Зразок роботи
Метою курсової роботи є аналіз теоретичних і методологічних положень і формування науково-методичного забезпечення ефективного функціонування та розвитку фінансового ринку України.
Відповідно до мети дослідження були сформовані такі завдання:
- розкрити сутність категорії «фінансовий ринок» як складової фінансової системи та визначити її призначення;
- дослідити процес сегментації фінансового ринку;
- розглянути та розкрити суть інструментів фінансового ринку;
- дослідити роль і місце фінансового ринку України в системі ринкових економічних відносин;
- дослідити напрямки розвитку фінансового ринку України.
Об’єктом дослідження є відносини між суб’єктами фінансового ринку як системи.
Предметом дослідження є фінансовий ринок України в сукупності його організаційно-економічних структурованих елементів, їх взаємозв’язку і взаємозалежності..
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є теоретичні напрацювання вітчизняної та світової економічної науки, концептуальні положення сучасної економічної теорії, наукові праці провідних вітчизняних і зарубіжних вчених-економістів, присвячені дослідженню проблем розвитку фінансового ринку.
1. ЕКОНОМІЧНА СУТЬ, ПРИЗНАЧЕННЯ ТА СЕГМЕНТАЦІЯ ФІНАНСОВОГО РИНКУ
Фінансовий ринок є важливою складовою фінансових відносин, що сприяє ефективному функціонуванню інших сфер і ланок фінансової системи держави. Для нормального розвитку економіки необхідні акумуляція тимчасово вільних коштів різних суб'єктів ринку, їх подальший розподіл і перерозподіл на комерційній основі між різними сферами економіки. Ці процеси здійснюються на фінансовому ринку, де визначаються попит і пропозиція на різноманітні фінансові ресурси. Це ринок, на якому є продавці й покупці, є товар, який продається та купується. Але цей товар особливий — фінансові активи, які складаються з фінансових вимог, що виставляються боржнику і дають право кредитору на одержання від нього платежу [11].
Фінансовий ринок як невід'ємна складова світової ринкової економіки виник давно, але розвивався повільно і функціонував переважно як грошовий ринок. Остаточно він сформувався тільки на початку 60-х років минулого століття, а до цього часу його розвиток стримувався низкою негативних чинників, серед яких можна виділити події Першої та Другої світових воєн, світову економічну кризу 1929— 1933 рр., повоєнні валютні обмеження тощо.
Як показує світовий досвід, фінансовий ринок може успішно розвиватися і функціонувати тільки в умовах становлення ринкової економіки, коли більшість фінансових ресурсів і послуг мобілізується суб'єктами підприємницької діяльності на засадах їх вільної купівлі-продажу.
У колишньому СРСР, у складі якого була Україна, фінансового ринку як такого не існувало, оскільки не було поняття ринку взагалі, приватної, індивідуальної та інших форм власності (крім загальнодержавної), фінансової інфраструктури та інших необхідних складових ринкової економіки.
Створення фінансового ринку в Україні розпочалося в умовах незалежності та переходу до ринкових відносин. Основними передумовами його становлення в Україні стали: ліквідація державної монополії на формування фінансових ресурсів та їх перерозподіл, економічна самостійність господарюючих суб'єктів, розвиток відповідної інфраструктури фінансового ринку тощо.
Головною передумовою існування фінансового ринку є незбіг потреб у фінансових ресурсах того чи іншого суб'єкта ринку із наявністю джерел задоволення таких потреб. Тому основною метою функціонування фінансового ринку є акумулювання та ефективне розміщення тимчасово вільних коштів від суб'єктів, які їх заощадили, до суб'єктів, котрі відчувають потребу в таких коштах. Зазвичай кошти спрямовуються від тих, хто не має змоги їх ефективно використати, до тих, хто використовує їх продуктивно [].
