослих; перевага твердого типу відмінювання іменників чоловічого роду м’якої групи в орудному відмінку однини; тенденцію до усунення чергування у формотворенні іменників і під час творення особових форм дієслів, наприклад, форми першої особи однини дієслів ІІ дієвідміни.
Магістр