Зразок роботи
Актуальність теми. Підвищення конкурентоспроможності господарюючих суб'єктів є для сучасної України центральною проблемою, вирішення якої грає ключову роль в досягненні зростання економіки, забезпеченні економічної безпеки країни. Особливе значення завдання підвищення конкурентоспроможності набувають у зв'язку з процесами глобалізації та зростанням відкритості української економіки.
Як показує практика, велика кількість українських підприємств не готова до активного ведення конкурентної боротьби, виявлення і завоювання конкурентних переваг. Основними причинами такої ситуації є недостатня опрацьованість теоретичних і методичних основ побудови систем забезпечення конкурентоспроможності, відсутність у підприємств ефективних управлінських та організаційно-економічних та фінансових механізмів реагування на зміни зовнішнього і внутрішнього середовища і, безумовно, недостатність їх інституційного забезпечення.
Все ще відсутній консенсус стосовно категорії «конкурентоспроможність», в тому числі поняття «конкурентоспроможність підприємства»; методи, які пропонуються для оцінки конкурентоспроможності не відображають таких основних вимог, як системність, динамічність та обов'язковість наявності інноваційної складової. Одночасно з цим, на рівні невиробничих підприємств в системах управління питання конкурентоспроможності часто навіть і не ставляться, оскільки у великій кількості випадків ці системи націлені на досягнення лише фінансових результатів.
1.2. Фактори, які впливають на конкурентоспроможність підприємства
Проблема управління конкурентоспроможністю нерозривно пов'язана з проблемами ефективності виробництва і стійкості розвитку господарюючого суб'єкта. Саме тому акцент при дослідженні системи управління конкурентоспроможністю суб'єктами підприємництва робиться на ті методи і інструменти, які використовуються на мікрорівні. При цьому в якості окремих процесів управління доцільно виділяти технологічні процеси як процеси виробництва, процеси ресурсного забезпечення, процеси управління собівартістю продукції, процеси дослідження ринку і просування продукції, процеси управління збутом продукції і формування цінової політики.
Виділення цих процесів дозволяє визначити структуру організаційно-економічного механізму управління конкурентоспроможністю суб'єктів підприємництва, елементи якого будуть реалізовувати конкретні функції, пов'язані з формуванням конкурентних переваг і забезпеченням конкурентоспроможності господарюючих суб'єктів та їхньої продукції.
Цілком справедливо зазначити, що діяльність будь-якого господарюючого суб'єкта залежить від значної кількості зацікавлених сторін, чиї інтереси підприємці повинні постійно враховувати і які багато в чому визначають специфіку управління. Виділимо коло зацікавлених сторін і переслідувані ними інтереси (табл. 1.3).
Таблиця 1.3
Основні інтереси окремих зацікавлених сторін в процесі взаємодії з суб'єктами підприємництва
Зацікавлена сторона Очікування, інтереси
Споживач Придбання якісної продукції за доступною ціною в певний час, в певному місці
Постачальники і посередники Стабільне отримання замовлень на поставку товарів і надання послуг і їх своєчасна оплата
Працівники підприємства Забезпечення гарантованої зайнятості, гідної заробітної плати, задоволеність виконуваної роботою, дотримання нормованого робочого графіка
Кредитори Здатність підприємця гасити кредиторську заборгованість, своєчасно виплачувати відсотки
Органи влади Створення робочих місць, виплата податків, дотримання законності підприємницької діяльності, внесок в економічне зростання регіону, країни
Громадські організації Зростання соціальної відповідальності, турбота про навколишнє середовищі в процесі підприємницької діяльності
Джерело: складено автором
Існує два ключових стейкхолдери - споживач і держава, так як від задоволення саме їх інтересів безпосередньо залежить фінансове благополуччя підприємців, а, значить, і можливість задоволення інтересів інших зацікавлених груп.
Мінливість кон'юнктури аграрних ринків призводить до швидкої втрати господарюючими суб'єктами конкурентних переваг, а ступінь можливості реалізації стратегії розвитку залежить від ефективності управління внутрішніми факторами виробництва, забезпечення їх оптимальних комбінацій, формування адаптивної системи просування і продажу продукції споживачам з урахуванням їх вимог.
