Особливості вексельного обігу в Україні (ID:145094)

1.1. Вексель та його види Для ефективного використання векселя в економіці, перш за все, необхідно мати уявлення про його правову природу і умови обігу. Цивільне законодавство, як відомо, відносить вексель до категорії цінних паперів, які є предметом діяльності учасників цивільних правовідносин. Підходи до визначення поняття „вексельˮ розглянемо у додатку А. В іноземній та вітчизняній економічній літературі поняття «вексель» трактується досить неоднозначно. Наявність різних точок зору стосовно поняття «вексель» зумовлено насамперед складністю вексельних відносин, а також тим фактом, що в чинному законодавстві України відсутнє чітке визначення цього терміну [1, с. 114]. Так, Закон України «Про цінні папери та фондову біржу» від 18 червня 1991 року визначає вексель як цінний папір, що засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю). Дане визначення більшою мірою стосується простого векселя, якщо до уваги взяти саме безумовність зобов'язання векселедавця сплатити певну суму. Для переказного векселя характерним є те, що безумовне зобов'язання і сплатити певну суму після настання строку бере на себе акцептант. Особливості законодавчого регулювання вексельного обігу розглянемо у додатку Б. Недостатньо глибокий рівень теоретичних розробок щодо векселя та складність вексельних відносин зумовлюють різноманітність поглядів науковців-економістів на економічну сутність векселя та роль вексельного обіг. Так, іноземні економісти, зокрема Доунс Джон, Гудман Жордан Елліон [2, с. 65] розглядають вексель як документ, що є доказом заборгованості боржника кредитору. Серед вітчизняних дослідників також немає одностайної думки щодо сутності векселя. Так, у посібнику Ю. Лисенков, В. Ляшко «Вексель в хозяйственном обороте» наводять визначення векселя, ідентичне законодавчому визначенню. В.А.Мельник у посібнику «Ринок цінних паперів. Довідник керівника підприємства» зазначає, що вексель — це письмове боргове зобов'язання встановленої форми, що дає його власнику право вимагати від боржника сплати зазначеної у векселі суми грошей у зазначений строк. А. В. Демківський у підручнику «Вексельна справа» визначає вексель як встановленого зразка абстрактний письмово оформлений борговий документ, за яким одна сторона угоди зобов'язується заплатити іншій певну суму грошей в зазначений термін [3, с. 63]. 2.1. Історія формування вексельного обігу в Україні Вексель — можливо, найстаріший цінний папір, народжений необхідністю переказу грошей і оформлення розстрочки платежу при здійсненні торговельних угод. Його поява в Італії в ХІІ-ХІІІ ст. була викликана потребою торгівлі, особливо ярмаркової, що бурхливо розвивалась в ті часи. Італія тоді вважалась центром господарчого життя, тому що займала вигідне географічне положення, знаходячись на перехресті торговельного шляху, що зв'язував Західну Європу зі Сходом. Північні італійські міста — Генуя, Венеція, Флоренція — перетворювались у великі європейські центри ремесел, промисловості і торгівлі; ці міста стали піонерами в створюванні цілого ряду економічних нововведень, в тому числі — утворенні банків. Вже тоді середньовічні банкіри — міняли, які займались звичайним обміном монет, що знаходились в обігу, почали здійснювати переказ грошей із міста в місто, із країни в країну. Ці угоди мали письмову форму, як правило, нотаріального акту, який був документальним правом особи, що внесла валюту міняли в одному місці, на отримання вказаної в цьому акті суми грошей в іншому місці обумовленою монетою і в обумовлений час та одночасно був зобов'язанням особи, що отримала валюту, сплатити відповідний еквівалент. Міняла постачав купця супроводжувальним листом з дорученням або проханням на адресу агента сплатити подавача листа відповідну суму грошей. В результаті таких переказних операцій й народився переказний вексель, а сам термін «вексель» означав «обмін». Так з'явились три основних учасника вексельних відносин: особа (банкір), що отримала гроші і видала переказний вексель, — векселедавець (трасант); особа, що внесла валюту і отримала вексель — перший векселедержатель (вексельний кредитор); особа (банкір), якому було адресоване прохання про виплату певної суми грошей подавача листа — платник (трасат). А цей вид послуг позбавив купців від незручностей, труднощів і небезпеки, пов'язаних з перевозкою монет. Вигода була і міняйлам, які отримували винагороду від різниці між прийнятою валютою і виданою за вексельним зобов'язанням. В ході історичного розвитку вексель перетворився в універсальний інструмент, який широко використовується у кредитно-розрахункових відносинах [20, с. 54].