Формування та використання прибутку підприємства (ID:2950)

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ВНЗ «ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСІТЕТ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ «УКРАЇНА» Придніпровський центр дистанційного навчання КУРСОВА РОБОТА с дисципліни «Фінанси» на тему «Формування та використання прибутку підприємства» ВИКОНАВЕЦЬ Студент І курсу, спеціальність «Фінанси» ____________ « 26 » травня 2007 р. КЕРІВНИК Викладач _____________ «___»_______________200__р. Нікополь 2007 Тема: «Формування та використання прибутку підприємства» ЗМІСТ ВСТУП 3 І. ФОРМУВАННЯ ПРИБУТКУ ПІДПРИЄМСТВА 5 1.1. Прибуток як результат фінансово-господарської діяльності підприємства 5 1.2. Методи розрахунку прибутку від реалізації 13 ІІ. РОЗПОДІЛ І ВИКОРИСТАННЯ ПРИБУТКУ ПІДПРИЄМСТВА 18 2.1. Розподіл чистого прибутку 18 2.2. Використання на фонд накопичення 22 2.3. Використання на споживання 26 ІІІ. ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ПРИБУТКУ 34 ВИСНОВКИ 38 ПЕРЕЛІК ЛІТЕРАТУРИ ТА ІНШИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ ДЖЕРЕЛ 40 ДОДАТКИ 42 ВСТУП Прибуток – найважливіша фінансова категорiя, що відображає пози-тивний фінансовий результат господарської діяльності підприємства, харак-теризує ефективність виробництва i в кінцевому рахунку свідчить про обсяг та якість виробленої продукції, стан продуктивності пpaцi, рівень со-бівартості. Одночасно прибуток впливає на зміцнення комерційного роз-рахунку, інтенсифікацію виробництва за будь-якої форми власності. Він є джерелом не лише забезпечення внутрішньогосподарських потреб підпри-ємств, a й формування бюджетних ресурсів держави. Різнобічне значення прибутку посилюється з переходом економіки України до ринкових умов господарювання. Підприємства недержавної форми власності, отримавши фінансову самостійність i незалежність, мають право вирішувати, на які цілі i в яких poзмipax спрямовувати при-бyток, що залишився після сплати податків до бюджету й інших обов'яз-кових платежів i відрахувань. Прибуток – мета підприємницької діяльності й водночас – джерело витрат для розвитку виробництва. Це одна з основних фінансових категорій ринкової економіки. У прибутку концентруються фінансові інтереси усіх суб'єктів підприєм-ницької діяльності, він характеризує ефективність виробництва, свідчить про примноження фінансових pecypciв. Господарюючий суб'єкт самостійно визначає напрям використання тієї частини прибутку, яка залишилася в його розпорядженні. При цьому по-рядок розподілення й використання прибутку на підприємствах фіксується в його статутті та визначається положенням, розробленим відповідними економічними службами підприємства i затвердженим його керівництвом. В курсовій роботі розглянуто прибуток як результат фінансово-госпо-дарської діяльності підприємства, формування прибутку від реалізації про-дукції, методи розрахунку прибутку, розподіл балансового та чистого при-бутків, використання прибутку на фонд нагромадження та споживання, шляхи підвищення ефективності прибутку, планування формування при-бутку, рентабельність підприємства. Мета роботи довести, що прибуток – узагальнений показник, що харак-теризує ефективність діяльності підприємства, який за своєю економічною природою виступає як частина вартості додаткового продукту, створеного працею ділянок виробництва. У показнику прибутку відбивається обсяг реалізації продукції, ефективність використання підприємством наявних матеріальних, трудових і фінансових ресурсів тощо. Прибуток є надлишок виторгу над витратами капіталу. Прибуток являє собою конкретну мету, до якої прагне кожний підприємець, а витрати виробництва - витрати на досягнення цієї мети. Актуальність роботи полягає в тому, що головною метою будь-якого підприємства є отримання прибутку. Для його зростання підпри¬ємство має не лише нарощувати обсяги виробництва, зменшувати витрати на вироб-ництво, але ще й дбати про зменшення залишків нереалізованої продукції на своїх складах, ліквідацію боргів у розрахунках з покупцями, чого в умовах діючої системи розрахунків і загального неза¬довільного фінансового стану підприємств досягати досить складно. І. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРИБУТКУ ПІДРИЄМСТВА 1.1. Прибуток як результат фінансово-господарської діяльності підприємства Прибуток є однією з основних категорій товарного виробництва. Це передусім виробнича категорія, що характеризує відносини, які складаються в процесі суспільного виробництва. Водночас прибуток є однією з важливих форм розподілу націо¬нального доходу. Відтак прибуток характеризує відносини, які скла¬даються в процесі первинного розподілу національного доходу, йо¬го перерозподілу і кінцевого використання. Поява прибутку безпосередньо зв'язана з появою категорії «витрати ви-робництва». Прибуток — це та частина вартості продук¬ту, що реалізується підприємством, яка залишається після покриття витрат виробництва. Обособ-лення частини вартості продукції у ви¬гляді витрат виступає в грошовому виразі як собівартість продукції. Визначення економічної сутності прибутку, як і інших форм, що їх на-бирає національний дохід за його первинного розподілу і нас¬тупного пере-розподілу, неможливе без правильного тлумачення су¬тності необхідного й додаткового продукту в суспільстві. Необхідний і додатковий продукт — це категорії виробництва. Для з'ясування сутності цих категорій необхідно уточнити, що лежить в основі поділу чистого продукту на необхідний і додатко¬вий. Згідно з економічною теорією це поділ часу праці, витраченої у сфері матеріального виробництва, на необхідний і додатковий. Додатковий продукт — частина чистого продукту, створюва¬на безпо-середніми виробниками понад вартість необхідного про¬дукту. Додатковий продукт властивий усім суспільно-еконо¬мічним формаціям і є однією з важливих умов їхнього успішного розвитку. У необхідному й додатковому продукті втілено заново створену вартість, грошове вираження якої стано-вить національ¬ний дохід. Прибуток — це частина заново створеної вартості, виробленої і реалі-зованої готової до розподілу. Підприємство одержує прибу¬ток після того, як втілена у створеному продукті вартість пройде відповідну стадію обороту і набере грошової форми. Отже, об'єктивна основа існування прибутку пов'язана з необ¬хідністю первинного розподілу додаткового продукту. Прибуток — це форма реа-лізації вартості в основному додаткового продукту. Однак прибуток включає і частину вартості необхідного продукту. Прибуток підприємств сфери ма-теріального виробництва — це час¬тина національного доходу, що в резу-льтаті його первинного розпо¬ділу набирає форми чистого доходу під-приємств. Таким чином, прибуток є об'єктивною економічною катего¬рією. Тому на його формування впливають об'єктивні процеси, що відбуваються в суспіль-стві, у сфері виробництва й розподілу суспільного продукту, національного доходу. Водночас прибуток — це підсумковий показник, результат фіна¬нсово-господарської діяльності підприємств як суб'єктів господа¬рювання. Тому прибуток відбиває її результати і зазнає впливу бага¬тьох чинників. На формування прибутку, як фінансового показника роботи підприєм-ства, що відбивається в бухгалтерському обліку, в офіційній звітності суб'єк-тів господарювання, впливає встановлений держа¬вою порядок формування витрат на виробництво продукції (робіт, послуг); обчислення й калькулю-вання собівартості продукції (робіт, послуг); визначення позареалізаційних прибутків і витрат; визна¬чення балансового (валового) прибутку. Отже, на формування абсолютної суми прибутку підприємства впли-вають результати, тобто ефективність його фінансово-госпо¬дарської діяль-ності; сфера діяльності; галузь господарства; уста¬новлені законодавством умови обліку фінансових результатів. Прибуток — це показник, що формується на мікрорівні. Прибу¬ток на-родного господарства — це результат діяльності окремих підприємств, галу-зей економіки, розвитку