Лексична та контекстуальна синонімія (ID:840247)

ВИСНОВКИ Виявивши особливості лексичної та контекстуальної синонімії у різних функціональних стилях української мови, ми дійшли таких висновків. 1. Охарактеризовано синонімію як вияв парадигматичних відношень у лексико-семантичній системі мови. Зазначено, що парадигматичні відношення між словами і групами слів, що входять до лексико-семантичної системи, будуються на основі спільності або протилежності їх значень. На цій підставі виокремлюють відношення: смислової подібності; смислового проти¬ставлення; смислового вклю¬чення; супідрядності й партитивності. Встановлено, що найбільшим парадигматичним угрупованням вважається лек¬сико-семантичне поле, яке вміщує лексико-семантичні групи. Останні вміщують лексико-семантичні категорії, до яких належать: синоні¬ми, антоніми, конверсиви, гіпоніми. 2. Проаналізовано визначення синонімів, їхні різновиди та функції. Встановлено, що в мовознавстві наявні кілька підходів до дослідження синонімів, з-поміж яких слід відзначити акцент на тотожність чи подібність значень, на їхню повну або частко¬ву взаємозамінність у тексті, на їхню оцінно-стилістичну характеристику тощо. Зауважено, що попри велику кількість дефініцій, семантична природа синонімів залишається дискусійною, адже в основу їх визначення вчені кладуть або тільки семантичну близькість слів, або лише тотожність, або обидві ці ознаки. Зазначено, що нема узгодженості серед науковців і в питанні класифікації синонімів, які використовують різні критерії поділу цих одиниць. Найчастіше їх поділяють на: абсолютні (повні) та неповні; семантичні, стилістичні й семантично-стилістичні; загальномовні та контекстуальні. Підкреслено, що питання про функції синонімів у мові також розв’язується у лінгвістиці неоднозначно. Ми поділяємо точку зору тих науковців, які стверджують, що синоніми в мовній системі виконують три основні функції – уточнення, заміщення та підсилення, а в художньому дискурсі додаються функції синонімічного протиставлення та естетизації. Зроблено висновок, що поділ синонімів ґрунтується на стабільності властивого їм лексичного значення, що притаманне загальномовним синонімам, або на метафоричному значенні й зумовленої ним функції, що характеризує контекстуальні синоніми. 3. Виявлено відмінності вживання синонімів у різних функціональних стилях мови. Підкреслено, що офіційно-діловий стиль, якому притаманне прагнення до граничної точності вислову, використовує лексичні, морфологічні та синтаксичні синоніми обмежено, оскільки вони майже завжди вносять у мовлення зміни відтінків значення. Зауважено, що хоча науковій мові теж не притаманна синонімія як стилістичний засіб, у ній вона представлена ширше, ніж в офіційно-діловому стилі. Мовознавці по-різному ставляться до синонімії в терміносистемі мови. На нашу думку, її не варто трактувати як негативне явище, бо інколи вона сприяє найточнішому вираженню думки, виявляє певні відтінки значень. Підкреслено, що оскільки однозначність не викликає якихось суттєвих змін у змістовій структурі терміна, то при синонімічних відношеннях, де переважає ця ознака, можлива вільна взаємозаміна та варіювання синонімічних термінів без будь-яких контекстуальних обмежень. Зазначено, що зважаючи на притаманні публіцистичному стилю експресивність висловлення, орієнтацію на уснорозмовну форму мовлення цілком виправданим є досить широке використання загальномовних і контекстуальних синонімів, різновидів останніх – перифраз. Зауважено, що у публіцистичному тексті синоніми виконують функції: урізноманітнення контексту, прагнення уникнути повторень; взаємного або перехресного уточнення, за якої кожен із синонімів деталізує інший; посилювання; уточнювально-посилювального значення, за якого синоніми підкреслюють, виокремлюють якусь рису зображуваного, тощо. 4. Досліджено стилістичні функції лексичних і контекстуальних синонімів у художньому дискурсі. Виявлено, що найповніше в ньому проявляється естетична функція мови: виробляється поняття про сучасну, зразкову, гарну, чуттєво-конкретну мову. З’ясовано, що лексичні синоніми виконують переважно функції диференціації, заміщення, синонімічного протиставлення, естетизації тощо. Встановлено, що в художньому тексті за допомогою контекстуальних синонімів письменники можуть виділити, урізноманітнити виклад, уточнити, оцінити, висловити власне ставлення, окреслити бачення та ін. Тому найістотнішими функціями синонімів у художніх творах визначені: функція уточнення виділення ознак, відтінків предметів, явищ тощо; функція відтворення емоційно-оцінного ставлення персонажів до певних об’єктів мовлення і діяння; функція поширення характеристики предмета; функцію індивідуалізації мовлення персонажів, повної типізації персонажів, витворення художніх образів; функцію індивідуалізації мовлення персонажів, повної типізації персонажів, витворення художніх образів тощо. Стосовно функції заміщення, яка зумовлена прагненням уникнути повторів у тексті, то контекстуальні синоніми виконують її рідко, оскільки взаємно замінювати один одного можуть загальномовні синоніми у будь-якій комунікативній ситуації. Підкреслено, що в художніх творах найпоширенішою є дієслівна синоніміка, яка значно випереджає, приміром, синонімію прикметників. Зауважено, що особливе місце в художніх творах займають індивідуально-авторські синоніми, утворені різними способами, які вносять додаткову експресивність та образність у твір. Виявлено, що естетична цінність художнього твору зростає також за рахунок використання митцями стилістичних можливостей фразеологічних синонімів, основна функція яких полягає в уточненні, деталізації зображуваних ознак, наданні нової, додаткової інформації.