Отже, ефективне управління конкурентоспроможністю підприємства має на меті необхідність правильної оцінки факторів, що впливають на конкуренцію, виявлення конкурентних переваг об'єкта, тобто необхідність визначення тих аспектів виробництва або господарської діяльності, на які слід звернути увагу в першу чергу. В роботі проведено аналіз переваг і недоліків відомих підходів і методів оцінки і забезпечення конкурентоспроможності підприємства. На основі цього аналізу автором сформульована наступна концептуальна модель вирішення поставленої проблеми:
наявність розвинених ринкових відносин передбачає що, як правило, підприємство діє в умовах розвиненої конкуренції. Ступінь концентрації ринку (тобто тієї чи іншої гостроти конкуренції) визначає можливості окремо взятого підприємства в бік нарощування своїх конкурентних позицій;
конкурентоспроможність підприємства визначається тим, наскільки його внутрішній потенціал здатний відобразити потреби існуючого ринкового середовища і можливості розвитку;
оскільки споживач, в кінцевому рахунку, купує конкретний товар, який в більшій чи меншій мірі задовольняє його потреби, то і рівень конкурентоспроможності підприємства визначається тим, наскільки споживач задоволений споживчими властивостями і економічними умовами придбання даного товару.
Формування системи управління конкурентоспроможністю підприємства, як сукупності взаємодіючих елементів, починається з визначення місії і цілей діяльності підприємства, цілей, факторів і елементів управління його конкурентоспроможністю.
3.1. Зарубіжний досвід підвищення конкурентоспроможності підприємства
З розвитком ринкових відносин і посиленням реформ в Україні та світі конкуренції між господарюючими суб'єктами стає все більш важливою.
Проблема забезпечення конкурентоспроможності - головна умова підвищення і підтримання позицій підприємництва на внутрішньому і зовнішньому ринках. Щоб бути успішним у конкуренції, необхідний постійний моніторинг бажаних ринків збуту, позицій компанії, позицій конкурентів, смаків і переваг постійних споживачів, дослідження сильних і слабких сторін власного бізнесу, здатність і швидка адаптація до ринкових змін.
Наразі спостерігається функціонування енергогенеруючих підприємств з застарілими енергетичними потужностями в контексті внутрішньої організації ринку електроенергії. Ці обставини потребують досліджень потенційної ресурсної конкурентоспроможності енергогенеруючих підприємств з метою їх адаптації в процесі перетворення в конкурентні організації ринку, що, в свою чергу, регулюється проектом Енергетична стратегія України і вимогами міжнародного співтовариства.
Функціонування енергогенеруючих підприємств вимагає оптимізації їх ресурсного забезпечення для ефективної реалізації потенціалу конкурентоспроможності, кожне з цих підприємств пристосовується до сучасних умов, які постійно змінюються.
Сутність і специфіка формування ресурсного забезпечення потенціалу конкурентоспроможності підприємства повинна здійснюватися на основі забезпеченості ресурсами.
Різні умови організації ринку електроенергії показують, що існує чотири класичних моделі: монополія, модель єдиного покупця,модель оптової конкуренції, модель двосторонні угоди і балансуючий ринок (БДМ). Ці моделі розташовані в двох групах - монополістичні і конкурентні - за характерними ознаками виникнення конкуренції в ланцюжку від виробництва до поставки електроенергії. Ефективність низька і є невідповідність сучасним реаліям моделі організації ринку електроенергії.
На підставі вивчення зарубіжного досвіду можна сказати, що перехід українського ринку електроенергії на принципи конкурентних групових моделей дуже потрібен, тому що дозволить налагодити ефективні двосторонні відносини між підприємствами, які беруть участь на ринку і більш детально відображають особливості ресурсу забезпечення конкурентоспроможності енергогенеруючих підприємств.
Існують тенденції розвитку вітчизняного енергогенеруючого підприємства в контексті забезпечення їх конкурентоспроможності.
Вони полягають у високих (до 20 %) технологічних втратах електроенергії при виробництві і транспортуванні; знос обладнання і його висока аварійність, низька енергоефективність (коефіцієнт використання встановлених потужностей - ціновий дисбаланс на ринку електроенергії.
Передовий закордонний досвід свідчить про те, що якість, безперечно, є найбільш вагомою складовою конкурентоспроможності, але водночас можливості реалізації продукції, крім якості, визначаються значним числом параметрів і умов, більшість з яких розповсюджується не тільки на товар, але й на підприємство, фірму і навіть країну.
Порівняно з іншими країнами США підтверджують статус найбільш конкурентоспроможної економіки світу. Ефективність національних ринків, конкурентоспроможність компаній, вражаюча здатність до технологічних інновацій, що базується на першокласній системі університетів і дослідних центрів, - усе це сприяє високому рівню конкурентоспроможності економіки та підприємств США. Однак окремі слабкі позиції, особливо пов'язані з макроекономічними дисбалансами, досі становлять ризики не лише для загального потенціалу конкурентоспроможності країни, але й для всієї глобальної економіки. Ці небезпечні моменти зовсім недавно виявили себе в ланцюжку наслідків розвитку кризи ринку іпотечних позик.
Магістр