окремих сфер, структур¬них зрушень в економіці, змін в порядку обліку фінансових ре¬зультатів. Узагальнюючим фінансовим показником діяльності підприємст¬ва є його балансовий прибуток. Балансовий прибуток — загальна сума прибу¬тку підприємства від усіх видів діяльності за звітний період, отри¬мана як на території України, так і за її межами, що відображена в його балансі і включає прибуток від реалізації продукції (робіт, по¬слуг), в тому числі продукції допоміжних і обслуговуючих вироб¬ництв, що не мають окремого балансу, основних фондів, нематері¬альних активів, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових ресурсів та матеріальних цінностей, а також прибуток від орендних (лізингових) операцій, роялті, а також позареалізацій¬них операцій. Отримання балансового прибутку пов'язане з кількома напрям¬ками діяльності підприємства. По-перше, це основна діяльність, її результатом є прибуток від ре¬алізації продукції (робіт, послуг). Як правило, цей прибуток має осно¬вну питому вагу в складі балансового прибутку. Прибуток від реалі¬зації продукції (робіт, пос-луг) визначається відніманням з виручки від реалізації суми податку на додану вартість, акцизного збору, (ввізного) мита, митних зборів, а також витрат, що включаються в собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг). Залежно від сфе¬ри, виду діяльності підприємства є деякі особливості форму-вання цього прибутку, методики його розрахунку. По-друге, це діяльність, що не є основною для даного підприємс¬тва, але яка зв'язана з реалізацією матеріальних і нематеріальних цінностей, деяких послуг, її можна визначити як прибуток від іншої реалізації. По-третє, це діяльність зв'язана зі здійсненням фінансових інвестицій. У результаті підприємства одержують прибуток у вигляді дивідендів на акції, від вкладання коштів у статутні фон¬ди інших підприємств (прибутки від володіння корпоративними правами); у вигляді відсотків на державні цінні папери, облігації підприємств, на депозитні рахунки. Обсяг цього прибутку і його питома вага в балансовому прибутку мають тенденцію до зрос¬тання. По-четверте, це діяльність, зв'язана з отриманням позареаліза¬ційних прибутків і виникненням позареалізаційних витрат підпри¬ємств. До них на-лежать: • прибутки і збитки минулих років, що виявлені у звітному періоді; • невідшкодовані збитки від надзвичайних ситуацій (стихійних лих, пожеж, аварій); • надходження боргів, списаних раніше як безнадійні; • штрафи, пені, неустойки, що надходять за порушення госпо¬дарських договорів суб'єктами господарювання в зв'язку із застосу¬ванням фінансових санкцій; • штрафи, отримані за несвоєчасне погашення податкового кре¬диту з державного бюджету; • кредиторська заборгованість між підприємствами недержавної форми власності, щодо якої минув термін позовної давності; • дебіторська заборгованість, щодо якої минув термін позовної давності; • прибуток від завищення цін і тарифів; • курсова різниця від операцій в іноземній валюті; • прибуток і збиток від ліквідації основних засобів; • вартісна різниця відвантаженої та отриманої частини викона¬ного повністю бартерного контракту; • прибуток (збиток) від спільної діяльності. Слід звернути увагу, що отримання прибутку суб'єктами господарю-вання пов'язане з діяльністю не тільки на території України, а й за її межами. Однак зняття контролю за формуванням балансового прибутку з боку податкових органів не зменшує значення цього показника для підприємства. Балансовий прибуток залишається джерелом сплати ряду податків, форму-вання фінансових ресурсів підприємств. Тому формування балансового при-бутку, його збільшення мають важливе значення для кожного підприємства — суб'єкта господарської ді¬яльності. Управління цими процесами займає важливе місце у фіна¬нсовому менеджменті. З проведенням реформування бухгалтерського обліку і фінансової звіт-ності в Україні з 2000 р. відповідно до міжнародних стандартів відбуваються зміни в методиці визначення прибутку підприємств. На рис. 1.1. показано схему формування прибутку підприємства з урахуванням змін у бухгалтер-ському обліку та звітності. Рис. 1.1. Структурно-логічнасхема формування прибутку підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку в Україні Отримання прибутку від реалізації продукції (робіт, послуг) залежить від здійснення основної діяльності суб’єктів господарювання. Прибуток вхо-дить до складу виручки від реалізації. Однак на відміну від виручки, надход-ження якої на роз¬рахунковий рахунок підприємства фіксується регулярно, обсяг от¬риманого прибутку визначається тільки за певний період (місяць, квартал, рік) на основі даних бухгалтерського обліку. (Додаток) Реально формування прибутку на підприємстві відбувається в міру реа-лізації продукції. Проте окремі законодавчі акти по-різному тракту¬ють нас-тання моменту реалізації. Однак незалежно від визначення моменту реалі-зації в законодав¬чих актах реальне формування на підприємстві прибутку від реалі¬зації продукції має місце тільки за умови, коли така відбувається нас-правді. Визначення моменту реалізації за датою відвантаження товарів і виз-начення податкових зобов'язань підприємств згідно з цією датою призводить до використання оборотних коштів підприємств на сплату податків, погір-шання їхнього фінансового стану. На рис. 1.2 наведено структурно-логічну схему формування при¬бутку від реалізації продукції, а також названо основні показники, що впливають на прибуток від реалізації. Прибуток від реалізації продукції безпосередньо залежить від двох основних показників: обсягу реалізації продукції та її собівар¬тості. На зміну обсягу реалізації продукції впливає зміна обсягу ви¬робництва, залишків нереалізованої продукції, частки прибутку в ціні продукції (рентабельність продукції). Треба звернути увагу на те, що зміна обсягу виробництва, зали¬шків нереалізованої продукції справляють вплив не тільки на обсяг реалізації про-дукції, а й на її собівартість, оскільки змінюються умовно-постійні витрати (за зміни обсягу виробництва продукції); витрати на зберігання продукції, інші витрати (за зміни залишків нереалізованої продукції). Рис. 1.2. Структурно-логічна схема формування прибутку від реалізації продукції Істотний вплив на обсяг реалізації продукції, а також і на прибу¬ток від реалізації справляє розмір прибутку, що включається в ціну виробів. За умов формування ринкової економіки, державного регу¬лювання рентабельності продукції, як правило, уже нема. Створюється можливість збільшення при-бутку підприємства за ра¬хунок збільшення частки прибутку в ціні окремих виробів. Цьому сприяє відсутність належної конкуренції, монопольне ста-новище деяких підприємств у виробництві й реалізації багатьох видів про-дукції. Таким чином можна зробити висновок, що можливості підпри¬ємств впливати на обсяг прибутку від реалізації, змінюючи обсяги виробництва продукції, залишки нереалізованої продукції, її рента¬бельність є досить істот-ними. Розглянемо особливості впливу на формування прибутку собівар¬тості продукції (робіт, послуг). Собівартість є узагальнюючим, якісним показни-ком діяльності підприємств, показником її ефективнос¬ті. Є особливості у формуванні собівартості продукції (робіт, пос¬луг) залежно від сфери діяль-ності, галузі господарства. Узагальнено можна дати таке визначення собівартості. Собівартість про-дукції (робіт, послуг) — це виражені в грошо¬вій формі поточні витрати під-приємства на їх виробництво (вико¬нання) та реалізацію. Витрати на виробництво продукції утворюють виробничу собі¬вартість; витрати на виробництво та реалізацію — повну собівар¬тість продукції. Можливість підприємства впливати на формування собівартості є істотною. Однак при цьому необхідно взяти до уваги таке. По-перше, склад (перелік) витрат, що їх можна відносити на со¬бівартість, регламентований державою. Витрати сфер виробництва й обігу, що включаються в собівар¬тість продукції (робіт, послуг), групуються за такими елементами: мате-ріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соці¬альні заходи, амортизація основних фондів і нематеріальних акти¬вів, інші витрати. По-друге, у складі витрат, що включаються в собівартість, розмір окремих із них також регулюється державою встановленням норма¬тивів відрахувань. Це передусім стосується таких елементів витрат: • відрахування на соціальні заходи; • амортизація основних засобів і нематеріальних активів; • витрати на фінансування ремонту й поліпшення основних фон¬дів; • інші витрати (відрахування в Державний інноваційний фонд на фі-нансування автомобільних доріг, деякі позабюджетні фонди фінансування галузевих і міжгалузевих науково-дослідних робіт). Можливість впливу підприємств на названі елементи витрат є обме-женою. Однак вона можлива з допомогою належного управ¬ління показ-никами, до яких застосовуються встановлені нормативи відрахувань: витрати на оплату праці, структура і джерела її випла¬ти; вартість основних вироб-ничих фондів, їх структура і джерела формування. Скорочення витрат на виробництво і реалізацію продукції, тобто зни-ження її собівартості є важливим фактором збільшення прибутку від реалі-зації. Цього можна досягти за рахунок використання чис¬ленних факторів, що впливають на скорочення витрат на виробниц¬тво і реалізацію продукції. Для цього необхідно: знати повний пере¬лік вказаних витрат, що дається в Типо-вих положеннях, особливості складу і формування витрат з урахуванням сфе-ри й галузі діяльності підприємства. Нині підприємства всіх форм власності отри¬мали більше самостійності в прийнятті рішень щодо формування собівартості. Однак вони не можуть по-рушувати чинних законодав¬чих і нормативних документів, що регламен-тують ці питання. 1.2. Методи розрахунки прибутку від реалізації Управління формуванням прибутку від реалізації продукції (робіт, пос-луг) передбачає розрахунок його планового обсягу. Пла¬нування, прогнозу-вання отримання прибутку суб'єктами господа¬рювання необхідне для скла-дання поточних і перспективних фінан¬сових планів. Визначення суми прибутку від реалізації продукції (робіт, по¬слуг) має деякі особливості залежно від сфери діяльності суб'єкта господарювання: ви-робничої сфери, торгівлі, сфери послуг. Так, у виробничій сфері буде різниця в розрахунках прибутку від реа-лізації продукції стосовно промислових і сільськогосподарських підпри-ємств, будівельних організацій, підприємств транспорту. У сфері послуг по-різному визначається прибуток від надання по¬слуг комерційними банками, страховими компаніями, інвестицій¬ними фондами, підприємствами торгівлі. На підприємствах виробничої сфери можуть бути застосовані три мето-ди розрахунку прибутку від реалізації продукції: прямого розрахунку, за по-казниками витрат на одну грн. продукції, еко¬номічний (аналітичний) метод. Метод прямого розрахунку. Прибуток розраховується за окре¬мими ви-дами продукції, що виробляються і реалізуються. Для роз¬рахунку необхідні такі вихідні дані. 1. Перелік і кількість продукції відповідної номенклатури (асортименту), що планується до виробництва і реалізації. 2. Повна собівартість одиниці продукції. 3. Оптова ціна одиниці продукції (ціна виробника). Приклад. Підприємство планує реалізувати 400 виробів. Повна собівар¬тість одного виробу 12 грн. Оптова ціна виробу 15 грн. 1 варіант розрахунку. Прибуток під реалізації одного виробу 3 грн. (15 грн. — 12 грн.). Прибуток від реалізації всіх виробів 1200 грн. (400 ∙ 3 грн.). 2 варіант розрахунку. Обсяг реалізації всіх виробів 6000 грн. (400 ∙ 15 грн.). Повна собівартість реалізованих виробні 4800 грн. (400 ∙12 грн.). Прибуток від реалізації виробів 1200 грн. (6000 грн. — 4800 грн.). Метод достатньо точний, але надто трудомісткий, коли треба розра-хувати великий асортимент продукції, крім того, він не дає можливості виз-начити вплив на прибуток окремих факторів. Розрахунок прибутку на основі показника витрат на 1 грн. про-дукції. Це укрупнений метод. Може застосовуватись по підпри¬ємству в ці-лому за розрахунку прибутку від випуску, реалізації всієї продукції. Перед-бачається використання даних про виробничі ви¬трати, реалізацію продукції за попередній період, а також очікувану їх зміну, що прогнозується в нас-тупному періоді. Приклад. Витрати на 1 грн. продукції, що реалізується в звітному пе-ріоді. - 82 коп. (розраховується діленням повної собівартості продукції на обсяг реалізації в оптових цінах). Планується зниження витрат на 1 грн. про-дукції, що буде реалізована, на 2 коп. Обсяг реалізації про¬дукції в періоді, що планується, в оптових цінах — 1100 тис. грн. 1 варіант розрахунку. Витрати, що плануються на 1 грн. реалізованої продукції. — 80 коп. (82 коп. —2 коп.). Повна собівартість продукції, що її буде реалізовано в плановому періоді, — 880 тис. грн. (1100 тис. грн. ∙ 0.80 грн.). Прибуток від реалізації продукції в пла¬новому періоді — 220 тис. грн. (1100 тис. грн. — 880 тис. грн.). 2 варіант розрахунку. Витрати, що плануються на 1 грн. реалізованої продукції, - 80 коп. (82 коп. - 2 коп.). Прибуток на 1 грн. продукції, що її буде реалізовано в плановому періоді, - 20 коп. (100 коп. — 80 кор.). Прибуток від реалізації продукції в плановому періоді 220 тис. грн. (1100 тис. грн. ∙ 0,20 грн.). Економічний (аналітичний) метод. Може використовуватися для розрахунку прибутку від випуску (реалізації) продукції. Він від¬різняється від уже розглянутих методів розрахунку прибутку тим, що дає змогу визначити не тільки загальну суму прибутку, але та¬кож і вплив на неї зміни окремих чинників: обсягу виробництва (реалізації) продукції; собівартості продукції; рівня оптових цін і рентабельності продукції; асортименту та якості про-дукції. Розрахунок прибутку цим методом здійснюється окремо за порі¬внянною і непорівнянною продукцією в плановому періоді. Порів¬нянна продукція — це продукція, що вироблялася в попередньому періоді. Непорівнянна продук-ція — це продукція, що не виробляла¬ся на підприємстві в попередньому періоді. Розрахунок прибутку за порівнянною продукцією здійснюється в такій послідовності: • визначається очікуваний базовий прибуток і базова рентабель¬ність продукції; • порівнянна продукція планового періоду визначається за собі¬вартістю періоду, що передував плановому; • виходячи з рівня базової рентабельності продукції розрахову¬ється прибуток за порівнянною продукцією в плановому періоді; • розраховується вплив окремих чинників на зміну прибутку в періоді, що планується. Приклад. Базова рентабельність визначається діленням базового при-бутку (30000 грн.) на очікувану повну собівартість продукції за період, що передує плановому (15000 грн.). Базова рентабельність становитиме 20% (30000 : 15000 ∙ 100%). Собівартість порівнянної продукції в періоді, що планується — 160000 грн. Зниження собівартості продукції в періоді, що плану¬ється, 1%. Відтак собівартість порівнянної продукції в плановому періоді виходячи із собі-вартості попереднього періоду дорівнюватиме 158400 грн. (160000 : (100%— ―1%) ∙ 100%). Прибуток від зниження собівартості порівнянної продукції в пе¬ріоді, що планується, як порівняти з попереднім, дорівнюватиме 1600 грн. (160000 грн. — 158400 грн.). Прибуток від випуску (реалізації) порівнянної продукції в періо¬ді, що планується, виходячи з рівня базової рентабельності станови¬тиме 31680 грн. (158400 грн. ∙ 20% : 100%). Різниця 1680 грн. (31680 грн. — 30000 грн.) — це збільшення прибутку від випуску (реалізації) порівнянної продукції в періоді, що планується, внас-лідок вплив) такого чинника, як збільшення обсягу випуску продукції. Прибуток від випуску (реалізації) непорівнянної продукції може бути розрахований методом прямого розрахунку, якщо є відповідні вихідні дані. За браком таких прибуток розраховується для всієї не¬порівнянної продукції з використанням показника середньої рента¬бельності продукції по підпри-ємству. Приклад. Повна собівартість непорівнянної продукції, що планується до випуску і реалізації. — 25000 