3. НАПРЯМИ РОЗВИТКУ ФІНАНСОВОГО РИНКУ УКРАЇНИ
Сучасна модель фінансової системи в Україні все більше нагадує банкоцентриську модель, тобто в основі всього фінансового ринку головну роль відіграє національний та комерційний банк. В принципі така ситуація для України є доволі прогнозованою та зрозумілою, населенню простіше і зрозуміліше користуватись банківськими ресурсами, аніж ресурсами фондового або інвестиційного ринку. Окрім того інститут приватного інвестування та вкладання коштів в цінні папери є слабо розвиненим і розуміння принципів роботи такого механізму для пересічних громадян України є складними [6].
Фінансовий ринок включає в себе різноманітні сегменти (валютний ринок, ринок цінних паперів, кредитний ринок та ринок фінансових послуг), саме в розрізі цих сегментів варто здійснювати оцінку та аналіз всього стану фінансового ринку. Окремо варто відзначити, що деякі складові фінансового ринку в Україні розвинуті добре (кредитний ринок), а інші перебувають тільки в стадії розвитку (фондовий ринок). Варто відзначити, що чільне місце в структурі всього фінансового ринку посідає саме фондовий ринок, а відтак його недостатня розвиненість не дає змогу розвиватись в повній мірі іншим складовим фінансового ринку і всьому фінансовому ринку загалом.
У країнах із ринковою економікою фондовий ринок заведено вважати головним індикатором економічного стану в країні. Фондовий ринок є невід’ємним механізмом функціонування ринкової економіки. Функціональну роль, яку повинен виконувати фондовий ринок у довгостроковій перспективі повинні сприяти підвищенню темпів приросту національного продукту та в цілому поліпшувати добробут населення. Але вітчизняні вчені вказують, що рівень капіталізації в Україні не можна розцінювати індикатором ступеня розвитку фондового ринку, оскільки він практично ніяк не пов’язаний з ефективністю функціонування реального сектора економіки, а відображає особливості протікання процесів перерозподілу власності. Однак в країнах де відбувається встановлення ринкових відносин, фондовий ринок потребує державного втручання та стимулювання в розвитку. Звідси випливає необхідність формування фінансової політики держави в напряму формування та регулювання фондового ринку [6].
Ринок цінних паперів, як сукупність його учасників та правовідносин між ними, щодо розміщення, обігу та обліку цінних паперів у вітчизняному векторі розвивався досить кволо, як і на сучасному етапі так і у докризовий період. Недосконалість нормативно-правової бази, відсутність уніфікованих стандартів корпоративного управління, недосконалість заходів щодо захисту прав інвесторів та акціонерів, нерозвинена фінансова та фондова інфраструктура, непрозорість та неповнота представленої інформації про функціонування підприємства, все це є ті перепони, які не давали змоги активно розвиватись фондовому ринку. А в складних політичних та економічних умовах функціонування економіки сьогодні, питання посилення дій щодо розвитку фондового ринку та фінансового ринку загалом, призводять до розуміння формування відповідної державної фінансової політики управління та розвитку фондового ринку в Україні [6].
Фінансова політика – це комплекс дій і заходів, які здійснюються державою в межах наданих їй функцій та повноважень у сфері фінансів. Ця політика завжди має бути адекватною відповідній економічній та політичній ситуації, що складається в певний історичний момент у конкретній країні [6].
Виходячи з ключового завдання фондового ринку, яке полягає в перерозподілі вільних фінансових ресурсів у інвестиційно-привабливі напрями та забезпечення розвиваючих галузей економіки достатнім обсягом фінансових ресурсів можна сформувати і основні завдання для побудови державної фінансової політики розвитку фондового ринку:
– удосконалення законодавства у сфері регулювання фондового ринку;
– консолідація біржової системи фондового ринку;
– підвищення вимог до професійних учасників фондового ринку та якості послуг, які ними надаються ;
– створення ефективної системи клірингу та розрахунків за договорами фондового ринку;
Магістр