Феодальна держава і право південних і західних слов’ян (ID:1135208)

Вступ Вивчення історії держави і права південно та західнослов’янських країн створює передумови для найкращого розуміння теорії держави і права, зокрема історії держави і права України, державне право зарубіжних країн, міжнародне право. Історія держави і права зарубіжних країн розкриває конкретні процеси розвитку державно-правових інститутів і явищ, що протікають у хронологічній послідовності та проявляються в певному історичному просторі. Загибель Західної римської імперії, останньої світової рабовласницької держави, знаменувала собою кінець епохи Стародавнього світу і початок нового періоду – Середньовіччя. На зміну рабовласницькій державі і праву приходили новий суспільно-політичний лад, нове феодальне право. Нові форми суспільного життя і організації державної влади визначали відтепер генеральну лінію історії людства. Цей вступ до періоду Середніх віків був пов'язаний з розвитком феодальної земельної власності, яка з цього часу обумовлювала характер суспільства. Незважаючи на значну різноманітність конкретних форм становлення феодальних відносин і державності в різних країнах, можна, проте, відокремити два основних шляхи переходу до феодализму, які були відомі історії. Перший з них притаманний тим народам, у яких виникнення феодального суспільства і феодальної держави відбувалося в процесі безпосереднього розкладу родоплемінного устрою, ї хоча тут з являлося рабство, рабовласницький устрій не набував значного розвитку, поступаючись місцем феодальним відносинам, що актив-йо формувалися в цей час. Саме на такий шлях вступила у своєму розвитку більшість народів Європи, в тому числі північно-германські і слов'янські племена. Другий шлях був характерний для тих країн, де становлення феодалізму відбувалося в надрах вже існуючого тут рабовласницького суспільства через тривалу еволюцію рабовласницького суспільно-політичного ладу, поступове визрівання феодальної державності та права, посилення політичної влади феодалів. Таким, наприклад, був розвиток багатьох азіатських країн – Китаю, Індії та ін. Подібний шлях був властивий і для Візантії. Зрозуміло, що різні шляхи переходу до феодалізму обумовили і конкретно-історичні форми соціальної стратифікації і специфіку правового становища окремих груп населення феодального суспільства в тих чи інших країнах. Але у всіх без винятку феодальних державах існували панівні верстви феодалів, які були суб'єктами права приватної або державної власності на землю, і пригноблені феодально-залежні селяни, які вели дрібне господарство і були змушені у зв'язку з системою позаекономічного примусу віддавати значну частину отриманого ними продукту представникам панівної верхівки. Соціальна і правова структура населення у феодальних державах визначалась особливою складністю. Так, у багатьох країнах поряд з основними станами, а також у їх складі, існували численні групи населення, які відчутно різнилися між собою за своїм правовим статусом.