грн. Середня рентабельність продукції на підприємстві в поточному періоді — 20%. Прибуток становитиме 5 тис. грн. (25 тис. грн. ∙ 20% : 100%). Слід зазначити, що в тому разі, коли розрахунок прибутку роз¬глянутими вище методами здійснений виходячи із загального випу¬ску продукції, окремо розраховується прибуток від реалізації про¬дукції. При цьому враховується обчислена сума прибутку від випус¬ку, а також зміна прибутку в залишках нереалізованої продукції. Може бути використана така формула розрахунку: ПРП = ПЗПП + ПВП + ПЗКП (1.1) де ПРП — прибуток від реалізації продукції; ПЗПП — прибуток у залишках нереалізованої продукції па поча¬ток планового періоду; ПВП — прибуток від випуску продукції; ПЗКП – прибуток у залишках нереалізованої продукції па кі¬нець планового періоду. Прибуток у залишках нереалізованої продукції можна розрахову¬вати за методом прямого розрахунку, якщо є відповідні вихідні дані. Проте, як пра-вило, дуже складно визначити асортимент, перелік ви¬робів у залишках, особ-ливо на кінець періоду, що планується. Тому частіше прибуток у залишках нереалізованої продукції розрахо-вується за показником рентабельності продукції. При цьому прибуток у за-лишках нереалізованої продукції на початок планово¬го періоду обчислюється множенням собівартості цих залишків на середню рентабельність продукції на підприємстві в попередньому періоді (або в четвертому кварталі поперед-нього року за розрахунку прибутку па плановий рік у цілому). Прибуток у залишках нереалізованої продукції на кінець плано¬вого пе-ріоду обчислюється множенням їхньої собівартості на сере¬дню рентабель-ність продукції на підприємстві в період, що плану¬ється. Із розглянутих методів обчислення прибутку метод прямого роз¬рахунку практично може бути використаний на підприємствах різ¬них сфер діяльності і галузей економіки. Щодо аналітичного методу розрахунку і методу з вико-ристанням показника витрат на 1 грн. продукції, то методологія й окремі положення можуть бути застосо¬вані також і на підприємствах сфери послуг. ІІ. РОЗПОДІЛ І ВИКОРИСТАННЯ ЧИСТОГО ПРИБУТКУ 2.1. Розподіл чистого прибутку Отриманий підприємством прибуток може бути використаний для задо-волення різноманітних потреб. По-перше, він спрямовуєть¬ся на формування фінансових ресурсів держави, фінансування бюд¬жетних видатків. Це досяга-ється вилученням у підприємств частини прибутку в державний бюджет. По-друге, прибуток є джерелом фор¬мування фінансових ресурсів самих підпри-ємств і використовується ними для забезпечення господарської діяльності. Велика увага, яка приділяється питанням механізму розподілу прибутку підприємства, викликана тим, що від результатів цього розподілу залежать темпи розвитку підприємства, його ринкова вартість, забезпечення добробуту власників, задоволення матеріальних i соціальних потреб персоналу тощo. Конкретні пропозиції розподілу прибутку i визначають пріоритети y розв'я-занні окремих iз перелічених питань. Крім того, питання розподілу при-бутку тісно пов′язано з проблемою забеспечення самофінансуваиня, яка ві-діграє головну роль y фінансовій політиці пiдприємства i розглядається як найважливіший індикатор його економічної життездатності. Процес розподілу прибутку підприємства має багаторівневий xapaктep i залежить від багатьох факторів. Деякі з питань розподілу прибутку держав-них виробничих підприємств регулюються чинним в Україні законодавством, інші вирішуються менеджерами підприємства самостійно з урахуванням умов економічної діяльності підприємства. Отже, отриманий підприємством прибуток є об'єктом розподілу. У роз-поділі прибутку можна виділити два етапи. Перший етап — це розподіл ба-лансового прибутку. На цьому етапі учасниками розпо¬ділу є держава і під-приємство. В результаті розподілу кожний з учасників одержує свою частку прибутку. Співвідношення розпо¬ділу прибутку між державою і підприєм-ствами має важливе зна¬чення для забезпечення державних потреб і потреб підприємств. Це одне з принципових питань реалізації фінансової політики дер¬жави, від правильного вирішення якого залежить розвиток еконо¬міки в цілому. Пропорції розподілу прибутку між державою (бюджетом) і підприєм-ством складаються під впливом кількох чинників. Істотне значення при цьому має податкова політика держави щодо суб'єктів господарювання. Ця політика реалізується в: сумі подат¬ків, що сплачуються за рахунок прибутку; у визначенні об'єктів оподаткування, ставках оподаткування; у порядку надання подат¬кових пільг. Другий етап — це розподіл і використання прибутку, що зали¬шився в розпорядженні підприємств після здійснення платежів у бюджет. На цьому етапі можуть створюватися за рахунок прибутку цільові фонди: резервний, розвитку й удосконалення виробницт¬ва, соціальних потреб, заохочення. Кошти цих фондів використовуються для фінансування відповідних витрат. Використання чистого прибутку підприємство може здійснювати шля-хом попереднього формування цільових грошових фондів або спрямовуючи кошти безпосередньо на фінансування витрат. Мож¬ливий також розподіл чистого прибутку частково для формування цільових фондів, а частково на безпосереднє фінансування витрат. Як уже було сказано, за рахунок прибутку підприємство формує ряд цільових фондів, кошти з яких спрямовуються на фінансування певних вит-рат, задоволення відповідних потреб. Використання чис¬того прибутку на виплату дивідендів здійснюється безпосередньо. Принципове значення в розподілі чистого прибутку має досягнен¬ня оптимального співвідношення між фондом нагромадження і фон¬дом спожи-вання. Ці фонди умовні, безпосередньо на підприємстві вони не утворю-ються, а їхню величину можна встановити на підставі розрахунків викорис-тання прибутку на фінансування певних втрат чи заходів. За адміністративної системи управління економікою здій¬снювалось державне регулювання спів-відношення фондів нагромад¬ження і споживання. У процеci розподілу загальної суми балансового (валового) прибутку підприємства насамперед мають бути забезпечені обов'язкові платежі з нього. Ці обов'язкові платежі складаються iз сум податків i зборів, що сплачуються з прибутку підприємства відповідно до норм податкового законодавства, та обов'язкових виплат неподаткового характеру (наприклад, виплат iз прибутку за рішенням арбітражного суду). У практиці до ка-тегорії платежів з прибутку відносять також суми повернения основного боргу за paніше отриманими кредитами. Решта суми отриманого балан-сового прибутку являє собою прибуток, щo зaлишається в розпорядженні підприємства i розподіляється ним самостійно. У свою чергу, прибуток, що залишається в розпорядженні підпри-ємства, має бути розподілено на дві основні частини: a) фонд виплати винагороди власникам підприємства y формі дивідендів на акції або процентів на пайові внески; б) фонди розвитку підприємства в наступному періоді. Процес такого розподілу прибутку називається дивідендною політикою підприємства, варіанти якої визначають його власники та фінансові менеджери. Наступним етапом розподілу прибутку є формування за рахунок нього конкретних фондів розвитку підприємства. Сучасна практика поділяє цi фонди на три основні групи: a) фонд стимулювання персоналу підприєм-ства; б) фонд інвестування приросту активів підприємства; в) резервний або страховий фонд. Кожен iз цих фондів має cyтo цільове призначення y нап-рямках майбутнього використання. Формування резервного фонду підпри-ємств регулюється в Україні діючим законодавством. Ha завершальному етапі розподілу прибутку планується розподіл коштів кожного із сформованих фондів за окремими напрямками, витрачання їх. Так фонд, стимулювання персоналу підприємства може бути розподілено на додатковe преміювання працівників за рахунок прибутку, додаткові соціальні виплати персоналу відповідно до колективних та індивідуальних трудових угод тощо. Фонд інвестування приросту активів підприємства може бути розподілено за видами цих активів - основних фондів, нематеріальних активів, власних