проблеми істини у сучасній теорії пізнання (ID:588878)
Зміст
Вступ……………………………………………………………………………….2
1 Поняття істини у сучасній філософії……………………………………….3
1.1 Поняття «істина»………………………………………………..…………..3
1.2 Критерії істини в історії філософії………………………………………....5
2 Аналіз концепцій істини…………………………………………………….8
2.1 Класична концепція істини………………………………………………….8
2.2. Некласичні концепції істини……………………………………………....11
2.2.1 Когерентна концепція істини……………………………………………..11
2.2.2 Прагматична концепція істини……………………………………………13
2.2.3 Конвенціональна концепція істини……………………………………….15
3 Проблема істини у сучасній теорії пізнання………………………………16
3.1 Теорія пізнання як розділ філософії……………………………………….16
3.2 Поняття «науковість» та «істинність»……………………………………..24
Висновки…………………………………………………………………………28
Перелік джерел посилань……………………………………………….....29
Зразок роботи
На основі аналізу сучасного стану проблеми за даними вітчизняної та зарубіжної наукової літератури та періодичних видань, ми знаходимо, що існує два принципових підходи до проблеми істини: онтологічний і гносеологічний. В рамках онтологічного підходу істина розглядається як буття особливого роду. Так, відповідно до філософії Платона, яка є прикладом онтологічного відношення до істини, істина розуміється як одна із ідей, що існує самостійно від людини, в особливому царстві її думки та володіє власним онтологічним статусом, тобто не потребує для свого прояву людини.
В ідеалістичних системах істина розуміється як вічно незмінна і абсолютна властивість ідеальних об’єктів (Платон, Августин), або як згоду мислення з самим собою з його апріорними формами (Кант). В класичній філософії виділяють дві альтернативні парадигми трактування істини. Одна з них базується на принципі кореспонденції, як відповідність певного знання об’єктивному стану справ до предметного світу. Яскравими представниками такого принципу є Аристотель, Ф. Бекон, Спіноза, Дідро, Гельвецій, Гольбах, Фейєрбах. Другим класичним принципом трактуванням істини є принцип когеренції, тобто відповідність знання іманентним характеристикам ідеальної сфери, відповідність до абсолюта, раціональної інтуїції. Представниками такої концепції є Платон, Гегель, Августин, Декарт [1].
У Платона визначення істини органічно пов’язане з риторичною формою. Тобто однією із фундаментальних ідей світобудови, присутність якої у реальному сущому постає необхідною умовою існування останнього [7, с. 10].
Аристотель пов’язуває істину з чистою логічною формою її виразу, тобто з судженням [3, с. 9].
Інші роботи з даної категорії: