Зразок роботи
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
1.1 Критеріальний вимір понять дослідження: інституціоналізація, інституційні зміни, інтеграція, євроінтеграція, інтеграційний курс України
Аналіз проблем інституційних змін парламенту потребує насамперед з’ясування критеріального виміру понять, які складають методологічну засаду дослідження.
Інституціоналізація – це процес, коли певні соціальні звичаї, норми, правила або структури стають офіційно визнаними, закріпленими і приймають форму інститутів, що забезпечує їх сталість та функціонування у суспільстві. Цей процес дозволяє формувати стійкі рамки для поведінки людей, орієнтувати їх дії та взаємодії і сприяє підтриманню порядку і стабільності в соціумі.
Інституціоналізація – це процес, за допомогою якого абстрактні соціальні норми, цінності, правила і звичаї стають офіційно визнаними, закріпленими і структурованими у вигляді формальних інститутів, що регулюють поведінку та взаємодію людей у суспільстві.
Цей процес може охоплювати різні аспекти життя суспільства, включаючи політичні, економічні, соціальні та культурні сфери. Основна мета інституціоналізації полягає в тому, щоб забезпечити сталість, передбачуваність та стабільність у функціонуванні суспільства, а також допомогти у вирішенні конфліктів та розбіжностей між різними групами та індивідами.
Основними аспектами інституціоналізації є:
1. Формалізація: Соціальні норми і правила отримують офіційний характер через прийняття законів, політик, статутів або регуляцій. Це надає їм юридичної сили та захищає від порушення.
2. Інститути: Інституціоналізація передбачає створення інститутів, які є структурованими формами організації, в яких втілюються соціальні норми та правила. Прикладами є урядові установи, заклади освіти, релігійні організації, банки та інші.
3. Легітимізація: Інституціоналізація надає соціальним нормам та інститутам легітимності у очах громадян, що допомагає підтримувати їх авторитет і довіру.
4. Передача цінностей: Інституції інституціоналізують соціокультурні цінності і традиції, що сприяє їх передачі з покоління в покоління.
5. Соціальний контроль: Інституціоналізація допомагає встановити механізми соціального контролю, що дисциплінують поведінку та забезпечують дотримання прийнятих норм.
Інституціоналізація є важливим аспектом розвитку суспільства, адже вона забезпечує стійкість та довгострокову стабільність, сприяє ефективному функціонуванню і співпраці між людьми та групами. Однак вона також може бути об'єктом критики, коли формальні інститути не відповідають потребам суспільства або не враховують різноманіття його складових частин.
Інституційні зміни – це процеси та перетворення, що відбуваються у сфері інституцій, тобто формальних і неформальних правил, структур, процедур, норм і цінностей у суспільстві. Ці зміни можуть мати різний характер і впливати на різні аспекти життя суспільства, включаючи політичні, економічні, соціальні та культурні сфери.
Інституційні зміни можуть бути запроваджені з метою поліпшення функціонування суспільства, підвищення ефективності інституцій, забезпечення більшої справедливості, стабільності та рівноваги між різними соціальними сферами. Однак такі зміни також можуть бути сприйняті з опором або викликати конфлікти, особливо коли інтереси різних груп в суспільстві суперечать.
Деякі приклади інституційних змін включають:
Політичні реформи: Зміни в політичних інститутах, таких як виборча система, конституція, парламентські процедури, можуть бути спрямовані на покращення демократії, забезпечення більшої участі громадян у прийнятті рішень та забезпечення стабільності політичних процесів.
Економічні реформи: Зміни в економічних інститутах, таких як податкова система, регулювання ринку, права власності, можуть сприяти економічному зростанню, привабливості для інвестицій та розвитку підприємництва.
Соціальні реформи: Реформи в соціальних інститутах, наприклад, у системі освіти, охорони здоров'я, соціального захисту, можуть сприяти поліпшенню життєвого рівня громадян та забезпеченню соціальної справедливості.
Культурні зміни: Інституційні зміни можуть стосуватися і культурних аспектів, таких як цінності, мораль, традиції, що може вплинути на створення нових ідентичностей та соціокультурних практик.
Варто зауважити, що інституційні зміни можуть відбуватися як плановано та контрольовано, так і неплановано та спонтанно, у результаті взаємодії різних соціальних сил та зовнішніх чинників. Інституціоналізація нових правил і цінностей може вимагати часу, зусиль та активного сприяння з боку суспільства, щоб стати сталою і ефективною.
Формою інституціоналізації може виступати інтеграція, зокрема, політична інтеграія
Політична інтеграція – це процес, коли різні політичні суб'єкти (країни, регіони, організації) зближуються та утворюють спільні структури, механізми та інституції для спільного прийняття рішень і співпраці у певних сферах з метою досягнення спільних цілей та переваг.
Політична інтеграція може здійснюватися на різних рівнях – від регіонального до глобального. Основними характеристиками політичної інтеграції є:
Об'єднання: Різні політичні суб'єкти стають частинами спільної структури або організації, яка координує їхні дії та приймає спільні рішення.
Взаємозалежність: Учасники політичної інтеграції розвивають тісні взаємовідносини, де їхні дії і рішення впливають один на одного, і вони враховують інтереси і потреби інших учасників.
Спільні цілі: Політична інтеграція здійснюється з метою досягнення спільних цілей, таких як економічний розвиток, політична стабільність, безпека, культурний обмін тощо.
Передача суверенітету: Учасники політичної інтеграції можуть передавати певну частину своєї національної суверенітету на спільні органи або інституції з метою спільного управління та прийняття рішень.
Магістр