оборотних коштів тощо. Розглянуту схему розподілу прибутку виробничих підприємств наведено на рис. 2.1. Рис. 2.1 Схема розподілу прибутку виробничого підприємства за окремими етапами 2.2. Використання прибутку на фонд споживання Розподіл чистого прибутку підприємства на фонд споживання і фонд розвитку є стиржнем фінансової політики підприємства тому, що пропорції цього розподілу визначають можливості самофінансування суб'єкта госпо-дарювання. При цьому варто враховувати, що власники прибуткового під-приємства можуть одержати дохід на вкладений у підприємство капітал як безпосередньо у формі виплати дивідендів за результатами роботи за пе-ріод часу, так і у формі майбутніх доходів, отриманих від росту вартості активів підприємства (або майбутньої вартості акцій), тобто від капіталі-зації прибутку, що для власників бiльш ризиковано, ніж невідкладне одер-жання дивiдендів. Дивiденди - це частина чистого прибутку, яку одержують власники під-приємства i яка розподіляється між ними пропорційно вкладенням кож-ного у статутний капітал. Порядок формування грошового фонду для вип-лати дивідендів i розподілу його між власниками диктується організаційною формою підприємства i є найбільш склaдним. Уci питання, пов'язані з виплатою пiдприємством дивiдендів, регулю-ються його дивідендною політикою. Дивідендна політика пiдприємства являє собою комплекс цiлей, інструментів i методів розподілу прибутку на частину, що направляється на виплати власникам підприємств ycix форм власності, i на частину, реінвестовану в підприємство з метою максимізації його рин-кової вартості. Основною метою розробки дивідендної політики є встановлення необ-хідної пропорційності між поточним споживанням прибyтку влacниками i майбутнім pocтoм вартості підприємства за рахунок капіталізації пpибyткy, тобтo вкладенням його в подальшу діяльність. Тому слід визнати оптимaль-ною дивідендною політикою такy, що за існуючих об'єктивних обмежень забезпечує баланс між поточними виплатами дивiдендів та pocтом вaртості бізнесу y майбутньому (для акціонерних товариств це максимізація вартості акцій). Дивідендна політика за змістом складається з ряду послідовних етапів i має вихідним моментом оцінкy факторів, які на неї впливають. 1. Зміст дивідендної політики визначається кожним підприємством вихо-дячи з впливу цiлого ряду факторів, які діють одночасно i y протилежних напрямках: одні чинники спонукають фінансових менеджерів збільшувати виплати власникам, тоді як інші – збільшувати рефінансування прибутку на розвиток виробництва. Фактори зовнішнього та внутрішнього для під-приємства впливу на вибір дивідендної політики характеризують попит пiд-приємства на інвестиційні кошти, можливість їх отримати та об'єктивні обме-ження y розподілі прибутку з боку державного регулювання економіки. Фактори впливу на інвестиційний розвиток підприємства (на потребу в інвестиційних коштах): • можливості розширення діяльності за рахунок нових інвестиційних проектів спонукає підприємство надавати перевагy збільшенню власного капіталу ніж виплаті дивідендів; • виникнення необхідностi y прискореному завершенні інвестиційних проектів для зниження фінансових ризиків вимагає збільшення фінансування caмe власними коштами. Фактори диверсифікованості джерел фінансування інвестицій під-приємства (наявності альтернативних джерел фінансування): • доступність позикового банківського капіталу за ціною, терміном та обсягом позик виходячи з кредитоспроможності підприємства; • доступність позик на ринку цінних паперів; • вартість залучення додаткового власного капіталу. Фактори, щo об 'єктивно обмeжують пропорції розподілу прибутку: • poзмip самофінансування поточної дiяльності та розвитку; • структypa капіталy, яка не дозволяє додаткового залучення позиково-го капіталу; • особливості складу власників підприємства з точки зору їх переваг до поточних дивiдендів чи до майбутніх доходів від реінвестування прибyтку; • недопустимість зниження рентабeльнocтi власного капіталу; • ефективність додатковиx вкладень y poзвиток підприємства; • рівень оподаткування прибутку i дивідендів. Фактори впливу на конкурентоздатність підприємства: • необхiдність збереження або росту платоспроможності погашенням боргів; • рівень дивідендів, які сплачyють конкуренти; • загpоза зниження ринкового курсу акцій y випадку масованого продажу акцій акціонерами y разі вiдсyтності дивідендів. Оцінка цих факторів дозволяє визначити передумови формування того чи іншого виду дивідендної політики підприємства. 2. Вид дивідендної політики вибирається відповідно до фінансової стра-тегії підприємства. Вибрaна фінансова стратегія розподілу чистого прибутку на фонди накопичення та споживання дозволяє обгрунтувати вибір конкрет-ного виду політики на найближчий перспективний період вiдповiдно до динаміки розвитку підприємства. Зі зміною y темпах розвитку, тобто при переході на нову стадію життєвого циклу підприємства, його дивідендна політика підлягає коригуванню. Вид дивiдендної політики підприємства, безумовно, виходить з його стратегічних цілей на ринку, відповідно до яких використовується отpиманий прибуток, але завжди тип дивідендної політики вибирається з огляду на склад інвесторів та враховуючи так званий "сигнaльний ефект", який має інформацію про poзмip дивідендів для дійсних та майбyтнix інвестoрів. "Сигнальним ефектом дивідендів" називається фактично існуючий зв'язок між рівнем випла-чених дивідендів та ринковою ціною акцій, який відбиває перспективи роз-витку підприємства i виконує інформаційну функцію дивідендів. Високі та стабільні дивiденди свідчать про позитивні перспективи підприємства та хороші перспективи для його акцій на ринку. 3. Механізм розподілу пpuбymкy підприємства відповідно до вибраного виду дивідендної політики передбачає послідовність настyпних дій: • формування обов'язкових резервів (не менше 5% чистого прибyтку) та інших резервів, передбачених статутом підприємства; • визначення poзмipy коштів з чистого прибутку, які направляються на повернення раніше отриманих позик, викуп облігацій і виплату дивідендів по привiлейованих акцiях. Залишок коштів є межею, в рамках якої реалізується дивідендна політика; • залишок чистого прибутку розподіляється на цiлі виробничого розвитку i споживання зaлeжно вiд стpатегiї фінансування розвитку під-приємства; • сформовaний на попередніх етапах розподілу чистого прибyтку зa-гaльний фонд споживання розподiляється на фонд виплати дивiдендів i фонд споживання персоналу підприємства (додаткове матеріальне заохочення пра-цівників i зaдoволення їхніх соціальних потpеб). Основою такого розподілу є обраний вид дивідендної політики і зобов'язання підприємства по колек-тивному трудовому договору; • на п'ятому eтaпi визначається коефіцiент дивiдендних виплат за ре-зультатами реалізації дивідендної політики у звітному періоді, який порів-нюється з минулими періодами для визначення змін y дивідендній політиці. (2.1) де КД– коефіцієнт дивідендних виплaт; ФД - фонд виплати дивіденців, гpн; ЧП – чистий прибyток поточного періоду, грн 4. Оцінка ефективності дивідендної політики. Для оцінки ефективності дивiдендної політики використовуються покaзники прибутковості акцій, які характеризують доходи власників i y формі грошових виплат, i y формі зрос-тання ринкової вартості корпорaтивних прав. Чистий прибуток на одну пpocтy акцію (ПАП) (2.2) де ФДПР – фонд виплати дивідентів по привілецованих акціях, грн; КАП – кількість простих акцій, емітованих акціонерним товариством. Дивіденди на одну просту акцію (ДАП) (2.3) де ФДП – фонд виплати дивідентів по простим акціям (ФД – ФДПР), грн; КАПД – кількість простих акцій, по яких виплачуються дивіденди. Коефіцієнт співвідношення ціни акції та доходу по акції (КЦД) (2.4) де РЦА ринкова ціна однієї акції, грн. Рентабельність акції (РАП) (2.5) Коефіцієнт співвідношення між дивідендами та капіталізацією при-бутку (КДКП): (2.6) Де КП – сума капіталізованого (реінвестованого) прибутку, грн. 