Реалізація місцевої політики захисту прав дітей з інвалідністю (ID:1055913)

1.1. Основні етапи та напрями реалізації місцевої політики захисту прав дітей з інвалідністю Сучасна Україна активно розвивається як правова демократична держава, де громадянський суверенітет визнається найважливішою цінністю. Ця дорога вимагає перегляду правової основи відносин між державою та громадянами. Потрібно не тільки модернізувати відповідальність громадян перед державою, але і забезпечити, щоб влада була відповідальною перед громадянами. Особливу увагу слід приділити вступу в європейські інституції для створення європейської держави з високим рівнем життя. У цьому контексті важливим є розроблення нових ефективних правових інструментів та реформування системи захисту прав і свобод малозахищених груп населення, зокрема інвалідів. Позитивні результати в цій сфері свідчитимуть про важливість глобальних цінностей для всього суспільства та державної адміністрації. Адекватний захист прав і свобод інвалідів, його обсяг і форма, є показником рівня демократизації громадянського суспільства [12]. Адміністративна реформа в Україні визначається як ключовий аспект демократичних змін у державі та суспільстві. Основним пріоритетом влади є забезпечення реалізації та захист прав і свобод громадян. Повноцінний юридичний та соціальний захист інвалідів зі сторони державних та місцевих органів свідчить про відповідність діяльності національної публічної адміністрації міжнародним демократичним стандартам. Водночас, питання організаційної структури, функцій, кадрового забезпечення та взаємовідносин між різними органами публічної адміністрації, органами місцевого самоврядування та іншими інституціями, які мають повноваження в цій сфері, є важливими, але не єдиними завданнями [5]. На думку В.А. Дерець, В.М. Селіванова і А.М. Школика, запропоновані заходи спрямовані на підтримку і виконання принципу пріоритету права в адміністративному законодавстві та на перехід до гуманістичного підходу. Інститут прав людини, що лежить в основі цих заходів, має впливати на формування концепції публічного управління і створення сучасної системи адміністрування в Україні, звертаючи увагу на права та інтереси людини [3]. Фундатор людиноцентричної теорії побудови держави та діяльності публічної адміністрації, В.Б. Авер’янов, розвивав цю ідею у своїх наукових працях, вказуючи на важливість суттєвих змін у сприйнятті галузі адміністративного права як суспільної цінності. Він ставив її не лише як інструмент регулювання впливу держави на суспільство, але також як ключовий засіб створення гармонійних відносин між публічною адміністрацією (органами державної влади і місцевого самоврядування) та громадянами [6]. Г.І. Лиско підтверджує дану тезу і додає, що перехід до концепції, де людина є центром розуміння держави, вимагає перегляду природи взаємовідносин між публічною адміністрацією і приватними особами, як фізичними, так і юридичними. За цією концепцією, роль держави полягає в наданні суспільству послуг, і основне завдання - забезпечити можливість громадянам вільно використовувати свої права, включаючи відносини з публічною адміністрацією. Однією з гарантій успішного втілення цієї концепції є розробка обміркованої та доступної політики щодо надання дозволів, при якій процедура отримання дозволу стає простою та прозорою [2]. Таким чином, впровадження людиноцентричного підходу до захисту прав і свобод інвалідів, в рамках адміністративно-правової реформи, передбачає виконання політично-правових змін у сфері державного управління з метою покращення захисту прав і свобод інвалідів. Це включає в себе оптимізацію структури, функцій та кадрового забезпечення, а також встановлення ефективних взаємовідносин між інституціями публічної адміністрації і громадським суспільством. Упродовж ХХ століття на території України політика держави у сфері захисту прав та благополуччя дітей пройшла кілька важливих етапів та зазнала розвитку наступним чином (табл. 1.1.)