Зразок роботи
ВСТУП
Створення життєздатної системи безперервного навчання і виховання задля досягнення високих освітніх рівнів, забезпечення можливостей постійного духовного самовдосконалення особистості, формування інтелектуального та культурного потенціалу як найвищої цінності нації є базовими питаннями державної політики у сфері освіти. Відповідно до Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти, метою одним із завдань освіти є розвиток особистості учня, формування в нього мовленнєвої і читацької культури, комунікативної та літературної компетентності, гуманістичного світогляду, національної свідомості, високої моралі, активної громадянської позиції, естетичних смаків і ціннісних орієнтацій. Якісні зміни характеру міжнародних зв’язків з точки зору практичної та інтелектуальної діяльності людини зумовлюють реальну необхідність вивчення іноземних мов. Специфіка предмету іноземної мови вимагає організації навчального процесу таким чином, щоб кожен його учасник мав можливість активізувати пізнавальну та мовленнєву діяльність та отримати достатню мовну практику для формування необхідних навичок та вмінь, у тому числі шляхом використання інтерактивних технологій навчання, які дозволяють учасникам вступати в інтерактивний діалог з реальним партнером, а також забезпечують активний обмін повідомленнями між користувачем та інформаційною системою в режимі реального часу.
У початковій школі вивчення іноземної мови дозволяє закласти основи комунікативної компетенції, достатні та необхідні для їх подальшого розвитку та удосконалення. Від успішного проходження початкового етапу навчання залежать подальші успіхи у оволодінні предметом в цілому. Початкова школа має забезпечити наступність і безперервність процесу навчання іноземної мови у всьому курсі середньої школи, сформувати базові навички і вміння, необхідні для подальшого розвитку комунікативної компетенції в основній і старшій школі.
Важливість комунікативно-мовленнєвого розвитку у процесі становлення особистості та індивідуальності дитини обґрунтували у
своїх працях О.Л.Кононко, С.В.Корницька, К.Л.Крутій, В.У.Кузьменко, Т.О. Піроженко, Ю.О. Приходько, Т.О.Рєпіна, А.Г. Рузська та ін.
Розробкою комунікативного підходу до навчання іноземним мовам учнів займалися П.Б. Гурвіч, Г.О. Китайгородська, Ю.І. Пассов, В.Г. Редько, Т.Л. Сірик. Але на сьогодні відсутні комплексні дослідження щодо формування комунікативних навичок у молодших школярів на уроках англійської мови, що і зумовило вибір теми дослідження.
Мета дослідження – проаналізувати роль уроків англійської мови у формуванні комунікативних навичок у молодших школярів.
Завдання дослідження:
- охарактеризувати поняття і особливості формування комунікативних навичок у дітей молодшого шкільного віку;
- розкрити комунікативний підхід до навчання англійської мови у початковій школі;
- описати методи і прийоми формування комунікативних навичок у молодших школярів на уроках англійської мови;
- експериментально дослідити особливості формування комунікативних навичок у молодших школярів на уроках англійської мови.
Об’єкт – процес формування комунікативних навичок у молодших школярів.
Предмет – методи і прийоми формування комунікативних навичок у молодших школярів на уроках англійської мови.
У процесі дослідження використовуються теоретичні методи: аналіз, синтез, дедукція, індукція, систематизація, порівняння, узагальнення та практичні методи: бесіда, аналіз результаті діяльності.
Структура курсової роботи: вступ, два розділи, висновки, список використаних джерел і додатки.
РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНИХ НАВИЧОК У МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ
НА УРОКАХ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ
1.1. Поняття і особливості формування комунікативних навичок у дітей молодшого шкільного віку
Спілкування є невід’ємною і загальною умовою формування особистості. У спілкуванні відбувається процес соціалізації зростаючої людини, її становлення. Вся система ставлення людини до інших людей реалізується у спілкуванні. Потреба у спілкуванні є однією з первинних потреб людини. Спілкування – багатоплановий процес становлення і розвитку контактів між людьми, який передбачає обмін інформацією, певну тактику і стратегію взаємодії, сприймання і розуміння суб’єктами спілкування один одного. Протягом життя кожен із людей постійно контактує, спілкується з різними людьми. Потреба людини у спілкуванні зумовлена необхідністю взаємодіяти в процесі навчання, спільної діяльності, вирішенні будь-яких повсякденних питань. Вся історія людства є історією взаємодії людей.
Якщо спиратись на прийняту в соціальній психології структуру спілкування С.Д.Максименко, що містить три сторони: комунікативну (обмін інформацією), інтерактивну (взаємодія) та перцептивну (розуміння людини людиною), то комунікацію ми розглядаємо як складник спілкування. Тоді комунікативний процес розуміється як інформаційний процес між людьми як активними суб’єктами з урахуванням відносин між партнерами, тобто виникає вузьке поняття «комунікація». Якщо в понятті «спілкування» наголос робиться на взаємному обміні інформацією (діалогічність, взаєморозуміння), то в понятті «комунікація» наголошується на передачі інформації [12].
Комунікація — це процес обміну інформацією (фактами, ідеями, поглядами, емоціями тощо) між двома або більше особами. Комунікація являє собою складний процес, у ході якого відбувається не лише обмін інформацією (це формальний бік справи), а те, як вона формується, відправляється, отримується, уточнюється, перероблюється, обговорюється, розвивається, тобто що людина думає перед тим, як виголосити інформацію, яким чином вона виражає свою думку словами, як доносить цю думку до співрозмовника, як отримує від нього інформацію про те, чи думка була правильно інтерпретована, як співрозмовник на неї реагує, яким чином відбувається процес обговорення [12, c. 30].
Ефективність комунікації особистості визначається формуванням комунікативної компетентності. Під комунікативною компетентністю розуміють здатність встановлювати і підтримувати необхідні контакти з іншими людьми, певну сукупність знань, умінь і навичок, що забезпечують ефективне спілкування. Вона передбачає уміння змінювати глибину і коло спілкування, розуміти і бути зрозумілим для партнера по спілкуванню. Виокремлюють такі складові комунікативної компетентності: вміти орієнтуватися у різноманітних ситуаціях спілкування, ефективно взаємодіяти з оточенням, бути готовим до діалогу, вміти контролювати і оцінювати себе, володіти знаннями, уміннями і навичками конструктивного спілкування. Джерелом розвитку комунікативної компетентності є: трансляція комунікативних умінь у процесі міжособистісної взаємодії з іншими людьми, оволодіння культурною спадщиною, спостереження за поведінкою інших людей в процесі комунікації програвання в уяві комунікативних ситуацій. Комунікативні навички — це здатність людини взаємодіяти з іншими людьми, адекватно інтерпретуючи отримувану інформацію, а також правильно її передаючи [10, c. 2].
У 6-7 років адекватними ситуації є темп і сила голосу, правильно поставлена дикція, урізноманітнюються засоби виразності мовлення, збагачується обсяг побутової лексики, відбувається активне оволодіння видовими, родовими та образними поняттями
Магістр