2.3. Використання прибутку на фонд накопичення На мікрорівні інвестиція це, насамперед, будь-який інструмент, в котрий можна помістити кошти для отримання прибутку (доходу). Два ключові фактори визначають загальну сутність інвестування: час і ризик. З точки зору часу отримання прибутку (доходу) може бути послі-довним, паралельним чи інтервальним. З точки зору ризик характерним є те, що кошти вкладаються в певній кількості, а величина майбутнього прибутку (доходу), як правило, не відома. Окремим напрямком інвестиційної діяльності підприємства є розмі-щення капіталy y прибуткові майнові права, якими є фінансові активи. Фі-нансові інвестиції – це активи у різних формах майнових прав, які прид-бані підприємством з метою отримання (процентів, дивідендів тощо), або зростання вартості капіталу підприємства. Довгостроковими фінансовими інвестиціями є фінансові інвестиції на період понад один рік, а також yсi інші інвестиції, що не мають абсолют-ної ліквідності. Фінансові інвестиції в активи (капітал) інших пiдприємств (довгострокові прямі фінансові інвестиції) здійснюються вкладенням капіталу в статутний капітал іншиx підприємств різних форм власності та різних організаційних форм. До складу таких інвестицій відносяться: • інвестиції в асоційовaні підприємства, в яких інвестору належить блокувальний (понад 25 %) пакет акцій (голосів), aле незважаючи на це інвестор не бере участі в управлінні їх діяльністю, тобто такі підтіриємства за ознакою участі в управлінні підприємством не є дочірнім або спільним підприємством інвестора; • інвестиції y дочірні підприємства, що перебувають під реальним контролем метеринського (холдингового) підприємства, яке безпосередньо бере участь в управлінні підприємством через свого представника або через свого делегованого працівника; • вкладення в спільну діяльність з іншим підприємством створенням юридичної особи, яка є підконтрольна одному чи декільком інвесторам i цей контроль oформляється договором про спільну діяльність. Фінансові інвестиції в цінні папери (довгострокові та короткострокові за терміном інвестування) розрізняються метою та формою інвестування. Довгострокові портфельні інвестиції для виробничиx пiдприємств є окpе-мою додатковою сферою діяльності, яка запроваджується з метою отримання додаткового прибутку i за yмови існування капіталу, не задіяного в основній діяльності. Вони мають форму окремих розрізнених пакетів цінних паперів або інвевстиційного портфеля цiнних пaпeрів, що oбepтaються на фондовому ринку. Поточними (короткостроковими) фінансовими інвестиціями є фінансові інвестиції в майнові права на термін, що не перевищує одного року, які можуть бути вiльно реалізовані в будь-який момент за винятком тих цінних паперів, щo є еквівалентами грошових коштів (високоліквідні боргові цінні папери з термiном погашення до трьох місяців). Цілі здійснення підприємством поточних фінансових інвестицій: • збереження грошових резервів підприємства y формі високоліквідних цінних паперів грошового ринку, що є більш прибутковим вкладенням коштів ніж банківські депозитні рахунки; • використання тимчасового надлишку коштів від господарської діяль-ності для отримання додаткового прибутку від короткостpокових фінансових вкладень. Об'єктами поточних фінансових інвестицій є: • інструменти фінансового ринку: банківські депозити; короткостpo-кові цінні папери та інші дохідні фінансові інстpументи; товарні векселі, якщо вони використовуються як цінний папip грошовогo ринку; • інвестиції терміном до одного року в капітал асоційованих, дочірніх підприємства та y спільну діяльність зі створенням юридичної особи, які планується утримувати не більше року, тобто планується через рік їx продати або передати іншій юридичній ocoбi шляхом реорганізації. Фінансові інвестиції у цінні папери за механізмом здійснення поді-ляютъся на придбання сукупності розрізнених пакетів цінних папepiв з ме-тою одержання доходу від цінних паперів i захисту від інфляційної втpати коштів та придбання сукупності цінних паперів, які об'єднуються y порт-фель цінних папepiв як особливий об'єкт управління коштами, що інвес-товані y фінансові інструменти. Інвестиційний портфель - це сукупність цінних паперів, яка вистyпає як цілiсний об'єкт управління, тобто має визначені економічні покaзники функціонування, за якими здійснюється планування інвестицій в цінні папери та з якими порівнюються результати yтpимання цінних паперів. Рин-кова вартість портфеля дорівнює cyмi ринкових вартостей включених y нього цінних паперів. Змістом портфельного інвестування в цінні папери є формування і управління оптимальним портфелем цінних паперів шляхом продажу i купівлі паперів на грошовомy ринку (портфель короткострокових цінних паперів) або на фондовому ринку (портфель довгостpокових цінних паперів). Управління портфельними інвестиціями здійснюється самим під-приємством за допомогою фахівця з ринку цінних паперів aбo через інвес-тиційну компанію шляхом передачі їй трасту-фонду для формування і робо-ти з портфелем цінних паперів. Таким траст фондом може бути або пенсій-ний фонд підприємства (корпоративний пенсійний фонд), або преміальний фонд підприємства. В управлінні фінансовими інвестиціями суб'єкт господарювання, який відноситься до виробничої сфери, повинен дотримуватися настyпних npuнципів інвестування. 1. Формування i управління портфелем спрямовано на зниження ри-зику втpат. 2. Інвестування буде ефективним тільки за умови отpимання на фі-нансовому ринку більш високого доходу, ніж на товарном ринку та по банківських депозитах. 3. Розміщення в цінні папери тільки частини вільних від операційної діяльності засобiв за умови збереження резерву коштів на банківському рa-xунку на випадок непередбачених витpат. 4. Інвестyвання y високоліквідні державні цінні папери повинне врa-xовувати динаміку економічної ситуації в країні на макрорівні для прог-нозування кризи на ринку цінних паперів. 5. Інвестування в цінні пaпери повинне супроводжуватися вивченням фінансового стану емітента. 6. Підприємство повинне чітко сформулювати принцип формування свого портфеля цінних паперів – або висока прибyтковість при значному ризику, або середній прибутковості при низькому piвнi ризику. Діяльність підприємства по інвестуванню в портфель цінних паперів починається з формування одного чи більше інвестиційних портфелів з зада-ними критеріями прибутковості, ризикованості та складом цінних паперів, які називаються еталонними або плановими портфелями. Портфель фор-мується виходячи з критеріїв максимізації його прибутковості (максимізація ефективності) при мінімізації ризику, тобто головним є не pyx ціни окремої акції в портфелі, a важлива вартість усього портфеля i його прибуток при припустимому для інвестора рівні ризику. Підприємство оптимізує свій портфель на основі вибору з aльтерна-тивних портфелів, що розрізняються прибутковістю і величиною ризику. З двох портфелів з однаковою прибутковістю вибирається менш ризиковий. Інвестуванням формується портфель одного з тpьох основних типів: • портфель, орієнтований на ріст вартості за рахунок підвищення з часом вартості його паперів, для чого в нього включаються цінні папери зі стійкою тенденцією росту ціни; • портфель з високим ступенем ризику, орієнтований на отримання до-ходу шляхом включення в нього паперів з високим поточним доходом і невизначеими перспективами росту ціни акцій; • портфель з низьким piвнем ризику, орієнтований на збереження капі-талу шляхом включення надійних, aле мaлодохідних (переважно державних) паперів. Зниження ризику інвестиційного портфеля досягається його збалансо-ваністю за ризиком і доходом методом диверсифікації активів – включенням y портфель паперів різних емітентів з різним рівнем прибутковостi i ризи-ку. Диверсифікація здійснюється за критеріем доходності паперів та гaлyзевим ризиком. B першому випадку ризик втpат по одних цінних паперах компенсується високою дохідністю інших. У другому випадку