Зразок роботи
2.1. Характерні риси методології стратегічного планування
З філософської точки зору методологію тлумачать як «сукупність принципів, методів формування та конструювання теоретичної та практичної діяльності». Методологія стратегічного планування розвитку громад на мезорівні – це комплекс вимог та обов’язків, які покладаються на суб’єктів в процесі прогнозування майбутнього об’єкту стратегічного планування.
На сьогоднішній день в Україні стратегічне планування економіко-соціального розвитку територій сприймається органами державної влади та органами місцевого самоврядування як результативний метод швидкої реакції на розвиток ринку в умовах стрімких змін ринкового середовища. Наявність позитивних результатів економічного розвитку соціально-економічної системи та матеріальне благополуччя населення напряму залежить від рівня належно вказаних та систематизованих стратегічних цілей, а також від того наскільки методично розплановані заходи [37, с. 68]. З великої кількості загальнометодологічних аспектів провідну роль в розвитку громад грають принципи, тобто основоположні правила на яких грутнується стратегічне планування. У зв’язку з тим, що стратегічне планування починається з бізнесу, тому і деякі його особливості спершу були сформовані тільки для підприємств. Засновниками теорії планування, а саме А. Файолем та Р. Акоффом були сформовані та охарактеризовані головні принципи стратегічного планування, які стали іменуватися загальними ознаками результативної програми дій. Ними стали принципи: гнучкості і точності, єдності, безперервності.
Наслідком доробок та напрацювань дослідників різних наукових течій стало поширення стратегічного планування на макро- та мезорівень, при цьому загальні правила такого планування корегуються, покращуються та доповнюються новими. Нинішніх принципів стратегічного планування доволі багато і їх кількість істотно зростає з кожним роком. Але доволі часто під різним найменуванням принципів, криється ідентична суть. Також, необхідно зазначити, що з’являються модернізовані правила стратегічного планування на основі принципів сталого місцевого розвитку, проєктування територіального розвитку і т.д. Ми підтримуємо думку Г. Васильченко стосовно того, що «велика кількість принципів, що результативно застосовувались у програмах розвитку соціально-економічних систем різних рівнів у минулій, мало маневреній економіці, не дадуть гарного результату в «новітній» глобальній економіці» [10, с. 32].
Підсумовуючи основні тезиси робіт дослідників стосовно ключових правил стратегічного планування та враховуючи законодавчу базу держави, можемо зазначити, що в рамках єдиної методології стратегічного планування соціально-економічного розвитку мезосистем сформовано 3 види принципів: загальні, спеціальні та принципи партнерства. Вказані принципи охарактеризовано в Додатку В [37, с. 71].
Доволі спірним питанням в теорії стратегічного планування складних соціально-економічних механізмів є виваженість відпрацювання процедур формування та застосування програми економічного та соціального розвитку місцевостей. У науковому колі поширена велика кількість підходів щодо головних стадій стратегічного планування, складових частин цього процесу та взаємозв’язку між ними [37, с. 72].
Існують різні класифікації об’єктів планування, які вплинули відповідним чином на логіку відпрацювання механізмів стратегічного планування. Але погляди спеціалістів різні. Наприклад, канадські дослідники черговість здійснення робіт щодо формування програми економічного та соціального розвитку місцевості в загальному вигляді описують тільки трьома стадіями: стратегічний аналіз, вибір стратегії, реалізація стратегії [8, с. 30].
Дослідники Великобританії виокремили 7 етапів стратегічного планування на регіональному рівні: загальний опис; моніторинг актуального становища соціального та економічного розвитку регіону; SWOT-аналіз; стратегічне бачення перспектив розвитку регіону (цілі, мета); стратегічний проєкт (проєкти, стратегії); оцінка реалізації програми розвитку регіону; дослідження ефективності, корекція завдань і способів їх вирішення [5, с. 45].
Максимально розповсюдженою у міжнародній практиці методикою стратегічного планування, яка залишила свій відбиток і в нашій країні, на ранніх етапах його запровадження, на регіональному рівні, є методика, якою передбачено 6 ключових етапів: організація планування; визначення перспектив на майбутнє; оцінка становища, SWOT-аналіз та А-В-С аналіз; формування і окреслення стратегічних цілей; підготовка плану дій та заходів; впровадження, а також дослідження та оцінка реалізації стратегії [19, с. 11-12].
Отже, управління загальною методологією дасть можливість суб’єктам стратегічного планування проаналізувати співставні стратегічні цілі перспективного соціально-економічного розвитку територій мезорівня, що у свою чергу спростить намагання потенційних інвесторів в направленні пошуку майбутніх осередків вкладання фінансових ресурсів з огляду на можливість швидше ознайомитися з поточним становищем, що склався, та баченням перспективного розвитку мезосистеми.
Магістр