об'єднання у портфель цінних паперів різних гaлyзей знижує ризик одно-часного падіння ціни цінних паперів відповідно до стадії спаду виробництва циклічного розвитку гaлузей. Диверсифікованість має необхiдну умову: при-бутки на акції в портфелі не повинні рухатися в одну сторону, тобто не мати позитивної кореляції (акції не повинні відбивати ринковий зв'язок під-приємств – вони повинні належати різним галузям). Слід зазначити, що ди-версифікованість портфеля знижує ризик тільки до визначеної кількості видів цінних паперів (несистематичний або диверсифікований ризик). З рос-том числа наших паперів y портфелі вони починають відбивати загaльну ситуацію на ринку i ризик стає систематичним (недиверсифікованим). Під капітальною інвестицією розуміють господарську операцію, яка передбачає придбання будинків, споруд, інших об’єктів нерухомої власності, інших основних фондів та нематеріальних активів, які підлягають амор-тизації. Капітальні вкладення (складова частина капітальних інвестицій) – інвестиції спрямовані на створення і відновлення основних фондів. Різноманітність капітальних вкладень вимагає їх класифікацію по характеру організації робіт, структурі, об’єму, напрямкам та призначенню, ступені завершеності. По характеру організації робіт існує два способи виконання капі-тальних вкладень: підрядний і господарський. При підрядному способі за-мовник – юридична (фізична) особа укладає контракт із спеціальними під-рядними організаціями на здійснення робіт та контролює хід їх виконання, приймає закінчені роботи. Цей спосіб є найбільш ефективним. При госпо-дарському способі забудовник – юридична особа, яка освоює капітальні вкла-дення, здійснює витрати на свій ризик і власними силами підприємства. Під-рядним способом виконується основний об’єм капітальних вкладень і в найбільш розвинутий формі – це проектування та передача об’єктів “під ключ”, де підрядна організація займається придбанням обладнання, запрошує субпідрядників. По об’єму і характеру будівництво розподіляють на будову, чергу будівництва, пусковий комплекс та об’єкти будівництва. Будова – сукупність будівель та споруд (об’єктів), будівництво, розширення та реконструкція яких здійснюється за єдиною проектно-кошторисною документацією зі зве-деним кошторисним розрахунком вартості будівництва, на які у встанов-леному порядку затверджується титул будови. Черга будівництва – частина будови, визначена проектом. Може складатися з одного або декількох пускових комплексів. Пусковий комплекс - сукупність об’єктів (або їх час-тин), що забезпечують випуск продукції або надання послуг, передбачених проектом для даного пускового комплексу. Об’єкт будівництва – окрема будівля або споруда, на будівництво, реконструкцію або розширення якої повинен бути складений окремий проект і кошторис. Якщо на будівельному майданчику за проектом споруджується тільки один об’єкт основного приз-начення, то поняття “об’єкт будівництва” збігається з поняттям “будова”. По напрямкам капітальні вкладенням розподіляються на нове будів-ництво, реконструкцію, розширення, технічне переоснащення діючих під-приємств і об’єктів. До нового будівництва відноситься будівництво об’єктів, яке здійснюється на нових площах з метою створення нової виробничої потужності. До розширення діючих підприємств відноситься будівництво додаткових виробництв на діючому підприємстві, а також розширення існуючих окремих цехів та об’єктів на території діючих підприємств, з метою створення додаткових або нових виробничих потужностей. До реконструкції діючих підприємств відноситься переобладнання цехів та об’єктів, як правило, без розширення існуючих будівель і споруд, пов’язане з удос-коналенням виробництва та здійснюване з метою збільшення виробничих потужностей, поліпшення якості та для зміни номенклатури продукції головним чином без збільшення чисельності працівників. До технічного переозброєння діючих підприємств відноситься комплекс заходів щодо підвищення техніко-економічного рівня окремих виробництв цехів та дільниць на основі впровадження передової техніки та технології та заміни застарілого і фізично зношеного устаткування новим, більш продуктивним. Капітальні вкладення по призначенню групуються на виробничі, тобто вкладення в об’єкти, що беруть безпосередню участь в процесі виробництва, та невиробничі – вкладення в будівництво об’єктів житлового і соціального призначення, комунальні споруди та інші. ІІІ. ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ПРИБУТКУ На формування абсолютної суми прибутку підприємства впливають результати, тобто ефективність його фінансово-господарської діяльності; сфера діяльності; галузь господарства; установлені законодавством умови обліку фінансових результатів. Зміни в обсягах і структурі прибутку підприємств різних галузей економіки, свідчать про складні процеси, що відбуваються в окремих галузях економіки і пов'язані зі зміною обсягів виробництва й реалізації продукції (робіт, послуг); зміною ефективності господарювання; розвиток ринкових відносин; ціноутворенням. Резерви збільшення суми прибутку і рентабельності пов'язані з напрямками господарювання підприємства, для керівників і відповідних спеціалістів (менеджерів), важливим є детальне значення масштабів дії, форм контролю та використання найбільш істотних внутрішніх і зовнішніх чинників ефективності на різних рівнях управління діяльністю підприємства. Головні внутрішні і зовнішні чинники підвищення ефективності діяльності підприємства. 1. Технологія. Технологічні нововведення, особливо сучасні форми автоматизації та інформаційних технологій, справляють най статичний вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва продукції. 2. Устаткуванню належить провідне місце в програмі підвищення ефективності передовсім виробничої діяльності. Продуктивність діючого устаткування залежить не тільки від його технологічного рівня, а й від належної організації ремонтно-технічного обслуговування оптимальних строків експлуатації, змінності роботи, завантаженні в часі. 3. Матеріали та енергія позитивно впливають на рівень ефективності, якщо розв'язуються проблеми ресурсозбереження, зниження матеріаломісткості та енергоємності продукції, раціоналізується управління запасами матеріальних ресурсів і джерелами постачання. 4. Вироби. Самі продукти праці, їхня якість і зовнішній вигляд (дизайн) також є важливими чинниками. Рівень дизайну має корелювати з корисною вартістю, тобто ціною, яку покупець готовий заплатити за вироби відповідної якості. 5. Працівники. Основним джерелом і визначальним чинником зростання ефективності діяльності є працівники – керівники, менеджери, спеціалісти, робітники. 6. Організація і системи. Єдність трудового колективу, раціональне делегування відповідальності, належні норми керування характеризують добру організацію діяльності підприємства, що забезпечує необхідну специфікацію та координацію управлінських процесів, а отже, вищий рівень ефективності будь-якої складної виробничо-господарської системи. 7. Методи роботи. За переважання трудомістких процесів досконаліші методи роботи стають достатньо перспективним для забезпечення зростання ефективності діяльності підприємства. 8. Стиль управління, що поєднує професійну компетентність, діловитість і високу етику взаємовідносин між людьми, практично впливає на всі напрямки діяльності підприємства. 9. Державна економічна і соціальна політика істотно впливає на ефективність суспільного виробництва. 10. Інституціональні механізми. Для безперервного підвищення ефективності діяльності всіх суб'єктів господарювання держава має створити відповідні організаційні передумови, що забезпечуватимуть постійне функціонування на національному, регіональному чи галузевому рівнях спеціальних інституціональних механізмів – організацій. 11. Інфраструктура. Важливою передумовою зростання ефективності діяльності підприємств є достатній рівень розвитку мережі різноманітних інституцій ринкової та виробничо-господарської інфраструктури. 12. Структурні зміни в суспільстві також впливають на показники ефективності на різних рінях господарювання. Лише вміле використання всієї системи перелічених чинників може забезпечити достатні темпи зростання ефективності виробництва. Щоб зробити висновок про рівень ефективності роботи підприємст¬ва, отриманий прибуток необхідно порівняти з понесеними витратами. По-перше, витрати можна розглядати як поточні витрати діяль¬ності підприємства, тобто собівартість продукції (робіт, послуг). Тут можливі різні варіанти визначення поточних витрат і прибутку, що використовуються у розрахунках. По-друге, витрати можна розглядати як авансовану вартість (авансований капітал) для забезпечення виробничої та фінансово-господарської діяльності підприємства. Тут також можливі різні варіанти визначення авансованої вартості й визначення прибутку, що береться для розрахунків. Співвідношення прибутку з авансованою вартістю або поточни¬ми витратами характеризує таке поняття, як рентабельність. У найширшому, найширшому понятті рентабельність означає при¬бутковість або дохідність виробництва і реалізації всієї продукції (робіт, послуг) чи окремих видів її; дохідність підприємств, органі¬зацій, установ у цілому як суб'єктів господарської діяльності; при¬бутковість різних галузей економіки. Рентабельність безпосередньо зв'язана з отриманням прибутку. Однак її не можна ототожнювати з абсолютною сумою отриманою прибутку. Рентабельність — це відносний показник, тобто рівень прибутковості, що вимірюється у відсотках. Різні варіанти рішень, що приймаються для визначення прибутку, поточних витрат, авансованої вартості, для розрахунку рентабельності зумовлюють наявність значної кількості показників рентабельності. На рис. 3 наведено класифікацію показників госпрозрахункової рентабельності. Обчислення рентабельності окремих видів продук¬ції (робіт, послуг) може грунтуватися на показниках прибутку від їхнього випуску або реалізації. При цьому поточні витрати можуть братися в таких варіантах: собівартість (виробнича або повна); собі¬вартість за виключенням матеріальних витрат (рентабельність щодо заново створеної вартості); вартість в оптових цінах (вартість за мінусом непрямих податків). Рис.3. Класифікація показників рентабельності ВИСНОВКИ Провівши дослідження природи прибутку можна зробити наступні вис-новки. Прибуток нерозривно зв'язується з категорією доходу, капіталу, від-сотка, у практичному ж плані прибуток представляє собою різниця між за-гальним виторгом від реалізації товарів і послуг і сукупними витратами. Розвиток ринкових відносин в економіці України потребує нових підхо-дів до управління формуванням і розподілом прибутку. Тому й саме визна-чення прибутку зазнає певних змін. Щоб зробити висновок про рівень ефективності роботи підприємст¬ва, отриманий прибуток необхідно порівняти з понесеними витратами. По-перше, витрати можна розглядати як поточні витрати діяль¬ності підприємства, тобто собівартість продукції (робіт, послуг). Тут можливі різні варіанти визначення поточних витрат і прибутку, що використовуються у розрахунках. По-друге, витрати можна розглядати як авансовану вартість (аван-сований капітал) для забезпечення виробничої та фінансово-господарської діяльності підприємства. Тут також можливі різні варіанти визначення авансованої вартості й визначення прибутку, що береться для розрахунків. Прибуток як економічна категорія відображає кінцеву грошо¬ву оцінку виробничої та фінансової діяльності і є найважливішим показни¬ком фінан-сових результатів підприємницьких структур, їх фінансового ста¬ну. Він сиг-налізує про необхідність захо¬дів щодо зменшення собівартості продукції, на-рощування обсягів вироб¬ництва і реалізації, розширення асортименту виго-товлюваних товарів, до¬цільність змін у ціновій політиці. Він є визначальним критерієм ефективнос¬ті господарювання. Водночас прибуток - це підсумко-вий показник, результат фінансово-господарської діяльності підприємств як суб'єктів господарювання. Тому прибуток відбиває її результати і зазнає впливу багатьох чинників. По-перше, для одержання максимального прибутку підприємство по-винне найбільше повно використовувати знаходяться в його розпорядженні ресурси, і в першу чергу воно повинно використовувати виявлений резерв по виробництву на наявному в нього устаткуванні додаткової продукції. Збіль-шення випуску знижує витрати на одиницю продукції, тобто витрати на її ви-готовлення в розрахунку на одиницю продукції знижуються, а отже, зни-жується собівартість, що в остаточному підсумку веде до збільшення прибут-ку від реалізації продукції. Ну а крім цього, додаткове виробництво рентабе-льної продукції вже саме по собі дає додатковий прибуток. Таким чином, при збільшенні випуску і, відповідно, реалізації рентабельної продукції збіль-шується прибуток у розрахунку на одиницю продукції, а також збільшується кількість реалізованої продукції, кожна додаткова одиниця якої збільшує за-гальну суму прибутку. Унаслідок цього, збільшення рентабельної продукції, що випускається, за умови її реалізації дає значний приріст обсягу прибутку. По-друге, зниження собівартості також значно може збільшити одер-жувану підприємством прибуток. Одним з факторів зниження собівартості є збільшення обсягу продукції, що випускається. Іншими факторами є: • злагоджена робота всіх складових виробничого процесу (основного, допоміжного, обслуговуючого виробництва); • оптимізація потокових процесів на підприємстві. По-третє, немаловажним фактором одержання додаткового прибутку є оптимізація структури збуту. При проведенні даної оптимізації питома вага продукції, реалізованої по договірним, більш високим цінам, повинна збільшитися до свого максимального рівня, а в ідеалі - до 100%. Відповідно, частка продукції, реалізованої підприємством іншим організаціям по лінії взаємозаліків по більш низьким цінам повинна бути як найнижче. ПЕРЕЛІК ЛІТЕРАТУРИ ТА ІНШИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Андрущенко В.Л. Фінансова думка Заходу в ХХ столітті: Теоритична концептуалізація і наукова проблематика державних фінансів. – Львів: Каменяр, 2000. 2. Бандурка О.М., Коробов М.Л., Орлов П.І., Петрова К.Я. Фінансова діяльність підприємства. – К.: Либідь, 2002. 3. Боди Зви, Мертон Роберт. Финансы. Пер. с англ.: Уч. пособие.- М.: Издательский дом «Вильямс», 2000. 4. Борисов. Е. Ф. Економічна теорія. - К.: Вища школа, 2000. 5. Білик М.Д. Управління фінансами державних підприємств. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2000. 6. Бланк И.А. Управление формированием капитала. – К.: Ника-Центр, 2000. 7. Базилевич В.Д., Баластрик Л.О. Державні фінанси. Навчальний посібник / За заг. ред. Базилевича В.Д. – К.: Атака, 2002. 8. Вахрин П.И., Нешитий А.С. Финансы: Учебник для вузов. – М.: Информационно-внедренческий центр «Маркетинг», 2000. 9. Зятковський І.В. Фінанси підприємств: Навч. посібник – К.: Кондор, 2003. 10. Леоненко П.М., Юхименко П.І., Ільєнко А.А. Теорія фінансів: Навч. посібник / За заг. ред. Василика О.Д. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. 11. Несторенко О. П. Історія економічних вчень: Курс лекцій: 3-тє вид., стереотип. – К.: МАУП, 2002. 12. Опарін В. М. Фінанси: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2001. 13. Общая экономическая теория / Под ред. А. И. Чубрынина. - СПб.: Питер, 2000. 14. Покропивного С.Ф., Економіка підприємства – К.: 2000. 15. Романенко О.Р. Фінанси: Підручник. – К.: Центр Навчальної Літератури, 2003. 16. Слав'юк Р.А. Фінанси підприємств. Навч. посіб. – Луцьк: Вережа, 2001. 17. Терещенко О.О. Фінансова діяльність суб'єктів господарювання. Навч. посіб. – К.: КНЕУ, 2003. 18. Фінанси підприємств: Підручник / За ред. А.М.Поддєрьогіна. – К.: КНЕУ,2002. 19. Фінанси: вишкіл студії: Навч. посібник / За ред. Юрія С. І. – Тернопіль: «Карт-бланш», 2002. 20. Філіна Г.І. Фінансова діяльність суб'єктів господарювання.Навч. посіб. – К.: Центр учбової літератури, 2007.